Сєвєродонецьк - місто в екзилі

Днями сєвєродончани відзначатимуть 90-ліття свого міста, хоча перші бараки та землянки поруч із будмайданчиком Азотно-тукового комбінату з’явились на лівому березі Сіверського Дінця 92 роки тому. Весь цей «комплекс» тоді називався Лисхімбуд, і він вважався продовженням Лисичанська, який уже півтораста років стояв якраз навпроти через річку. Але після того як весняна повінь учергове знесла хисткий дерев’яний міст, начальник будівництва Олександр Забєльський наполіг на необхідності будувати повноцінне селище поруч із комбінатом. Це сталось у 1934 році.

СВЯТКУВАТИМЕМО ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ

Сєвєродонецьк історично вважається містом хіміків, хоча з часом тут з’явилось чимало підприємств інших галузей. Одне тільки наукове об’єднання «Імпульс», яке брало участь у запуску радянських космічних кораблів, чого варте. У місті до окупації працювали кілька науково-дослідних і проєктних інститутів, причому не лише хімічного профілю. Але вже історично так склалось, що День міста тут збігається з Днем хіміка. Раніше його святкували з промисловим розмахом; сьогодні ж не до свят. Як зазначив начальник Сєвєродонецької міської військової адміністрації Олександр Стрюк у розмові з кореспондентом Укрінформу, від мирного формату доводиться відмовлятись:

- Певні заходи ми готуємо, але від того плану відзначення, який був у попередні роки, ми відійшли. Будуть проведені виставки; проводитимемо фотовиставку з історії міста. Намагаємось зробити презентацію книги про Сєвєродонецьк, правда, без її видання – можливо, зробимо сигнальний екземпляр. Буде проведений звітний концерт наших дитячих художніх колективів, які є в доступності. Плануємо зробити онлайн-концерт, а також флешмоб – це відбуватиметься протягом тижня – щоб не було скупчення людей. Безпековий складник не дає змоги збиратися масово.

Основна виставка пройде у Дніпрі, там, де головний гуманітарний хаб Сєвєродонецької міської громади. Ще одна – в Тернополі, де теж розміщений наш гуманітарний хаб.

Чи проводитиме якісь заходи в самому місті окупаційна влада – в мене такої інформації немає.

- Ви ж готуєтесь до деокупації? Можете щось розповісти про це?

- Безумовно, готуємось. Закуплений мінімальний набір будівельної техніки, є і матеріальний резерв, який ми укомплектували майже повністю. Є й команди, які створені і працюватимуть відповідно до плану першочергових дій. Вони готові виїхати з нами для забезпечення життєдіяльності міста. Детальніше говорити не буду, оскільки план має певні безпекові обмеження.

- То все-таки як Сєвєродонецьк сьогодні себе почуває?

- Ну, як може почувати себе місто привидів, у якому життя припиняється після третьої години дня? О цій порі на вулицях майже нікого нема з місцевих. Якусь роботу там можна знайти, але вдень все життя зосереджено навколо центрального ринку. «Націоналізують» квартири містян, які евакуювались, тобто фактично грабують. Окупанти намагаються розказувати, що відновлять «Азот», людей начебто набирають.

Ми ж відзначаємо не свято, а день заснування міста. Святкуватимемо після його звільнення. Невідворотно. Вже в місті.

ПІД ОПІКОЮ: ДОПОМОГА ДЛЯ ВПО, ВІЙСЬКОВИХ ТА ДІТЕЙ

Як живуть сєвєродончани, що виїхали з міста, в загальних рисах розповіла заступниця начальника відділу внутрішньої політики і зв'язків з громадськістю МВА Юлія Суховеєва. За її даними, у Сєвєродонецькому гуманітарному хабі в м. Дніпрі зареєстровано близько 9900 ВПО, в Тернополі – 1135.

- Люди можуть отримати допомогу безпосередньо в гуманітарному хабі. Як гуманітарну, так і інформаційну. Можуть отримати інформаційні послуги, консультації від фахівців Пенсійного фонду, Центру зайнятості, консультації з житлових питань. Працюють юристи – переважно від благодійних організацій. Це безоплатна допомога. ВПО безпосередньо з Сєвєродонецька можуть отримати одноразову матеріальну допомогу, яка надається для часткового відшкодування витрат на лікування. У нас є така цільова комплексна програма.

Є матеріальна допомога для військовослужбовців Сєвєродонецької громади в рамках Комплексної програми підтримки захисників та захисниць України та членів їх сімей. За різними категоріями вони отримують різні суми виплат. Допомогу отримують також члени сімей загиблих захисників. У першому кварталі року 293 військовим було виплачено понад 5 млн 300 тис. гривень. Щомісячно ця сума збільшується, і кількість захисників, які її отримують, – також.

