Більше 20 нічних атак ворога у травні: які настрої серед українців фіксують психологи і соціологи?
Регулярні нічні атаки на Київ, крім всього іншого, є формою тиску, щоб досягти психологічного виснаження і готовності до миру на будь-яких умовах, але розрахунок росіян, що такими діями вони зможуть цього досягти, виходить з невігластва, і якби вони вчили історію, то розуміли б, що тільки посилюють спротив і ненависть до них та консолідують українців, – таку думку в ексклюзивному коментарі Укрінформу висловив Євген Головаха, доктор філософських наук, професор, директор Інституту соціології НАН України.
«Принаймні в 1939-му році, коли почалася Друга світова війна, саме таку стратегію сформулювали німецькі нацисти щодо Великої Британії. І, власне, сподівалися, що постійні нічні бомбардування Лондона змусять британців бути більш сприйнятними до німецьких умов припинення війни.
Враховуючи досвід британців, а вони, фактично, булияк тій же ситуації щодо нацистської Німеччини, що ми зараз до фашистської Росії, то там була значно більш сильна і потужна атака на Лондон, яка тривала протягом кількох місяців майже щоночі і призвела до десятків тисяч жертв і неймовірних руйнувань», – розповів експерт.
На його переконання, своїми такими діями росіяни досягають зворотної мети, бо по-перше, консолідують нас, а по-друге, укріплюють наше розуміння, що чим більше вони будуть використовувати такі методи агресії із спробами знищувати інфраструктуру і мирних людей, тим більше українці будуть прагнути будь-якою ціною їх зупинити, оскільки мир неможливий, поки вони існують як агресивна і божевільна країна.
Єдине, що в психологічному аспекті це все не проходить дарма українцям. За соціологічними даними, які навів пан Головаха, повномасштабне вторгнення показало суттєві психологічні наслідки вже торік – якщо до Великої війни тільки 4% людей постійно бачили жахи та кошмари уві сні, то восени 2022-го таке відбувалося вже майже з третиною українців. Постійний стан тривоги до війни був 10%, а вже восени 2022 – цей показник зріс до 40%.
Але при цьому, за даними групи Рейтинг, яка вираховує та вимірює Індекс життєстійкості (складається із психологічної стійкості та підтримки фізичного здоров’я), він знизився несуттєво, якщо порівняти показники навесні і наприкінці 2022 року. Скажімо, якщо в квітні він був 3,9 з 5-ти балів (це достатньо високо), то наприкінці року став 3,8. Тобто, певні психологічні втрати є, але з того, що психологічний стан людей погіршується не витікає, що вони більше налаштовані піти на умови Росії.
«Те, що ми гірше себе почуваємо психологічно, не означає, що ми відповідно будемо більш здатні на компроміс і прийняття російських умов, навпаки, буде зростати спротив», – підкреслив Головаха.
ЯКЩО ВІЙНА ЗАКІНЧИТЬСЯ НА НАШИХ УМОВАХ, ПРОЦЕС ВІДНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я БУДЕ БЕЗБОЛІСНИЙ
До речі, про це і останні опитування свідчать – переважна більшість українців не згодні на будь-які поступки агресору, більше 2/3 вважають, що можна закінчувати війну тільки на умовах України з відновленням кордонів 1991-го року. Такий показник як був навесні, так і залишається.
«Нема жодних сумнівів, вони не добилися нічого з того, що ставили собі на меті, коли чинили оцей психологічний тиск. Можемо ж бачити – це те ж саме, що й взимку: як погано всім доводилося, без світла, без води, з вельми умовним опаленням, і що зовсім не вплинуло на вимоги українців щодо того, на яких умовах може бути закінчено», – нагадав соціолог.
На уточнююче питання, як швидко народ України зможе відновити психологічне здоров’я після війни, директор Інституту соціології НАН України відповів, що психологічне відновлення – довгий процес, але якщо війна завершиться перемогою і на наших умовах, то це буде майже безболісний процес. А от якщо вона закінчиться якимось хитким компромісом і тим, що ми будемо змушені йти на серйозні поступки агресору, тоді це буде важкий процес. До психологічних стресів війни додадуться ще психологічні стреси від втрат для України як держави, для національної гордості, для національного духу.
