Яків Байтельман – український програміст з більш ніж 20-річним досвідом і вже років з 15 – співзасновник стартапів. Нині позиціонує себе як письменник, що переймається тематикою інновацій. В середині січня на своїй сторінці у Facebook він опублікував анонс свіженької книги «Інновації майбутнього».

«Соціальна дистанція – це перший крок до прополки суспільства. «Зайві» люди вже дійсно зайві в процесах виробництва і послуг. Молодь уникатиме шлюбів в небажанні народжувати дітей. Театри і живі шоу перейдуть до формату «лише для заможних», можливо у вигляді закритих приватних клубів. Нетфлікс для середнього класу. Бідні самі себе бавлять а-ля вар‘яти у тіктоках і телеграмах. Дешеві авіаквитки закінчаться. Дорогі включатимуть червону ікру, як 40 років тому. Жива людина-лікар, людина-юрист, людина-вчитель – вже незабаром тільки для заможних, іншим – самообслуговування, роботи, штучний інтелект», – таким бачиться йому майбутнє. Поки книга доступна лише англійською, а український переклад у роботі, ми вирішили розпитати Якова Байтельмана, як він дійшов таких висновків про наше невтішне майбутнє і коли цих глобальних змін уже чекати.

АВІА, «ЖИВІ» ЛІКАРІ Й ШОУ – ТІЛЬКИ ДЛЯ ЗАМОЖНИХ

- Пане Якове, як ви почали писати? А головне, робити прогнози?

- З 1998 року я займаюся програмуванням. Крок за кроком доріс до керівника відділу, а останні 10 років консультую стартапи і працюю в якості СТО (технічний директор, директор з розробки програмного забезпечення). Інколи писав щось на рівні власного блогу про цікаві мені речі, а з початку минулого року, коли навантаження трохи впало через карантин, з’явився час оформити те все в книжку. Власне, закінчити те, що почав писати понад рік тому, книга наполовину була готова ще тоді, коли про коронавірус ми лише чули з новин про Китай (та хто ж тоді надавав тому велике значення).

Сьогодні я директор з розробки програмного забезпечення у міжнародній компанії, що займається цікавою штукою на межі блокчейну і телемедицини. Напрямок дуже привабливий. Та й протягом всього професійного життя мені пощастило бути в оточенні людей, що обговорюють цікаві ідеї. Гадаю, саме середовище новинок, ідей наклало певний відбиток на мислення.

Маючи певний досвід за плечами, я, спостерігаючи шлях від народження ідеї до її імплементації, маю ґрунт для чогось на межі передбачення і планування. На цих засадах і будується те, що я зву в книжці прогнозуванням. Десь мої прогнози містять частку іронії, втілення одних побачимо швидше, інших – пізніше. Але напрямки руху (принаймні, для мене) ясні й зрозумілі.

- Тобто книга написана не під впливом пандемії, коронакризи, певні тенденції ви ще раніше спостерігали?

- Щось прискорилося, щось стало актуальнішим, щось відійшло на фоновий план. Але загалом ситуація, що склалася з локдаунами, лише підштовхує нас у напрямку, в якому йшли. Може, вносячи певні корективи.

Ми гадали, що можемо покладатися (й особливо це зачепило тих, кому сьогодні 16-19 років) на сервіси, зручні елементи життя. Але вони підвели. Мій колега, партнер з Англії часто згадує, як у 1980-х їхав з дівчиною мотоциклом на південь Франції. Молодь того часу, щоб «затусити», мала покладатися тільки на себе. Знати, що робити, коли у байка десь посеред Франції відвалиться умовне колесо.

Нинішня молодь в усьому покладається на кілька застосунків у смартфоні. Ще рік тому мій син, щоб «затусити» у Варшаві, мав лише замовити квитки у лоукостера, забронювати недорогий хостел – і все. Але всього за один рік світ дуже змінився. Старі схеми не працюють. Щоб мандрувати, потрібні інші навички – навчитися керувати автомобілем, розуміти, як діяти, якщо на шляху якась перешкода, щось зламається. Це справжній виклик. 