Щодо допомоги військовим на фронті. Вона, крім матеріальної, буває ще й технічною: автівки, наприклад. Можуть бути дрони. Ця допомога здійснюється на регулярній основі з 2022 року. Реагуємо на запити військових і часом намагаємось їх виконати.

Допомога дітям. У нас з 24-х виїхали 20 закладів середньої освіти. 19 закладів – звичайної освіти і 20-й – інклюзивно-ресурсний центр для дітей з особливими освітніми потребами. Тож ми ними постійно опікуємося.

На базі гуманітарного хабу в Дніпрі працює наш Культурний центр. Там є гурток «Впевнений старт», де діти можуть підготуватися до школи. Ще є гурток «Українська мова». Усім цим займається наш Сєвєродонецький дитячо-юнацький комплекс «Юність».

Також ми пропонуємо дітям безкоштовне 30-денне оздоровлення у прикарпатському санаторії в Яремчі. Там витрати лише на дорогу. В навчальний період там заняття оф-лайн. У нас постійно йде звітування, скільки дітей поїхало, і ми таким чином актуалізуємо інформацію, щоб людина могла зареєструватись за формою. Батьки самостійно визначають період, коли дитину відправити.

Ми намагаємося також заохотити усіх найкращих школярів, які вчаться в закладах освіти Сєвєродонецької громади. Не взагалі сєвєродончан, а й тих, хто відвідує заняття в наших закладах. Діти, які стали переможцями або призерами конкурсів відповідних рівнів: всеобласних, всеукраїнських, мовних, Малої академії наук. Потім – школярі, які закінчили навчальний курс із золотою або срібною медаллю. Торік у нас такі діти були.

УНІВЕРСИТЕТ: 16 ЛАБОРАТОРІЙ ТА 50 ПРОЄКТІВ

Міська військова адміністрація опікується не лише освітніми закладами середньої ланки, а й Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля, який працював у Сєвєродонецьку до окупації. Туди він перемістився після того, як Луганськ окупували т. зв. сепаратисти (насправді ті ж самі росіяни) у 2014-му. Про нинішній етап його розвитку (виявляється, і в такі часи можна розвиватись, а не просто животіти в релокації) повідала начальниця відділу зі зв‘язків із громадськістю університету Наталія Ізразцова.

- Ще після 2014-го і до повномасштабного вторгнення СНУ ім. В. Даля брав участь у понад п’ятдесяти міжнародних, національних та регіональних проєктах. Було створено 16 нових лабораторій та сучасних мультифункціональних освітніх просторів вартістю 1,5 млн євро. 100-річчя університету в 2020 році відзначалось на державному рівні. З початком повномасштабного вторгнення безплатну евакуацію допомогли організувати міжнародні партнери. Загалом евакуацією займалась, звичайно, Укрзалізниця, а от перевезення до станції Слов’янськ понад 5 тисяч студентів, співробітників, членів їхніх сімей і просто мешканців регіону організували партнери. Спочатку навчальний процес проходив на нових локаціях у містах Дніпрі та Кам’янці-Подільському; згодом місце постійної локації в місті Києві було визначено наказом Міністерства освіти і науки. А вже цього року те ж Міністерство визнало Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля «критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період». Це – стратегічний сигнал для колективу співробітників і студентів СНУ ім. В. Даля, всіх українських громадян, які покинули свої домівки, але прагнуть повернутися й відновити повною мірою Україну на деокупованих територіях.

До речі, торік завдяки реалізації міжнародних проєктів в університеті було створено 3 мультимедійні лекційні аудиторії, 2 комп’ютерних класи, придбано серверне, мережеве обладнання, комп’ютерну та оргтехніку. Тоді ж СНУ увійшов до глобального міжнародного рейтингу «QS Europe University Rankings – 2024». Усі факультети, структурні підрозділи та служби університету працюють в повному обсязі. Освітній процес відбувається як офлайн, так і онлайн (через систему електронного кампусу).

- Не знаєте, що сталось з університетом у Сєвєродонецьку?

- У Сєвєродонецьку залишилися зруйновані, пограбовані 3 корпуси і коледж. Пішли воювати і студенти, і викладачі, і співробітники вишу. Є серед них є і загиблі, і полонені, і визволені з полону. Але публікуємо в себе інфу тільки про загиблих. Про інших поширювати інформацію не бажано.

КОМУ ПОТРІБНА КНИГА НА ВІЙНІ?

Присвячену історії Сєвєродонецька книгу, про яку згадував очільник МВА, написав знаний на Луганщині журналіст Семен Перцовський. Укрінформу вдалось поспілкуватись і з ним.

