Архівний документ МЗС Литви по-новому висвітлює смерть Коновальця
У понеділок, 23 травня 1938 року, в Роттердамі радянською агентурою був убитий тодішній лідер українського визвольного руху, засновник УВО й ОУН Євген Коновалець, якого соратники звали Полковником. Його підірвав агент радянської спецслужби ОДПУ Павло Судоплатов, котрий зумів втертися в довір’я, видаючи себе за представника націоналістичного підпілля на Наддніпрянщині. 26 травня літаком з Риму до Нідерландів прибула дружина політемігранта Ольга Коновалець, щоби провести упізнання тіла та зайнятися похороном. 27 травня були вирішені бюрократичні справи та підтверджений факт загибелі. Лідера ОУН поховали за участі близьких, соратників у суботу, 28 травня, на роттердамському цвинтарі Кросвік.
На пам’ять про ті події для відтворення духу епохи сьогодні Укрінформ вперше оприлюднює документ з Центрального державного архіву Литви. Це папір з внутрішнього обороту литовського МЗС по «кейсу Коновальця», датований 27 травня 1938 року. Спочатку представимо сам документ, а потім дамо важливі пояснення, які розкривають контекст епохи, деталі, бо Європа з того часу сильно змінилася. За одним виключенням – один із агресорів залишився. І він все такий же небезпечний.
ІНСТРУКЦІЯ ВІД МЗС ЛИТВИ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗАГИБЕЛЛЮ КОНОВАЛЬЦЯ
«Кейс Коновальця.
Лондон, 27 травня 1938 року.
Наступне повідомлення було телефоновано панові Пенну, генеральному консулу (Литви - ред.) в Роттердамі, сьогодні о 14:00.
Я спілкувався з Каунасом щодо кейсу Коновальця і можу надати вам додаткову інформацію та інструкції щодо запитань, які ви поставили мені у своєму телефонному повідомленні сьогодні вранці.
1. Євген Коновалець, згідно з нашими даними, був громадянином Литви, але він не жив у Литві протягом останніх 10 років або більше.
2. На той час він і його дружина мали литовські паспорти.
3. Той факт, що зараз він має німецький паспорт на ім’я Новак, здається, вказує на те, що він відтоді змінив своє ім’я та національну приналежність і у такий спосіб став громадянином Німеччини. Ми не були поінформовані щодо цього факту.
4. Пані Коновалець звернулася з проханням про допомогу, і наше Міністерство, вважаючи, що вони все ще є громадянами Литви, попросило нас надати таку допомогу, як зазвичай у випадках смерті громадян за кордоном.
5. Якщо є будь-які сумніви щодо особи цього чоловіка або будь-які сумніви щодо його литовського громадянства, що може бути через його німецький паспорт і змінене ім’я, інструктуємо більше не втручатись у справу.
6. Чи пані Коновалець все ще має право на литовський паспорт – це, зважаючи на ймовірний паспорт її чоловіка, доведеться розслідувати.
7. Припускаючи, що на даний момент вона все ще має право на литовський паспорт, вам доручено надати їй таку допомогу, яка є звичайною і унормованою для будь-якого громадянина Литви, не менше і не більше.
8. Питання щодо особливого бажання пані Коновалець про тимчасове поховання (чоловіка - ред.) у металевій труні та фінансової сторони цього запиту не стосується Уряду Литви чи вашого Консульства. Вона (в цьому - ред.) не може претендувати на нашу фінансову допомогу.
9. Підсумовуючи: вам доручено надати таку допомогу, яку б ви надали у випадку смерті будь-якого громадянина Литви за кордоном – не менше і не більше. Якщо вона (пані Коновалець - ред.) стверджує, що має гроші в Італії, вона повинна їх отримати: у неї повинні були бути гроші до приїзду в Роттердам, особливо, коли вона знала, що її бажання мати особливе тимчасове поховання призведе до незвичайних витрат.
10. Ви кажете, що, можливо, ми могли б допомогти їй через наше представництво в Римі отримати для неї гроші з Італії. Моя відповідь полягає у тому, що це не ваше чи наше діло, оскільки такий запит виходить за межі звичайної допомоги, про яку можна заявляти у випадку смерті будь-якого громадянина за кордоном. Цього не можна затребувати в цій справі, тим більше з огляду на той факт, що за існуючих обставин її власне литовське громадянство викликає сумніви та потребує розслідування.
Б. К. Балутіс
Литовський Міністр (тобто, Посол - ред.)»