- Також ви обіцяєте, що невдовзі у онлайн перейде те, чого колись навіть не сподівалися отримувати дистанційно. І навіть зараз усе, налагоджене через онлайн, сприймається як перемога, а ви кажете – це стане долею незаможних. Як так?

- Ну, «незаможних» слід брати трішки ніби в лапки, але суть правильна. Хто відвідував театри років 200 тому? Тільки заможні. Повертаємося у певному сенсі на ті ж кола: живі шоу, як театр, концерт, можуть стати значно дорожчими, бо виживати треба, а масовість уже не має шансу.

- Чому? Адже карантин – не назавжди?

- Не впевнений. Якщо ті, хто робить шоу, зрозуміли, що можуть існувати в режимі локдауну рік, чи й два, і навіть стали прибутковими на цьому етапі, навіщо щось змінювати після цієї пандемії?

Погляньте – «Нетфлікс» розквітає. Кожен знайшов розваги по кишені. Люблю згадувати Рея Бредбері і його «451 за Фаренгейтом». Там дружина головного героя сиділа вдома і мріяла про другу телевізійну стіну, щоб дивитися улюблене ТВ-шоу. Цей сюжет мимоволі приходить на думку, коли бачиш, скажімо, передноворічні розпродажі телевізійних панелей у техномережах. У багатих людей екрани маленькі, вони люблять дивитися на життя власними очима. А «Нетфлікс», іграшки у смартфоні чи на комп’ютері – масовий продукт. Дешеві, прості, за їх допомогою можна сформувати суспільну думку. Це зручно для “демократичних" суспільств.

- Добре, а чому дешеві авіаперевезення не повернуться? Гравці ринку видають прогноз за прогнозом щодо термінів відновлення авіації. Отже, щось планують?

- Я дуже хочу помилятися. Я й сам останнім часом полюбляв користуватися акційними квитками, пропозиціями лоукостерів. Але зараз літаки стоять і потребують обслуговування, пілоти втрачають без роботи навички. Коли настане час повертатися в стрій, у них знову треба буде вкласти гроші. А лоукостери їх весь час втрачають від неможливості продавати квитки. Ця індустрія працює з горизонтом планування рік і навіть два.

Я планував свої поїздки за 10 місяців, і це було нормально. Зараз ніхто нічого планувати не може, збитки глобальні, і як довго витримають цю кризу, я не знаю. А відновлення, я читав, відбуватиметься протягом десятиріччя. І навряд чи тоді квитки будуть дешевими. Ми звикли, що літак – вже ніби маршрутка, можна перетерпіти. А колись переліт був пригодою з переглядом кіно, смачними наїдками та напоями, алкоголем, що розливали необмежено. Це все може повернутися, коли квитки здорожчають.

- Тобто, відновлення має за чийсь рахунок відбутися (пасажира) і принаймні перший час квитки будуть дорогими, а мандрівки – не таким масовим явищем?

- Боюся, що так. Та й вже бачимо, як розвивається альтернатива перельотам. Є в Німеччині, наприклад, одна компанія з перевезень, яка раніше дешевше, аніж таксі, зустрічала пасажирів у аеропорту. Зараз вона перепрофілювалася і займається трансфером між містами. Відстань, яку раніше мали пролітати, тепер долають їхніми авто. Тобто виникають нові моделі, й я сподіваюся, в туризмі коронакриза призведе до розвитку внутрішнього туризму і самостійних неорганізованих поїздок.

- Добре, нехай перельоти, мистецтво стануть розкішшю. Але візит до лікаря, живий вчитель – теж буде мало не розкіш, доступна не всім? Мабуть, завдяки досвіду часів пандемії, коли дистанційно вдавалося вчити і лікувати? 