«Я б, на місці ворога, не розраховував, отримати разом з певними психологічними втратами нашу згоду йти на поступки. Досвід інших демократичних країн – Британії, Америки (хоча там таких жахливих бомбардувань не було), і досвід України минулого року свідчить, що кампанія залякування населення не матиме жодного успіху.
Так, як вони знищують нашу інфраструктуру, так вони потроху і нерви нам псують, ми ж теж не залізні. Але звідси, я ще раз і ще раз наголошую, не випливає будь-яких поступок. І це не безпідставний оптимізм, а оптимізм, побудований на історичному досвіді та результатах дослідження», – сказав доктор філософських наук Євген Головаха.
ЙДЕ ВІЙНА НЕ ТІЛЬКИ НА БІОЛОГІЧНЕ ВИНИЩЕННЯ – ВІДБУВАЮТЬСЯ ІНТЕНСИВНІ КОГНІТИВНІ ВІЙНИ
Доктор медичних наук, клінічний психолог Олег Чабан переконаний, що бій нині йде не тільки на біологічне винищення – одночасно з війною, яка вбиває тіло (ракети, снаряди, бомби) тривають «когнітивні війни», щоб посіяти тривогу, страх, паніку, розбрат, недовіру і потім спокійно зайти, бо люди (так наш ворог розраховує) самі покличуть «навести порядок».
«Поза всяким сумнівом, регулярні нічні атаки заганяють людей в бомбосховища чи в підвали, примушують ще більше тривожитися, але чи досягають вони своєї мети? Ні! Ворог чекає, що ми опустимо руки, злякаємося і здамося, тому що змучені, але в кожній людині, як і в цілому народі, є біологічна програма продовження життя. Її «настрахати» не можна. Боятися – це природна річ, тільки дурний не тривожиться, коли над головою «зоряні війни», але біологія життя – продовження життя, тим більше, якщо вона підігріта усвідомленням, заради чого ти це все терпиш. І коли в черговий раз, втягнувши голову, бо щось бабахнуло, ти, все одно потім її піднімаєш і кажеш: «Не дочекаєтеся! Ми вас ще дістанемо!». Це емоційні «гойдалки» вверх-вниз: тривоги, а потім чуємо: ще на 100 метрів наші просунулися біля Бахмута – підйом настрою, день почався, каву випили, розумієш, що хлопцям там важче. Кажеш собі: не стогни, іди працюй!», – ділиться в ексклюзивному коментарі Олег Чабан.
За словами експерта, одні емоції переходять в інші, в конструктив. Нас залякують, а ми злимося. Від нас чекають безпорадності, розгубленості і дитячого регресу – «беріть мене на руки, що хочете зі мною робіть, головне, щоб затихло», але натомість в нас закипає лють, яка має знищити їх, як би там не було.
«Від нас вимагають – підніміть руки, а ми говоримо – ні, бо наш страх переходить в інше – в ненависть, в лють, в прагнення, в консолідацію. От і вся різниця. «Орки» нас не розуміють. Не знаю, що вони там моделюють в своїх «замилених» мізках, але логіки там немає жодної.
В кожному з нас закладена генетична програма: далі жити. Але не будь-як і будь-де жити, а жити зі своїм народом, зі своєю сім’єю, в своїй країні. А це ще більша сила – консолідація. І ця програма значно сильніша, ніж будь-які страхи та тривоги. Тому, скільки б ми не втомлювалися і скільки б нас не залякували, ми, знову й знову піднімаємо голову і продовжуємо жити», – впевнений доктор медичних наук, клінічний психолог Олег Чабан.
