Як влада має захистити права ЛГБТ-військових, що боронять Україну нарівні з іншими
Україна вже понад рік протистоїть повномасштабному вторгненню Росії. Наші захисники й захисниці кожного дня відчайдушно борються за незалежність нашої країни. Включно й з ЛГБТ-військовими, які так само воюють у складі ЗСУ, НГУ та інших силових структур, водночас виборюючи й рівноправ’я для спільноти ЛГБТ+.
За цей час Україна ще не вирішила питання легалізації одностатевих стосунків, тому такі військові з числа ЛГБТ-спільноти почувають себе на війні юридично не цілковито захищеними та обмеженими у правах.
1 червня Європейський суд з прав людини визнав Україну винною у порушенні Європейської конвенції з прав людини щодо заборони дискримінації та права на особисте й сімейне життя. Своїм рішенням ЄСПЛ зобов’язав Україну визнати стосунки ЛГБТ-пар. У контексті європейської інтеграції, яка передбачає забезпечення рівноправ'я та захисту прав ЛГБТ-осіб, Україна має вжити відповідні заходи. Це може включати легалізацію одностатевих шлюбів або реєстрації партнерства, впровадження антидискримінаційного законодавства щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а також захист від ненависті на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Укрінформ поспілкувався з представниками об’єднання ЛГБТ-військових та розповідає їхні історії, проблеми нерівності й можливі шляхи їх вирішення.
ЛГБТ-ВІЙСЬКОВІ ЗАХИЩАЮТЬ УКРАЇНУ НАРІВНІ З ІНШИМИ
Ольга Коломієць – відкрита лесбійка, ЛГБТ-активістка та снайперка, яка з першого дня повномасштабного вторгнення захищає нашу країну в лавах ЗСУ. В мирному житті дівчина ветеринар. Проте зізнається, що не змогла дивитися на війну з екрана телевізора, тому 25 лютого 2022 року вже прибула до військкомату з усіма необхідними документами.
«Насправді я подавала заяву на контрактну службу ще в 2019 році, але тоді мені відмовили. Коли російські війська почали підтягуватися до нашого кордону, я зрозуміла, що точно піду служити. Я попередила про це маму, проте вона не повірила. Та 24 лютого я лише чекала, коли почнеться мобілізація, і я зможу прийти у військкомат», – каже дівчина.
У підрозділі про свою сексуальну орієнтацію Ольга вирішила сказати одразу, щоб у подальшій роботі не виникало зайвих непорозумінь. За її словами, це ніяк не завадило їй на службі.
«Можу сказати, що у нашому підрозділі до цього ставляться нормально. Звичайно, інколи ми жартуємо про це. Побратимам цікаво, як це – бути лесбійкою і чи може це пройти з часом. Я кажу, що це не хвороба», – ділиться військова.
Ольга має багато знайомих ЛГБТ-пар, які так само зараз боронять Україну. І всі вони позбавлені прав, які мають гетеросексуальні пари. Наприклад, ЛГБТ-військові не мають права заходити до коханої людини в реанімацію, мати доступ до впізнання тіла, у разі смерті партнера – мати можливість поховати тіло загиблого, а також отримувати відповідні компенсації та пільги.
«Ти юридично не можеш нікому довести, що це твоя рідна людина. У випадку, якщо з тобою щось трапиться, вона до тебе банально не зможе прийти у реанімацію. А якщо у цієї людини більше немає родичів, окрім свого партнера чи партнерки? Я пам’ятаю, як навіть під час пандемії хлопця пускали до дівчини в палату, а дівчину до дівчини – ні», – зазначає Ольга.
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЩЕ НЕ НАСТІЛЬКИ ТОЛЕРАНТНЕ, ЯК ХОТІЛОСЯ Б
Павло Лагойда – відкритий гей, ЛГБТ-активіст та стрілець-зенітник. З початку повномасштабного вторгнення у складі ЗСУ став на захист нашої держави, куди пізніше доєднався і його коханий – Влад. За словами Павла, українське суспільство ще не до кінця розуміє проблеми, які сьогодні переживають ЛГБТ-люди. Хлопець донині отримує негативні коментарі та погрози у соціальних мережах.
«Якщо судити по хейту в моєму Інстаграмі, то складається враження, що у нашого суспільства зовсім немає толерантності. Нещодавно моїй мамі погрожували спалити будинок, якщо я не облишу займатися ЛГБТ-активізмом. Тоді я звернувся до журналістів, аби надати розголосу цій ситуації та захистити свою родину. Трішки лякає, що є люди, які можуть легко знайти доступ до моєї сімʼї», – коментує військовий.