- Лікарі й вчителі – різні кейси. Спочатку щодо медицини. У вас в дитинстві, ймовірно, був ртутний термометр, а сьогодні практично у всіх електронні. Коли ваші батьки ще були дітьми, гадаю, власні термометри були не в кожній родині, у дідусів-бабусь – 100% не було. А зараз майже у кожній родині й тонометри, і вже навіть пульсоксиметри. Років за 10, за цією логікою, побутовою нормою стануть інші пристрої для експрес-діагностики. А ще ж маємо багатий вибір приватних медичних лабораторій.

І виходить, візит до лікаря-терапевта для постановки діагнозу і визначення схеми лікування часто не є необхідним. Призначити аналізи, побачити результати і навіть оглянути запалене горло лікар вже може через месенджер, за допомогою телефона з камерою. Тому спочатку побачимо спад відвідування терапевтів за рахунок всього, що зможе перенестися в онлайн.

Далі підключиться автоматизація. Якщо лікар діє за протоколом, відштовхуючись від скарг і об’єктивних даних, тими ж протокольними шляхами може йти і штучний інтелект. Це зробить терапевтичну медицину доступнішою і може навіть дешевшою. Відкриються кордони і лікар з України зможе консультувати пацієнта у Канаді. Перша важлива зміна буде такою: запросити лікаря додому буде дорого, а зв’язатися з ним і отримати пораду без виходу з дому і витрат часу в амбулаторії – просто й легко. Якщо ковідна ситуація показує, що це працює, то навіщо після карантину відкидати здобутки, в позитивності яких переконалися?

- А як з освітою? Комусь дистанційне навчання сподобалося, комусь – не дуже…

- З нею величезна проблема – шкільна система вже давно прогнила, але є нагода переосмислити її. Загальна школа з’явилася з початком індустріальної революції, коли треба було виховувати робочу силу. Далі уряди через шкільну систему зручно промивали мізки діточкам десятиліттями. Але ніхто ніколи не ставив за мету для школи робити кожну окрему дитину успішною, готувати для її власних життєвих успіхів. Зміни продиктовані часом. Але, на жаль, досягнути цього за допомогою Зума не вийде. Ще треба винайти засоби.

Є дуже багато інновацій, що можуть стати у пригоді, зокрема, одна компанія, з якою близько знайомий, працює саме над механізмами постановки мети і просування до неї. Це те, чого найбільше бракує сучасним школярам. Вони ще якось можуть вчитися за програмою, яку їм дають згори, але ставити свої цілі й рухатися до них – надскладно. Вміння досягати мети буде основою новітньої зміненої освітньої системи.

КРАХ КЛАСИЧНОЇ РОДИНИ, РИНКУ ПРАЦІ Й ПЕНСІЙ

- Щодо традиційних соціальних зв’язків. Вважаєте, вони будуть руйнуватися? Вірніше, зникатимуть самі бажання жити в родині, одружуватися, мати дітей. Чим навіяні такі погляди?

- Спостереженнями за власними дітьми, знайомими родинами. Здається, Tinder, Airbnb, PornHub могли б стати зараз поштовхом до чергової сексуальної революції, ще потужнішої, ніж попередні. Але це не відбувається. Чому?

У 1970-х, щоб приємно провести час, треба було хоча б вийти з дому, познайомитися з кимось, зблизитися, знайти місце зустрічей. А сьогодні, прикладаючи набагато менше зусиль, знаходиш все завдяки смартфону. Технічно все стало простіше, але ми не бачимо ніякої нової сексуальної революції. Зовсім навпаки. Говорити про соціальні зв’язки не дуже правильно – зв’язки у молоді є, але вони не обов’язково ведуть до шлюбу і народження дітей. Для них значно легше отримувати задоволення за рахунок віртуального спілкування. Онлайн розваги доступніші за секс і не мають “наслідків”. Зрештою, навіть замінити потребу в прийнятті іншими людьми можна дуже легко за рахунок лайків у соцмережах.