У БІЛЬШОСТІ НАСТАЛА АДАПТАЦІЯ ДО УМОВ ЖИТТЯ «У ВІЙНІ»
«Я скоріше не погоджуся, що це психологічна атака, бо психологічна атака – це те, що було перед вторгненням, коли росіяни очікували, що ми здамося і приймемо їх з хлібом-сіллю. Залякати цим зараз вони могли скоріше наших партнерів, ніж нас самих. Ми, он, з жовтня лякані були, що замерзнемо, – не замерзли ж. Я не сприймаю це, як спробу нас деморалізувати, думаю, це вже прояв їхньої безпорадності, останні конвульсії, – прокоментував регулярні масовані обстріли столиці Олександр Білоус, кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ще починаючи з пандемії, широко розповсюдився такий спосіб дослідження як онлайн-анкета, коли дається опитувальник, і людина, де б не була географічно, може його пройти, вказавши, чи вона в Україні, чи поза нею. Такими дослідженнями зараз активно займаються студенти-старшокурсники кафедри загальної психології КНУ Шевченка. Як зазначає пан Білоус, у цих опитувальниках на глобальне питання: «Чи зможуть росіяни нас залякати?» глобальна відповідь: «Нічого в них не вийде». І що примітно, більше лякаються та тривожаться якраз ті опитані, хто не перебуває безпосереднього під цими обстрілами.
«Я дивлюся на себе та своїх знайомих в Києві, на своїх батьків у Херсоні, ми – ті, хто тут, – не надто й лякаємося. Психологічно гірше тим, хто переживає за нас з безпечних місць, особливо, якщо у них немає можливості виплеснути своє переживання в якусь дію – волонтерство, скажімо. Тоді залишається просто переживати, і ця пасивна тривога з’їдає. У нас же як? Грюкнуло – чортихнувся – перевернувся чи пішов у сховище. Але якось відреагував. Можна пояснити це концепцією стресу. Наше життя стало іншим, почалася війна, і ми в цьому стресі живемо постійно. І ми маємо або пристосуватися до цих обставинах, або зламатися. Спочатку відбувається мобілізація, далі стадія адаптації, коли ми живемо в цих умовах як в нормальних, або настає стадія виснаження – тоді ми починаємо хворіти. В природі тварина на стадії виснаження взагалі гине, а у людини – падає імунітет, починаються виразки і т.п. Так ось я бачу, що в більшості з нас (як би це не звучало дивно і, навіть, може трошки не гуманно до нас самих) настала адаптація до життя «у війні», – вважає експерт.
В одній з наших розмов, опублікованих Укрінформом вже після початку повномасштабного вторгнення Олександр Білоус розповів, що на студентів війна подіяла сильно, йому, навіть, здавалося, що «першокурсники перетворилися на восьмикласників», що було одним із захисних механізмів психіки – стати «меншеньким», бо тоді про тебе потурбуються.
«Зараз вони вже якось навчилися жити в ситуації війни, але дуже по-різному. Ми ж вчимося онлайн, частина студентів – за кордоном, частина – в Києві, або в різних регіонах України. Так чи інакше, ми звикаємо і адаптуємося до обставин, в яких перебуваємо. Але навчання зараз стало йти краще! Звісно, ці показники не ліпші, ніж до війни, але вони вирівнялися, студенти навчилися краще розподіляти час, виконувати завдання, вчасно їх надсилати. Та й саме навчання дуже розраджує», – розповів про нинішній психологічний стан студентів Олександр Білоус.
ЛЮДИНА ШУКАЄ РІЗНУ ІНФОРМАЦІЮ, ТОМУ ЩО ЦЕ – ПРИРОДНИЙ МЕХАНІЗМ ПОВЕРНЕННЯ КОНТРОЛЮ
«Те, що зараз відбувається, інтенсивно тисне на людей, всі вже перебувають в стані хронічного виснаження. Не треба забувати, що ми увійшли в повномасштабну війну після ковіду, який виснажив людей, і от вже понад рік – війна – ми під впливом ще інтенсивнішого стресу», – пояснює Володимир Волошин, кризовий психолог, директор Інституту психології здоров’я.