- Я в Сєвєродонецьку прожив усе життя, – поділився Семен Аронович. Моя мама була лікаркою. Фронтовичка. Одна з перших лікарів у місті. Батько займався проєктуванням хімічних виробництв. Свого часу я редагував книги свого доброго товариша Сергія Каленюка про наш край. Він побачив, що я не просто редагую тексти, а й дещо раджу, і каже: «Ти ж єдиний в Сєвєродонецьку заслужений журналіст України, займись». Я це зробив, підготував таку книжку: «Придінців’я: український характер. Історія та сучасність Сєвєродонецької територіальної громади. Нариси». У двох томах. Там дійсно багато таких історичних відкриттів. Виявляється, з місцевістю, де згодом постав Сєвєродонецьк, пов’язані долі деяких видатних особистостей. Наприклад, тут починав свою військову кар’єру Іван Богун. Я це встановив з кількох джерел. Є відомості й про інших видатних (і не дуже) осіб, але головний сенс у тому, що ця книга спростовує російські фейки про начебто неукраїнськість нашого краю. Вона доводить на прикладах родин, на прикладах багатьох архівів, що цей край – саме український. У нас стільки патріотів! У нас уже два Герої України на цій війні, і я знав не просто, що вони герої, – я знав про їхнє дитинство. Як вони в Сєвєродонецьку виховувалися. А оскільки мова про День Сєвєродонецька, скажу, що напередодні Дня в 2022 році мій син з товаришем приїхали до Сєвєродонецька. Є знімки, де вони в брониках разом з військовими. Привезли гуманітарку, привезли Starlink. Під’їхали до бомбосховища «Азоту» зустрітися з людьми. Син мені прислав фото, де вони поруч із тим будинком, де я працював довгі роки. Був дуже зворушливий момент. Люди винесли їм хліба, який вони спекли у сховищі. Син каже, що не знав, чи ще якийсь хліб у них там залишився… Він почав телефонувати родичам тих людей, що там перебували, – повідомити, що вони живі, – і натрапив на родину свого однокласника.

До речі, працюючи над книгою, я стикнувся з речами навіть фантастичними. Сусідка з нашого будинку (я знав її бабусю, але не знав, що в неї така онучка є) стала експертом американського Інституту вивчення війни. Вона й по Сєвєродонецьку давала експертизу… Сєвєродонецьк – неординарне місто. Це – не провінція. Після визволення Сєвєродонецьк можна залишити обласним центром. Тепер виникає питання, наскільки можливим стане його відновлення після звільнення. Я особисто знаю багатьох його людей, знаю їхній потенціал. Упевнений, цього потенціалу (звісно, з міжнародною допомогою) на це вистачить.

Я тепер багато спілкуюся з українською діаспорою. Хосе Андрес, засновник World Central Kitchen, відправляв продуктові набори для сєвєродончан. Він же займався й евакуацією. Ще я спілкувався з Шоном Пеном, який зняв фільм про Україну і двічі у своєму фільмі згадує Сєвєродонецьк, і на мапі в фільмі його показано. (Тут у декого може виникнути сумнів, чи можливе спілкування простого, хоч і заслуженого, журналіста з якогось там Сєвєродонецька з голлівудською зіркою. Насправді можливе, якщо ти – батько очільника Пасажирської компанії Укрзалізниці. Адже саме ця компанія забезпечує перевезення до Києва не тільки акторів та актрис, але і світових лідерів, – ред.).

Слід сказати, у соцмережах виникла дискусія, чи варто витрачати великі кошти на книгу (йшлося про 600 тис. грн) у такий скрутний час. Автор, навіть не чекаючи цього запитання, розповів про такий епізод:

- От є такий воїн Ігор Зозуля, теж сєвєродончанин. Він був волонтером. Спочатку прямо так і написав: «Мені в окопі не потрібна книга – мені потрібен автомат». А людина на прізвище Зозуля – один з героїв моєї книги. Він: «Та це ж мій дід!». Кажу, ми з ним зустрічались у селі Боровеньки Сєвєродонецької громади. Виявляється, в Ігоря перший бій відбувся в цьому селі. І він, зрештою, написав: «Я цю книгу чекаю! Буду її в окопі читати». Син Олександр пообіцяв надрукувати книгу, спочатку малим накладом, і влаштувати аукціон. Сєвєродончан багато, є достатньо заможні люди. До речі, я передав її місту безкоштовно. Ми будемо з цією книгою заробляти гроші для ЗСУ. От вам і автомат в окопі. Окупований Сєвєродонецьк працюватиме на перемогу. Таким чином чи іншим чином… До речі, чекають мою книгу і в діаспорі, бо багато доводилось розповідати, і воїни…

…Вітаю усіх земляків. Ми зустрінемося. Мені є що згадати. Мені пишуть сєвєродончани: «Ми розпорошені, але ми пам’ятаємо, хто ми й звідки. Нам треба знати, куди повертатись і що ми зможемо там зробити».

