Завдання – повернути Крим

Іса Акаєв – легендарний розвідник, командир добровольчого батальйону «Крим», а нині – однойменного спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У 2014 році він залишив окупований росією півострів та вирушив боронити Донбас. Тоді його батальйон воював, зокрема, у Іловайську, під Савур-Могилою. 24 лютого 2022 року Іса Акаєв та його побратими знову взяли до рук зброю та воюють у гарячих точках. Цього разу вони хочуть доробити те, що не доробили за вісім років – повернути Крим під контроль України.

МИ – РАЗОМ, ТОМУ НАС НЕ ПЕРЕМОГТИ

- Ми переможемо однозначно. Якщо з нами Бог, то яка різниця, хто проти нас? Не треба сумніватися, ми – на правому боці. Ми не намагаємося у когось щось забрати, не зазіхаємо на чиєсь життя. Вони прийшли в наш дім, намагаються нас вбити, знищити нашу культуру, нашу мову. Вважають, що ми недостойні жити на цій землі, – каже Іса Акаєв.

Від початку повномасштабного вторгнення батальйон «Крим» воював на Київщині, у Макарівському районі. Акаєв розповідає, що вже тоді був впевнений, що Україна переможе у розв'язаній росією війні.

- На самому початку я зібрав хлопців і сказав: нам треба протриматися декілька тижнів, і ми отримаємо допомогу, в першу чергу – від Бога, потім – від людей. Адже в Україні, незалежно від політиків, останнє слово за народом. Так було завжди: як би українці не потерпали, завжди казали своє слово. Якщо ми вирішимо чинити опір, нас не зламати, – зазначає військовий.

Деякі приклади єднання та спротиву українців, додає Іса Акаєв, запам'яталися назавжди.

- Якось вночі ми заблукали на Київщині. Потрапили на блокпост, де до нас підійшли дві жінки з автоматами. Я запитав, чому вони тут. Вони відповіли, мовляв, нагодували та поклали спати дітей і прийшли допомогти чоловікам, які цілий день чергували. То як такий народ можна перемогти?

Або в Мотижині одразу після того, як вигнали росіян, я побачив людей, які місяць жили в окупації… У багатьох із них росіяни забрали все: знищили житло, закатували, вбили рідних. Ці люди підходили до нас, приносили, хто що мав, хотіли пригостити чимось… Це було так щиро, ніколи не забуду.

І ще ось яку річ я бачив у своєму житті. Якось був у волонтерів, коли до них зайшла бабуся. Сказала, що отримала пенсію, хоче допомогти армії. Ну і лишила десь 100 чи 150 гривень. Вона пішла, а потім повернулася і віддала ще торбинку з цукерками, які купила собі. Мовляв, передайте хлопцям, їм потрібніше, – розповів Іса Акаєв.

Він називає українську армію «найбільш народною армією світу»: «Жоден народ так не любить свою армію, як українці. Ми разом, і це – найважливіший фактор, чому нас не перемогти».

ВІДБИТИ ВОРОГА, ВІДНОВИТИ КРАЇНУ, ЗМІНИТИ ЇЇ НА КРАЩЕ І ЖИТИ В НІЙ

- Пару тижнів, як ми повернулися із Бахмута, – розповідає командир спецпідрозділу. – Наші хлопці, які там стоять, сталеві. Ось там дуже важко. Наших ворогів, як не кажіть, багато, матеріально-технічних ресурсів у них багато також. Але ми вистоїмо і переможемо у будь-якому випадку. Будемо обороняти і боротися до останнього.

Іса Акаєв обіцяє після перемоги детальніше розповісти про бої під Бахмутом. Нині ж каже, що у його підрозділі, на жаль, є втрати. Також є поранені бійці.

- Наймолодший боєць у нашій команді, якому 19 років, отримав дуже важке поранення ноги. Лікарі врятували ногу, але сказали, що на найближчі пару років він своє відвоював, – каже Іса Акаєв.

За словами командира, у його та інших спецпідрозділах багато високомотивованих людей, які розуміють, заради чого вони воюють.

- Ось ми зібралися з хлопцями в підвалі під час арт-обстрілу, спілкуємося. Всі з різних місць, з різних підрозділів. Хтось – із Рівненської області, хтось – із Житомирщини, Одещини, хтось із Донбасу. Зі всієї України хлопці. І я вам скажу, там небагато професійних військових. Хтось був вчителем у школі, хтось – продавцем, хтось водієм, а хтось – медик. Та кожен розуміє, що нам треба відбити наш дім і знищити бажання будь-кому до нього заходити, – розповідає він.

