Україна зіштовхнулася зі складною гуманітарною ситуацією через широкомасштабне вторгнення Росії в 2022 році, яке призвело до небачених за останні 80 років смертей та руйнувань в одній з найбільших європейських країн. Тож ініціатива співробітництва у Південно-Східній Європі (SECI), за словами її виконавчого координатора Міхаеля Фацекаса, не може стояти осторонь та продовжуватиме підтримувати народ України у боротьбі з жорстоким агресором до повної перемоги України. SECI створила та фінансує міжнародні центри для українських біженців у Румунії, Угорщині та Молдові. Окрім того, надає гуманітарну допомогу українським громадам, постраждалим від активних бойових дій. А ще шукає та залучає до відновлення України провідний світовий бізнес, сприяючи її активній інтеграції до ЄС. Про це та інше в інтервʼю з паном Фацекасом.

– Розкажіть докладніше про проекти, які реалізуються SECI?

- SECI - це багатостороння міжнародна ініціатива 29 країн ОБСЄ, яка була заснована після війни в Югославії для підтримки країн Південно-Східної Європи в їхньому економічному розвитку. Україна також належить до країн, які беруть участь в цій ініціативі. І тому ми вбачаємо не тільки наш обов'язок, а також вважаємо за честь допомогти Україні в цей страшний для неї час.

Наприклад, однією з основних цілей SECI є економічний розвиток дорожнього руху, транспорту, енергетики, безпеки, навколишнього середовища та приватного сектору. Одним з наших останніх проектів є розвиток залізничного сполучення між 8 країнами Південно-Східної Європи та їх інтеграція в транспортну систему ЄС.

– Як ви оцінюєте роботу Укрзалізниці в воєнних умовах та яке місце  в перспективі європейських залізничних проектів вона може зайняти?

– Що стосується роботи пасажирського сполучення Укрзалізниці, то українські потяги  однозначно набагато більш пунктуальні, ніж в багатьох країнах Європи. Мало того, що потяги вчасно приїжджають, так ще і залізниця дуже швидко відновлюється після обстрілів та бомбардувань.

Це надзвичайний показник у роботі Укрзалізниці, і велика заслуга  її керівництва. Із жалем дізнався про те, що генеральний директор Укрзалізниці пан Камишін пішов у відставку. Я схильний вважати, що він дуже багато зробив для розвитку Укрзалізниці.

– Які напрямки співпраці з Україною Ви ще бачите?

– Сьогодні ми контактуємо з багатьма українськими установами, такими як міністерства, очільниками регіонів, мерами, органами місцевого самоврядування, торгово-промисловими палатами та компаніями, а також з посольством України у Відні та українською делегацією в ОБСЄ. Нещодавно в мене була зустріч з послом України та з його безпосереднім заступником, робота проходить досить жваво між SEKI та офіційними представниками України. І я хотів би наголосити, це моє особисте враження, що пан посол та його колеги, захищаючи  інтереси України,  бʼються  як справжні леви.

Одразу після початку російської агресії проти України ми вирішили ще більше співпрацювати, особливо з Україною та державами, що безпосередньо межують з нею - Угорщиною, Румунією та Молдовою, оскільки в ці країни хлинув великий потік українських біженців. Сьогодні там діють центри підтримки українських переселенців, які ми фінансуємо.

– Скільки таких центрів працює загалом?

– Ми підтримуємо та фінансуємо роботу пʼяти центрів тимчасового перебування: один центр в Румунії, в місті Сірет, два в Угорщині - Будапешті та Захонь, та два центри в Молдові, в населеному пункті Паланка та Кишиневі.

– Скільки українців там перебуває наразі? Та які обсяги коштів уже профінансовано?

– Що стосується розподілення переміщених осіб, то у 2022 році в угорському Захоні було приблизно 80 тис. осіб, в Будапешті - 60 тис.,  в Сіреті - 560 тис., в Паланці - 700 тис. і в Кишиневі 200 тис. Але я хотів би наголосити, пункти, де перебувало найбільше українських біженців - це пункти надання первинних послуг. Там людей приймають, опрацьовують їхні документи, надають їм первинну фінансову та правову допомогу.  Потім з тимчасового притулку вони переселяються далі в інші регіони, або місця постійного проживання. Бюджет проекту наразі становить близько 3 мільйонів євро. На жаль, війна скоріш за все не закінчиться в короткостроковій перспективі. Тому ми розуміємо, що нам потрібно і надалі забезпечувати роботу цих центрів та фінансувати їх. З іншого боку, ми очікуємо що багато біженців згодом повертатиметься в Україну.

Я би не хотів це називати інтеграцією переміщених осіб, але основний аспект нашої роботи в тимчасових центрах перебування - дати людям відчуття захищеності та забезпечити їм нормальні умови життя в країнах перебування. Дати можливість батькам працювати, а дітям відвідувати школи.

– Але таким чином ви сприяєте тому, що українці залишаються та поступово асимілюються в країнах перебування. Як Україна може запобігти втраті людського ресурсу?