РЕЛОКАЦІЯ, АБО ЖИТТЯ З НУЛЯ

Наша розповідь про Сєвєродонецьк була б неповною, якби ми не згадали тих, хто створював славу промисловому місту. Після російської окупації 46 підприємств Луганщини скористались Державною програмою релокації і перевезли обладнання, техніку, технології і навіть колективи до інших регіонів, близько семи підприємств були саме з Сєвєродонецька.

Одним із них є Михайло Івонін. Генеральний директор Науково-дослідного та проєктного інституту «Водоочисні технології» хоч і втратив майже всі свої підприємства в окупованому місті, дещо все ж зміг релокувати на Захід.

- 24 лютого зустрів як усі. В ліжку. Коли почув перші вибухи – зрозумів, що почалася повномасштабна війна. Переїхали з дітьми до Хмельницької області, а через три місяці релокували підприємство. Ну, «релокували» – сказано надто гучно. Релокували лише документи, а підприємство зробили з нуля. Технології – тільки ті, що були в голові. Підприємство працює в Хмельницькому, виробляє десь дві третини того асортименту, що виробляло в Сєвєродонецьку. Це підприємство ТОВ «ПромДекс-Україна». У мене ж там було декілька підприємств. Основне в самому місті не працює з лютого 2022 року. Весь колектив роз’їхався по всьому світу. Виробництво було велике – і завод, і науково-дослідні лабораторії, й аналітичні. Було підприємство сучасних інформаційних технологій. Теж не працює. А «ПромДекс-Україна» у Хмельницькому ми створили з нуля. Деякі працівники переїхали з Сєвєродонецька. З 20 працівників, які сьогодні в нас зайняті на виробництві, 12 чи 13 – сєвєродончани.

- У вас є інформація, що в Сєвєродонецьку відбувається?

- Є інформація, що було влучання в завод. Влучання в бізнес-центр «Івонін-парк». Мій будинок згорів – іншої інформації немає. З наших працівників, які могли б працювати далі, в місті не залишилось нікого – може, якісь пенсіонери, які працювали в охороні.

- Будете якось відзначати 90-річчя Сєвєродонецька?

- Скажемо так: не планував.

САМІ ВТЕЧУТЬ

На завершення про майбутню долю міста ми поговорили з військовим на ім’я Едуард. Він виявився більшим оптимістом, ніж деякі телеведучі та блогери. Може, тому, що він перебуває на фронті й відчуває ситуацію дещо по-іншому.

У Сєвєродонецьку він жив із 2004 року.

- Сєвєродонецьк – найгарніше місто в Луганській області. Маленьке, компактне. Завжди прибране. Постійно розвивалося. Люди привітні. Там було багато підприємств. Місто постійно ремонтувалось; дороги оновлювали. Навіть зводили нові будинки, – згадує минулі роки мій співбесідник.

Воювати він пішов відразу після початку навали, у 2022 році, у складі патрульної поліції.

- Потім перейшов до іншого підрозділу. Був направлений на Схід. Тепер ми працюємо на Донецькому напрямку. Захищаємо. Штурмуємо.

- Ви сподіваєтесь, що місто буде звільнене?

- Дуже сподіваюсь, що ми повернемо наше місто. Ми над цим працюємо, маємо успіхи. Аби тільки ніхто не здавався і нам допомагали.

- А після звільнення ми зможемо відродити Сєвєродонецьк? По-перше, що робити з людьми, які там залишились або «понаєхалі» з Росії? А по-друге, що робити з руїнами?

- Місто ми відбудуємо. Це не питання. Щодо тих, хто там залишився, – це люди-заручники. А ті, хто приїхав як окупант, будуть бігти далеко-далеко. Тікатимуть самі, як тільки відчують, що під ногами зашкварчало. Ті ж, хто залишився в окупації... вони просто не хотіли залишати свій дім.

Едуард згадав, як вивозив з-під Лисичанська бабусю й дідуся. Старих забрали, а вже за два чи три дні селище захопили.

- Ледь витягли їх звідти, не хотіли їхати. Кажуть, усе наше тут, нікуди не поїдемо. Та, думаю, до своєї домівки вони ще повернуться.

*    *    *

Різні люди. Різні долі. Різні плани на майбутнє… Два роки тому Укрінформ розповідав про підприємство «ТАНА», яке під вогнем вивозило своє обладнання і відновило діяльність в Умані. Чи захоче його керівництво повертатись до Сєвєродонецька після перемоги, якщо й на новому місці воно непогано працює? Чому б і ні, тим більше, що для відновлення роботи на старому місці потрібно не так знову тягнути туди обладнання, як залучити інвестиції. А міжнародні фонди, напевно, застосують пільгові умови для цього. Певні напрацювання тут уже є, зокрема в міській і обласній адміністраціях.

Головне – здобути перемогу.

Михайло Бублик, Черкаси

Фото: автора та МВА