- До слова, про лайки. Росте ціле покоління дітей, яке розраховує заробляти на життя лайками і переглядами їхнього контенту. Діти повально орієнтовані на міфічні способи заробітку, а хто ж у майбутньому випікатиме хліб?

- Людям завжди хотілося мати можливість легко отримувати гроші. Заробляти на YouTube-каналах можливо, але насправді це колосальний труд. Треба вивчити контент, розібратися в роботі партнерських програм і програми винагороди самого відеохостингу. Зрештою, кожен зрозуміє, що не вийде відзняти щось простеньке, викласти – і чекати, що капатимуть гроші все життя. Це постійний труд. Це складно.

Мене більше турбує інше – саме ми дали нашим дітям інстаграми-ютьюби, оцю індустрію створення і поглинання контенту. Це ми їх з головою занурили в ту вигадану реальність, щоб нам заробляти гроші. Це в певному сенсі наша відповідальність і, боюся, воно нам відгукнеться вже за кілька років. За 5 чи 10, коли наші міленіали подорослішають і почнуть робити своє, нам у їхніх розробках не буде місця і майбутнє боляче вдарить.

- Що саме маєте на увазі?

- Мені сьогодні 45, я активно працюю і збираюся працювати ще 10-20 років. Таких, як я, багато. Але через 10 років з’явиться покоління молодих власників, інвесторів, менеджерів і, можливо, до когось із тих міленіалів мені доведеться працевлаштовуватися. Чи захочуть вони бачити такого динозавра в своїх структурах? Чи будуть вони планувати свої майбутні продукти, враховуючи наші потреби? Швидше, будуть орієнтовані на власні бачення, реалії, аудиторію і нам, боюся, місця лишиться небагато. Що з цим робити, поки не знаю.

- Саме тому з часом зникнуть пенсії й накопичувальні системи?

- Скільки років у світі існують пенсійні програми? Мало, і успішними вони були зовсім недовгі відрізки в історії. Але люди похилого віку існували якось і 200, і 500 років тому навіть без пенсій. Пора відверто сказати, що зараз пенсійні відрахування – це такі собі пенсійні податки для утримання сьогоднішніх пенсіонерів, але вони не гарантують нам отримання пенсій у майбутньому і тим більше – гідного життя на ті кошти.

Пенсійна програма базується на твердженні, що з віком наші витрати будуть зменшуватися, але для сучасної людини воно не вірне. Хочеться дбати про здоров’я, онуків… Тому мені ця система, коли віддаєш частину зарплати і чекаєш, що її колись повернуть, не подобається. А якщо врахувати, що сьогоднішня молодь не горить бажанням заводити дітей – хто утримуватиме нас і їх свого часу? Старі схеми не працюватимуть. Треба згадувати, як дбали про себе без пенсій 200-500 років тому…

- З одного боку, менше молоді – менше шансів на пенсії, з іншого – менший ризик, що зростатиме безробіття. Якщо вже позиції онлайну посиляться, багато хто втратить робочі місця. А тут ще й пов’язана з Індустрією 4.0 очікувана автоматизація, роботизація. Як зміниться структура ринку праці, на вашу думку?

- Вона вже змінюється. Безробіття на певному рівні існувало завжди. Але сьогодні, наприклад, великий попит на водіїв таксі. Колосальний попит на програмістів, лікарів, і в той же час – якийсь відсоток безробітних. Мабуть, тому, що випускники шкіл обирають фах, незрозуміло, на які аргументи опираючись, а вже після кількох років навчання усвідомлюють, що прогодувати себе ним не здатні. Варто було б все ж орієнтуватися на сучасні потреби ринку.

Щодо автоматизації. Колись в Одесі існував цілий клас перевізників-биндюжників. Сьогодні їх немає, професія зникла менш ніж за 100 років (останні представники закінчили «кар’єру» після Другої світової – Ред.). Цілий клас фахівців зник. Але караван продовжує йти. Ми перепрофілюємося. Так само зникли лабораторії з перезапису касет і бобін, фотостудії, які проявляли фотографії. Те саме торкнеться водіїв (у першу чергу).