– Наголошую, наше завдання не інтеграція, а допомога переміщеним особам у тому, щоб вони не відчували себе чужими, щоб вони мали змогу вести звичайне життя в нормальних умовах, щоб їхні діти нормально росли та розвивалися. Україні ж варто врахувати досвід інших країн, які також зіштовхнулися з подібними проблемами масової міграції через війну.

Наприклад, під час війни в колишній Югославії спостерігалося явище, коли високо освічені громадяни країни масово залишали свою батьківщину і виїжджали до інших країн Західної Європи. На жаль, потім це відобразилося на темпах та ефективності процесу відновлення балканських держав. Останніми роками спостерігається повернення висококваліфікованих робітників до країн колишньої Югославії, оскільки там вже  створені гідні робочі місця з достойною оплатою. Тобто, вже зараз Україна має думати, як повертатиме свої висококваліфіковані кадри та їхні родини додому після війни та, головне, як утримуватиме, наскільки комфортні умови для них створить. З відповідними рішеннями не можна зволікати.

Я думаю, що процес відновлення України проходитиме набагато швидше, ніж в балканських країнах, тому що це наразі найбільший економічний проєкт, починаючи з 1945 року.  Дуже сподіваюся, що ЄС та США створять для цього як найсприятливіші умови. Я вже не кажу про громадян України, які найперші будуть зацікавлені у відновленні своєї держави. Тому припускаю, що процес повернення кваліфікованих кадрів в Україну, скоріш за все, йтиме досить активно. З одного боку повертатимуться українці, які хочуть взяти участь у відновленні своєї держави, з іншого боку громадяни України, які працюють за кордоном в компаніях, що матимуть бізнес-інтереси в Україні.

- Скажіть, яких помилок ми маємо уникнути у процесі відновлення?

– Сьогодні Україна має симпатію та підтримку усього західного світу, це ні за яких обставин не можна втратити. Україна є частиною Європи і я переконаний, вона також буде належати до Європейської спільноти.

Своєю чергою європейці мають засвоїти, що Україна своїми стражданнями та жертвами заслужила бути у колі провідних європейських народів. Тому найбільший наш обов'язок допомогти вам на цьому шляху. 

Варто розуміти, що попри все в України зараз є великі шанси зробити суттєвий стрибок у розвитку. Через глобалізацію багато західних фірм перенесли свої виробництва в Азію. Однак пандемія порушила бізнес-логістику та транспортні зв'язки, тому, швидше за все, західний бізнес буде переорієнтовуватися та повертати свої виробництва і Україна цим процесом може скористатися. Як мінімум тому, що вона ближче до західного світу і має потужний фаховий та підприємницький потенціал.

– Ваша організація допомагає не лише громадянам, а й бізнесу. Які інструменти використовуєте?

– Наша організація існує з 1996 року, згодом до неї приєднувалися нові країни-члени і, звісно, довелося опікуватися не лише політичними та соціальними питаннями, а й економічню співпрацею. Тому було прийнято рішення створити бізнес-консультативну раду, до якої увійшло понад 100 найбільших компаній країн з усього світу.

– Бізнес консультативна рада - це майданчик більше для обміну досвідом чи пошуку інвесторів? Які її завдання?

– Здебільшого ціллю є налагодження співпраці з діловими колами країн-учасниць. SECI не може інвестувати та вкладати безпосередньо кошти в підприємницькі проєкти, але це може робити приватний бізнес за нашої підтримки та сприяння.

Тому основне наше завдання полягає у встановленні контактів та  координації зусиль. Наприклад я,  як представник організації, зустрічаюся в Україні з політиками, губернаторами областей та міськими головами, командою міністерства економіки, керівником Торгово-промислової палати щоби визначити напрямки співпраці, де ми могли би допомогти залучити бізнес та приватні інвестиції з країн-учасниць SECI до різних проектів в Україні.

– Як би Ви охарактеризували наявний інтерес потенційних інвесторів до України та до її майбутнього відновлення?

– Повірте, інтерес до України зараз дуже високий, тому що усі розуміють, які величезні обсяги робіт з відновлення очікуються найближчим часом. Я не готовий назвати суму потенційних інвестицій, але вона може скласти - в розрахунку на багато років - кілька трильйонів доларів. Але нам важливо, щоби ці фірми та організації не чекали закінчення війни, а вже зараз допомагали, наприклад, починаючи з гуманітарних проектів, але, перш за все, з місцевими інвестиціями для створення робочих місць.

– А до яких галузей вже є конкретний інвестиційний інтерес?

- Я можу говорити лише про роботу нашої організації. Тема, над якою ми вже працюємо, - це розвиток дорожнього, транспортного та енергетичного сектору в Україні. Ми бачимо зацікавленість багатьох міжнародних компаній, які є лідерами європейського та світового ринку у своїх галузях, таких як Plasser&Theurer, Andritz, Umdasch, Frequentis та Kirchdorfer.