ПЕРЕДІСТОРІЯ – СПІВПРАЦЯ КОНОВАЛЬЦЯ З ЛИТВОЮ
На перший погляд лист видається надто відстороненим, холодним і навіть недружнім. Але це все – без знання контексту, який був у Литві та загалом у Європі наприкінці травня 1938 року. Причому треба дивитися не «миттєву світлину» цієї дати, а зайти трохи здалеку…
Насправді ж між Коновальцем та Литвою, різними литовськими структурами, включаючи силові, були тісні ділові стосунки, можна навість сказати – теплі. Вони базувалися на протистоянні як Радянському Союзу, так і Польщі. Після перемоги більшовиків у громадянській війні, придушення Кремлем всіх новостворених держав, окрім Фінляндії, Польщі та трьох балтійських республік, планувалося за допомоги Антанти створити щільний санітарний кордон між СРСР та Європою.
На жаль, цього не відбулося. Перш за все, через те, що Варшава підтримала заколот у Вільнюсі та Віленському краї і відтяла цю територію. Це сталося зокрема й тому, що керівник другої Речі Посполитої Юзеф Пілсудський походив звідси (народився у родовій садибі під Вільнею, вчився у віленській гімназії). Після того відносини між Литвою та Польщею стали вкрай ворожими.
Щось подібне було і на українському напрямку, хоча тільки почасти. УНР, петлюрівські війська діяли у союзі з Пілсудським і разом громили більшовиків під Варшавою. А от ЗУНР – інша справа. Вона з Польщею, підтримуваною Францією, воювала. І маючи дуже обмежені ресурси, українсько-польську війну програла. Тому УВО, а після 1929 року - ОУН, які створювали найперше вихідці із Західної України, були серед перших противників держави Пілсудського.
Так виник союз УВО, яку очолював Коновалець, та Литви, зокрема з парамілітарною організацією «Союз Стрільців». (Під час відновлення незалежності у 1990-1991 роках він був відтворений, зараз на штабі цього Союзу в Каунасі висить меморіальна дошка Коновальця - О.К).
У середині 1920-х років агентура УВО в Польщі та «вільному місті» Гданську/Данцигу допомогла безпечно переправити до Литви підводні човни, куплені в Німеччині.
Отже, сам очільник УВО та його дружина Ольга Коновалець (Федак) отримали литовські паспорти зовсім не випадково (у документ матері був також вписаний їхній маленький син Юрій). Це дуже допомагало у революційній діяльності Коновальців, у тому числі в створенні української мережі (часом – напівпідпільної) в Європі та Америці.
Приблизно з 1930 по 1936 рік родина мешкала в Швейцарії. Це було дуже важливо, адже штаб-квартира Ліги Націй базувалася у Женеві. Коновалець, який знав мови, був там у центрі європейської та світової політики. Писав про це для української емігрантської преси, а також заводив контакти, досліджував контекст.
У Швейцарії проти Коновальця активно діяли радянська, а після вбивства оунівцями одного з організаторів пацифікації в Галичині Броніслава Перацького (1934) ще й польська агентура. Вони кілька разів домагалися його депортації. При цьому литовський консул в альпійській країні ставав на захист, і рішення про висилання вдавалося скасувати (підкреслимо, що останній литовський паспорт Коновальцю був виданий у лютому 1935 року). А влітку 1936 року взагалі відбувся процес над агентами ОДПУ, які слідкували за Полковником, ймовірно, для підготовки замаху на нього. Вирок був, проте дуже м’який: ув’язнення – від 45 днів до 2 років.
Але з міркувань безпеки Коновальці того ж року все одно були вимушені виїхати до Італії. Де також підтримували зв’язки з литовським послом.
БУРЕМНА ВЕСНА 1938 РОКУ ПРИНЕСЛА ВЕЛИКІ ЗМІНИ
Весна 1938 року була буремною і багато що змінила для Європи, у тому числі для Литви. 12-13 березня розпочався аншлюс Австрії, який був остаточно закріплений квітневим «референдумом». 17 березня Польща висунула ультиматум Литві з вимогою «нормалізації відношень», тобто встановлення дипломатичних контактів, перерваних через анексію Віленського краю. Після демонстрації переважаючих польських збройних сил Литва була вимушена прийняти ультиматум, тим самим тоді де-факто погодившись із втратою Вільнюса.
У квітні почалося розкручування Судетської кризи (що восени призведе до Мюнхенської змови). Неспокійно було і у литовській Клайпеді (колишньому Мемелі), Клайпедському краї (Мемельленді).
І от тепер, знаючи це все, перечитаємо інструкцію Надзвичайного і Повноважного Посла Литви у Великій Британії та Нідерландах Балутіса литовському консулу в Роттердамі Пенну. Становище Литви тоді, наприкінці травня 1938 року, було дуже складним. Країна з обмеженими ресурсами мала із заходу, півдня та сходу трьох сильних зубастих сусідів - Німеччину, Польщу та СРСР. Йшлося про саме існування держави, тому політика мала бути вкрай обережною.
Тим часом відносини з Варшавою були «нормалізовані» і відкрито сприяти антипольській еміграції тепер було неможливо. При цьому все ж таки пропонувалося надавати допомогу вдові Коновальця, але тепер уже ані на краплю не більшу, ніж іншим громадянам.