Кілька років тому євробляхи, що заполонили авторинок України, допомогли Європі позбутися автохламу. А якби цього не сталося, лишилося б значно більше стимулів для розвитку передових автомобільних технологій, зокрема, технологій автономного транспорту, електричного транспорту. У нас було б вже більше таких машин, і вони з’являлися б швидше, зараз процес пригальмував, але у перспективі автоматизація все одно відбудеться. І через 10 чи 20 років водіїв в умовному Убері не буде, а їздитимуть автономними машинками, бо це зручніше, швидше і перспективно.

Що будуть робити всі водії – не знаю. Поява нового транспорту буде неприємною для них, як колись для одеських биндюжників. Та якщо хтось із молоді розраховує сьогодні не вчитися, а отримати посвідчення водія і за кермом Ланоса заробляти протягом наступних 30 років, то цей план працюватиме хіба найближчих 5-10 літ. Вважаю своєю відповідальністю говорити про це, поширювати цю думку і попередити тих, кого ще можна.

- А розкажіть ще про якісь думки, викладені у книзі, але поки не анонсовані.

- Світ змінюється дуже швидко. Гадаю, тим, кому сьогодні 20, доведеться змінити професію більше ніж раз за життя. У 30-40 років доведеться вивчати щось зовсім нове, тому найкорисніша навичка, яку можна розвивати вже сьогодні – вміння вчитися і спілкуватися. Бути гнучкими, вивчати не стільки комплекс знань, скільки методи, способи опановувати нові знання. Це найголовніший висновок.

- Ви писали – покладаєте надії на сьогоднішніх стартаперів, інноваторів. Що вони можуть змінити в описаному сценарії і за яких умов?

- Сьогодні в Україні бачимо цікаві інновації, яких не існує за кордоном. Маємо багато переваг і можна багато розповідати про них та чому нам так пощастило. Дія, Монобанк – це колосальні інновації. А будь-яка інноваційна ідея потенційно годує винахідника і ще купку людей навколо нього, що втілюють її в життя.

Тому сам механізм інноваційного бізнесу, сам механізм стартапу є відповіддю на виклик безробіття, проблем конкуренції. Це спосіб створити джерело прибутку і триматися на плаву, можливість бути незалежним у глобальному масштабі, знаходити клієнтів, замовників по всьому світу. Причому всі зміни проростають знизу. Великі компанії не роблять нічого інноваційного, але люди, команди, які справді створюють інновації, потім засновують великі компанії.

- Мені здається, все залежить ще й від того, в який бік піде науково-технологічний прогрес. У 1980-х вважали, що скоро винайдуть бластери і літаючі таксі, а погоду насправді зробили інтернет, смартфони, додатки.

- Ми звикли думати, що наукова думка розвивається в інститутах, академіях наук й інших наукових центрах. А розвиток наукової думки відбувається поза ними, як 25 років тому – в гаражах Кремнієвої долини завдяки цікавим соціальним зв’язкам і небідним батькам, які могли проспонсорувати.

Сьогодні стартапи – не в гаражах, а в глибинах спілкування, обговорення тем у Телеграм-групах, у коментах і лайках у ТікТок. Справжня наукова думка оформиться протягом наступних 5-10, 15 років за рахунок винаходів, застосунків, ідей сьогоднішніх 18-25-річних хлопців та дівчат. Вони обмежені лише середовищем, яке ми для них створили. Адже поширити інноваційне програмне забезпечення нині складніше, ніж 30 років тому, бо App Store, Google Play суворо перевіряють застосунки на відповідність певним нормам. Але думаю, вони розлупають і цю скелю, терпіти обмеження ці покоління не будуть.

Тетяна Негода. Київ

Фото Олександра Лапіна