Про легалізацію шлюбів для ЛГБТ-пар почали активно говорити лише у липні минулого року, коли відповідна петиція до президента набрала 25 тисяч необхідних підписів. Тоді Володимир Зеленський заявив, що під час війни відповідне рішення не ухвалять, тому що Конституцію (де написано, що шлюб – це союз чоловіка й жінки), в таких умовах не змінять. Павло каже, що це питання у воєнний час можна вирішити, в інший спосіб, наприклад, легалізацією цивільного партнерства.
«Я розумію позицію президента щодо неможливості змін у Конституції України на період воєнного стану. Проте я хочу, щоб ЛГБТ-військові почували себе на війні більш захищеними вже зараз. Нам потрібні такі закони, щоб мій хлопець міг спокійно навідатися до мене в лікарю або мав право забрати моє тіло в морзі, якщо щось станеться», – наголошує Павло.
Водночас військовий упевнений: легалізація одностатевих стосунків – ще один впевнений крок до Європейського Союзу.
«Легалізація ЛГБТ є однією зі сходинок до вступу в ЄС. Якщо ми цього дійсно хочемо, то наша задача – не чекати закінчення війни. Ми не можемо через війну змінити Конституцію, щоб узаконити одностатеві шлюби, тож треба легалізувати хоча б цивільні партнерства», – ділиться ЛГБТ-активіст.
ДИСКРИМІНАЦІЯ ПРЕДСТАВНИКІВ ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ В УКРАЇНІ ТЕПЕР ВИЗНАНА ЄВРОПОЮ
Нагадаємо, що 1 червня Європейський суд із прав людини ухвалив рішення у справі Андрія Маймулахіна та Андрія Марківа, які 2014 року вирішили звернутися до Європейського суду з прав людини через неможливість легалізувати свої стосунки в Україні. Суд визнав, що відсутність в Україні законодавчого регулювання одностатевих відносин є порушенням статті 8 (право на особисте сімейне життя) та 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ визнав порушення прав одностатевих пар та своїм рішенням зобов’язав Україну визнати стосунки ЛГБТ-пар.
Віктор Пилипенко, відомий під позивним «Француз», є одним з перших військових, що відкрито заявив про свою гомосексуальну орієнтацію. З вересня 2014-го до літа 2016 року він служив у батальйоні «Донбас», а з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у 72-гу окрему механізовану бригаду імені Чорних Запорожців. Військовий зазначає, що Україні не бажано ігнорувати таке рішення Європейського суду, бо це може вкрай негативно вплинути на нашу інтеграцію в ЄС.
«Ми маємо розуміти, що тема ЛГБТ – маркер розвитку прав людини у будь-якій країні. Якщо ми не будемо захищати спільноти, які складають наше українське сучасне демократичне суспільство, то це ставить під сумнів нашу європейську інтеграцію», – підкреслює активіст.
Саме Віктор у 2018 році створив громадську організацію «Українські ЛГБТ-військові за рівні права», яка сьогодні налічує близько 300 ЛГБТ+ військових. І всі вони, за словами чоловіка, налаштовані боротися за свої права до кінця.
«Цивільні партнерства для ЛГБТ-людей насправді є лише першим кроком. Нашою метою від початку створення громадської організації було рівноправ’я у шлюбі. Для цього треба внести відповідну правку у Конституцію, що під час воєнного стану зробити неможливо. Саме тому зараз ми вимагаємо для себе рівності прав через цивільні партнерства. Проте після перемоги ми обов’язково будемо вимагати і шлюбну рівність також», – коментує Віктор.
Шлюбна рівність – не єдина ціль, за яку бореться ЛГБТ-спільнота. Не менш важливим, за словами військового, є введення сексуальної освіти у школах та ухвалення законопроєкту №5488, що має на меті вдосконалити механізм протидії порушенню прав людини через нетерпимість за ознаками раси, кольору шкіри, сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.
«Коли ми здобудемо перемогу, то обов’язково будемо вимагати ухвалення інших законів. Один із них – законопроєкт №5488, що криміналізує напади на ґрунті нетерпимості. Ми також відстоюємо введення відповідної сексуальної освіти в школах. Дітям мають розповідати про культуру сексу, безпечну контрацепцію, венеричні захворювання, а також пояснювати, що існують сім’ї із двома татами чи двома мамами, і це цілком нормально», – закінчує Віктор Пилипенко.
Матеріал створено за підтримки ГО «Жінки в медіа» та Rainbow Beyond Borders Fund.
Яна Колода, Київ