У складі спецпідрозділу «Крим» – як кримські татари, так і українці. Іса Акаєв не називає кількість бійців у підрозділі, та зауважує: достатньо, щоби дати росіянам по зубам. За його словами, бійці добре ладнають між собою. У воїнів є правила, які не можна порушувати та які, зауважує командир, усіх влаштовують: «У нас під жодним приводом не п'ють горілку, це категорично заборонено. Якщо людина палить, то робить це на вулиці. Всі слідкують за порядком і поважають один одного. А ще заборонено лихословити».

Іса Акаєв висловлює думку, що за минулий рік народилася політична нація українців – людей, готових битися за Україну на різних фронтах:

- Це не лише етнічні українці, це й татари, узбеки, хто завгодно, хто вважає себе українцем. Люди, які хочуть відбити країну, турбуватися про неї, відновлювати її і жити в ній. Щоби вона була комфортною для нас, ми маємо всі разом змінити її на краще.

ПІД ЧАС БОЇВ ЗА САВУР-МОГИЛУ З ОБОХ БОКІВ БУЛО ЧУТИ «АЛЛАХ-АКБАР»

У мусульман, які боронять Україну, немає сумнівів, що вони – на правій стороні, підкреслює командир. Одна з причин – у Корані йдеться, що треба боротися з тими, хто вигнав вас із домівки.

- Ми маємо боротися з тими, хто посягає на нашу честь, майно, релігію і життя. Ці чотири речі ми зобов'язані захищати, і нині змушені це робити. Всевишній також закликає до того, що мусульмани мають завжди бути на боці слабкого, тож наш обов'язок – захищати тих, хто цього потребує. Мусульманин не має бути агресором. Тому ми впевнені, що ведемо священну війну, – зазначив він.

Перший бій, де проти мусульман із батальйону «Крим» воювали їхні єдиновірці, відбувся ще у 2014-му році.

- Коли ми закріпилися на Савур-Могилі, нас намагалися штурмувати кадирівці. Зазвичай мусульмани, обороняючись чи штурмуючи, звеличують Аллаха. Тоді з обох боків було чути «Аллах Акбар»… Ми вистояли, слава Богу.

Командир спецпідрозділу наголошує, що росія використовує іслам, аби залучити мусульман на війну проти України.

- Ми ж знаємо, що серед представників московського патріархату є фсбшники. За таким самим принципом у росії діють більшість так званих муфтіїв, які також є офіцерами фсб і завжди намагаються виправдати російську ідеологію. Вони шукають обґрунтування, чому українці – вороги, чому проти них треба воювати. Вони всіляко культивують та підтримують невігластво людей, бо так легше керувати і маніпулювати. У росії навіть визнаний екстремістською літературою наш молитовник «Міцність мусульманина», за яким ми вранці та ввечері звертаємося до бога.

Коли росія окупувала мусульманські території – Кримське ханство, Астраханське ханство, північний Кавказ, – вона знищувала людей, які мали релігійні знання. У Москві, Петербурзі відкривали ісламські університети і навчали там дітей релігії. І потім ці діти приносили в народ те, що потрібно російському імперіалізму, – розповідає він.

Стосовно Іси Акаєва в росії порушили кримінальну справу за статтею 208 Кримінального кодексу рф (організація незаконного збройного формування або участь у ньому, а також участь у збройному конфлікті або військових діях з метою, що суперечить інтересам рф). Він каже, що це ніяк не вплинуло на його життя.

- Мені зателефонували і запитали, мовляв, це такий-то? Я кажу: ну так, а хто це? Відповідає: вам телефонують із фсб у Сімферополі. Кажу: цікаво, а що сталося? Каже, мовляв, ви знаєте, що стосовно вас відкрито кримінальну справу? Ну так, чув, кажу я йому. Він такий, мовляв, – можете приїхати до Криму та ознайомитися з матеріалами справи. На що я відповів, що обов'язково приїду, тільки на танку, – переповів розмову командир спецпідрозділу.

КРАЇНА, В ЯКІЙ ЖИВУТЬ ВОЇНИ

Ісі Акаєву між 2014-м та 2022-м роками вдалося деяким час пожити мирним життям. Він зі своєю родиною оселився на Вінниччині, де працював, поширював кримськотатарські традиції, допомагав облаштуватися співвітчизникам.

- Ми намагалися налагодити своє життя. Однак завжди знали, що рано чи пізно вони (росіяни. – авт.) прийдуть до нас. Я готував до цього своїх хлопців, свою сім'ю. Казав дружині, дітям: настане такий день, коли вам, швидше за все, доведеться виїхати з України. Будьте готові, що рано чи пізно я знову візьму свій рюкзак і поїду, – згадує він.

Акаєв – батько 11 дітей. Зараз вони далеко, за його словами, реагують на війну по-різному.