Далі. Схоже, Посол не лукавить, коли каже, що литовському МЗС було невідомо про німецький паспорт Коновальця на ім’я (Йозефа) Новака. Це ж іще більше ускладнювало і заплутувало ситуацію – з урахуванням наявності на західному узбережжі Клайпеди-Мемеля зі значними пронімецькими симпатіями.
Не секрет, що ОУН у 1930-х роках діяла, спираючись на досвід Першої світової війни, коли великі держави, імперії знесилили одна одну, а на їх уламках постали незалежні країни. За таких умов оунівці вважали логічним опиратися на «ворога мого ворога», аби військово посилитися. А далі, під час війни, що назрівала, ще не відомо, як буде, з ким і коли доведеться боротися – головне, стати на той час сильним. (Власне, так і відбулося, коли ОУН-УПА воювала в тому числі й проти німців, які колись допомагали українським офіцерам пройти вишкіл - О.К).
Але литовське МЗС, знаючи вже про німецький паспорт Коновальця-Новака і непогано на власному досвіді уявляючи, про що він свідчить, тепер додатково (окрім польського фактору) остерігалося так уже допомагати сім’ї та соратникам загиблого.
Ну й кілька слів про «тимчасове поховання у металевій труні». ОУН у майбутній війні планувала битися за незалежну Україну і по-справжньому перемагати в цій борні. Схоже, саме тому вважалося, що поховання буде лише тимчасовим, з наступним перевезенням тіла лідера руху спротиву в незалежну Україну. І все було зроблено саме так, як Ольга Коновалець розповідала консулу Пенну. У спогадах місце поховання Полковника описується так: «Тимчасова могила вождя в Роттердамі так збудована, що домовину з неї можна буде кожної хвилини вибрати й перевезти туди, куди буде рішено. Могила є глибокою залізною скринею, в якій лежить домовина. Сама домовина є подвійна: зверху дубова, а всередині металева з віконцем, крізь яке видно обличчя вождя, якого забальзамовано».
ПОСОЛ БАЛУТІС І ПОЛКОВНИК КОНОВАЛЕЦЬ. ДОЛІ ПАТРІОТІВ
Ну й у заключення не можна не розказати про автора цієї досить детальної інструкції та її адресата.
У спогадах коновальцевих соратників консул у Роттердамі та його поведінка у травні 1938-го описуються так: «Приявний на похороні був також литовський генеральний консул Петер Пенн, який активно помагав у справах, зв’язаних з трагічною подією і з похороном та заопікувався дружиною Полковника».
Чесно кажучи, те, що генконсул сприйняв загибель Коновальця як особисту справу, котра проходила крізь його серце, відчувається і в дещо роздратованому листі-інструкції Посла. Та діло тут не в тому, що Пенн – людина добра, а Балутіс – черства, а у тому, що Посол мав більше інформації і ніс більше відповідальності за литовську дипломатію і державність в умовах передгрозового 1938 року.
Бронюс Казіс Балутіс – видатний дипломат і політик, ім’я якого в радянські часи замовчувалось (і було за що). Лише у 2002 році вільнюський професор Юозас Скірюс опублікував 800-сторінкову монографію про цю непересічну людину.
Балутіс, який народився у 1880 році, був викладачем, потім землеміром, потім унтер-офіцером царської армії. Але не захотів брати участь в імперській війні проти Японії і втік до Америки. В США отримав добру освіту та зблизився з емігрантськими литовськими колами. Коли постала незалежна Литва, повернувся додому, де став дипломатом, незамінним у багатьох складних переговорах. При цьому проявляв неабияку принциповість, кілька разів з різних причин відмовлявся від посади глави МЗС.
Останній раз – після державного перевороту Антанаса Сметони у грудні 1926 року, який він не схвалював. Американські литовці теж негативно ставилися до встановлення авторитарного режиму. Тому влада в Каунасі визнала за краще відправити Балутіса для пом’якшення позиції важливої діаспори до Вашингтона (1928-1934). А потім – до Лондона, залагоджувати погіршення відносин з Британією.
Тут Балутіс залишився назавжди – через окупацію балтійських країн Радянським Союзом. Маючи величезний авторитет, він багато зробив для того, щоби в екзилі нагадувати світові, що Литва, подібно до Латвії та Естонії – незалежна, але тимчасово захоплена агресором держава. Також він жорстко боронив золотий запас країни, заморожений в Британії. А під час і після Другої світової війни – захищав громадян Литви від видачі на поталу Сталіну.
У чомусь Балутіс схожий на Коновальця. Він так само гаряче любив свою Батьківщину і також завжди боронив її, тільки на дипломатичному фронті.
Олег Кудрін, Рига-Вільнюс
Дякуємо за допомогу у підборі паперів литовському «Союзу стрільців» та Центральному державному архіву Литви