На його переконання, ніхто в Україні не почувається нині у безпеці, навіть якщо живе в селі, де немає вибухів, бо є інформація і в медіа, і між людьми – це сильно нагнітає відчуття небезпеки, забирає відчуття контролю. Багато хто по декілька годин на день відслідковують новини: скільки зброї, що на фронті... «Людина шукає інформацію, тому що це – природний механізм повернення контролю. Ми ніби бачимо, що відбувається, і ніби більше контролюємо ситуацію. Але насправді розуміємо, що не контролюємо… І всі перебуваємо в стані перевантаження, на межі, коли будь-який подразник, навіть не сильний, може призводити до нервових зривів», – говорить Волошин.
Емоційні «вибухи» з невідомими наслідками можуть «зносити дах», коли люди втрачають контроль над собою. «Є певні фізіологічні механізми, і ми робили вебінари з провідними нейробіологами світу, які на рівні мозку описували все те, що відбувається з людьми в нашій країні. І ми вже очікували останні 4-5 місяці, що такі речі будуть відбуватися. Це лише питання часу. Також буде більше суїцидів» – попереджає пан Волошин.
Ще в квітні-травні минулого року експерти Інституту психології здоров’я наголошували, що потрібно проводити інтенсивне навчання щодо запобігання суїцидам. Тоді всім здавалося, що це не на часі. «Але вже з вересня 2022 року ми бачимо, що кількість їх збільшувалася і серед цивільного населення, і серед військових. Це тому що один із проявів ПТСРів або хронічного виснаження є суїцид», – говорить експерт.
ПОГІРШЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я БУДЕ СУТТЄВЕ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ
Іншим фактором, який теж дуже негативно зараз відбивається на емоційному стані багатьох українців, Володимир Волошин вважає тривалу інформаційну кампанію, що скоро буде контрнаступ, ми маємо от-от все звільнити, і багато хто вже з середини весни очікує, що місяць-другий – все зачиститься і війна закінчиться. Тобто, люди побудували якісь власні уявлення та сподівання, а коли вони руйнуються – це надзвичайно сильне психологічне навантаження.
І навіть, якщо ви дуже критично оцінюєте ситуацію і розумієте, що легкої перемоги не буде, ви все одно знаходитеся в соціальному середовищі, де багато людей вже повернулися з-за кордону і чекають, що мають швидко повернутися на деокуповані території – їхній стан, їхнє розчарування стосується всіх нас.
«Тому треба робити більше для відновлення себе, починаючи від техніки зниження емоційного напруження, збільшення часу на відпочинок, налагодження сну. Щось таке елементарне, щоб відволіктися від того, в чому ми постійно варимося», – наголошує пан Волошин.
- Почекайте, але ж як налагодити сон, коли ворог позбавляє нас його ледве не щоночі!
- Депривація сну – один із механізмів, який використовується навіть у допитах, щоб розхитати психіку людини… Але є різні техніки, які допомагають сну бути більш глибинним – ви можете спати коротший період, але висипатися краще. Можна призначати собі якийсь час вдень, щоб додатково поспати. Або лягати спати ввечері за можливості раніше – мозок людини найкраще відновлюється з 9 вечора до 12 ночі, це найефективніший час для сну. Якщо ви з 9 вечора до першої ночі поспите, то більше відновитеся цим сном, ніж за решту ночі.
Певні речі, які зараз з нами відбуваються, є поза зоною нашого контролю, і ми маємо прийняти це, як те, що не залежить від нас. Треба намагатися розвантажувати психіку, через різні тілесні вправи, прогулянки…
«Але, навіть, коли війна закінчиться, на нас чекає суттєве погіршення психічного здоров’я українців. Зараз багато хто функціонує у режимі «треба жити», а коли стане безпечніше, у багатьох буде погіршення в сфері психіки», – прогнозує директор Інституту психології здоров’я Володимир Волошин.
Любов Базів. Київ