- Старші діти розуміють, що кулі летять в обидва боки і може трапитися різне. Найстаршому синові виповнилося 16 років, він хоче до мене. Найменший також каже: тату, приготуй мені пістолет, я приїду. Найвища моя нагорода, коли старша донька сказала: тату, якщо я колись виходитиму заміж, то за такого, як ти. Двоє близнюків, яким по 12 років, запитують, чи багатьох росіян я вбив, – розповідає він.

За словами Іси Акаєва, він завжди каже дітям: де би ви не були, маєте повернутися до своєї країни: «Війна закінчиться – повертайтеся додому. Бо вам треба все це відбудовувати. Якщо я буду живий, здоровий і у мене буде достатньо сил, я вам допомагатиму. Якщо ні – ви повинні самі все відбудувати. Ви маєте повернутися до своїх джерел, а Крим має стати таким, яким був до того, як росіяни запхали туди свого носа».

Він наголошує, що в Україні особливу увагу слід приділяти патріотичному вихованню дітей, і вважає, що слід виховувати юнаків-воїнів.

- Кожен чоловік має розуміти, що він, у першу чергу, воїн, а потім – усе інше. Кожна жінка має розуміти, що вона – мати воїна, дружина воїна, сестра воїна. І відповідним чином виховувати своїх чоловіків. Поки ми не повернемося до цієї культури, завжди знайдуться ті, хто намагатиметься нас вкусити. Та якщо вони побачать, що в цій країні живуть люди-воїни, я думаю, охочих сюди прийти з війною буде дуже мало. Адже якщо, не дай Бог, колись станеться щось подібне, всі чоловіки стануть стіною, – ділиться своїми думками Іса Акаєв.

ОСТАННЯ БИТВА ЗА КРИМ

- росіяни хочуть, щоб у Криму не лишилося й сліду нашого (кримських татар. – ред.): перейменовують населені пункти, знищують наші кладовища, мечеті. Прагнуть знищити пам'ять нашого народу, поповнити свої ряди манкуртами, які не пам'ятають ні свого роду, ні свого походження, ні своєї мови. Нам такі люди не потрібні. Нас у Криму лишилося менше 500 тисяч. Але ми маємо повернутися на півострів, повернути свою мову, свою культуру, свій колорит, – зазначає військовий.

Говорячи про те, чи можливий на якомусь етапі політико-дипломатичний шлях звільнення Криму, Іса Акаєв каже, що без військового шляху не бачить повернення півострова.

- росіяни його просто так не залишать, вони в будь-якому випадку спробують за нього битися. Та я більш ніж впевнений, що ми його звільнимо, і напевно досить швидко. Вони чудово розуміють, що якщо ми протиснемо оборону, можливостей втекти у них буде небагато. Судячи з того, що зараз там відбувається, настрої у проросійських і тих, хто туди понаїхав, досить песимістичні. Вони ні в чому не впевнені. Багато хто позбавляється нерухомості та намагається виїжджати, – каже він та іронічно додає, що, схоже, росіяни вірять у ЗСУ так само, як і ми.

Він зазначає: за Крим треба буде битися, але це буде остання битва, після цього півострів назавжди буде українським. Іса Акаєв каже, що, коли прийде час, його спецпідрозділ заходитиме в Крим.

Запитую, чиїх рук справа – бавовна в Криму.

- Я думаю, що це відбувається не без участі Збройних Сил України. І ще це не може вийти без наших кримських партизан, – вважає Акаєв.

Він додає, що коли ЗСУ зайдуть до Криму, підтримка з боку місцевого населення буде великою, особливо з боку кримських татар.

- Я сподіваюся, що коли ми звільнимо Крим і всю материкову Україну, вийдемо на кордони 1991-го року, це буде поштовхом, аби в росії почався розпад. Бо якщо вона лишиться в такому вигляді, як зараз, то намагатиметься зализати рани і з більшою злістю накинутися на нас. Вони ніколи не пробачать нам своєї поразки, – зазначає командир спецпідрозділу.

Говорячи про те, чи здобуде Україна в 2023 році остаточну перемогу у війні проти росії, він каже: «Я думаю, цей рік буде точно переламним. Якщо ми витримаємо цей рік, то в наступному всі процеси в росії відбуватимуться дуже швидко».

Іса Акаєв неодноразово повторює, що після перемоги в Україні має багато що змінитися:

- Якщо країна не зміниться, це буде найбільша поразка. Я хочу, щоб при владі були люди, які переживатимуть за країну, думатимуть, як примножити її багатство, зробити її комфортною для мешканців. Якщо цього не станеться, мені буде дуже соромно дивитися в очі людям, які воювали.

Валентина Рингель
Фото Євгена Котенка