Повоєнне відновлення: шанс для розвитку будіндустрії

За рік війни, станом на лютий 2023-ого, в Україні зруйновано чи пошкоджено понад 153 тисячі житлових об’єктів. Ворог також зруйнував 630 адмінбудівель, більше 1200 закладів охорони здоров’я, повністю знищив понад 900 навчальних закладів та ще майже 2200 пошкодив. Колосальних збитків зазнали дорожня інфраструктура (спаплюжено 25 тисяч кілометрів доріг та зруйновано 344 мости) і промисловість (пошкоджено чи повністю знищено 426 великих та середніх підприємств). Сума збитків, яких російські агресори завдали українській інфраструктурі, а також житловим і нежитловим об’єктам, перевищує $143 мільярди.

Такі дані навів під час онлайн-форуму «FIT for Ukraine: Construction Materials», присвяченого поточним та післявоєнним потребам України у будівельних матеріалах, виконавчий директор урядового офісу із залучення та підтримки інвестицій UkraineInvest Сергій Цівкач. Зрозуміло, що для відбудови зруйнованого, окрім значного фінансового ресурсу, знадобиться й величезна кількість сучасних матеріалів. Інвестиційні можливості галузі, а також готові та майбутні проєкти і обговорювали учасники онлайн-форуму.

Основні потреби: цемент, цегла, метал та скло 

За даними Конфедерації будівельників України, для відбудови лише зруйнованого війною житлового фонду буде потрібно не менше 3,9 млн кв.м. скла, 5,7 млн кубометрів (11,9 млн т) бетону, 39,3 млн кубометрів (або 14 млрд штук) цегли, 45 млн кв.м. черепиці. Усе це — додатково до звичних середньорічних обсягів споживання такої продукції. І, за словами Сергія Цівкача, йдеться лише про приблизні розрахунки.

Для забезпечення відповідних потреб нам знадобляться нові потужні виробництва будівельних матеріалів. Тож керівник UkraineInvest запросив потенційних інвесторів будувати в Україні такі об’єкти та пообіцяв супроводжувати їхні проєкти відповідно до умов державних пільгових інвестиційних програм.

Деталізуючи, Цівкач розповів про потреби у чотирьох основних видах матеріалів для сучасного будівництва - цементі, цеглі, склі й металі.

За висновками учасників форуму, ситуація зі склом для будівництва й відновлення пошкоджених об’єктів чи не найгостріша. І доволі дивна. Річ у тім, що усе термополіроване скло для сучасних склопакетів Україна імпортує. Причому, до війни 75% усіх постачань здійснювалися із держав-агресорок. За даними Державної митної служби, у 2021 році Україна імпортувала майже 340 тис тонн термополірованого скла на понад 4 млрд грн ($150 млн). Приблизно 150 тис тонн при цьому завезли з росії, ще приблизно 100 тис тонн — з білорусі. Таким чином, лише збуваючи в Україну таке скло, за останній передвоєнний рік рф заробила приблизно $70 мільйонів!

Тим часом єдине у нашій  країні підприємство з виготовлення флоат- (литого полірованого) скла в Лисичанську припинило роботу ще 2015 року. І, за оцінками аналітиків, його збанкрутували навмисно. Тож маємо невтішний статус-кво: власними силами Україна виготовляє лише невеликі обсяги скла, причому за технологіями XIX століття (методом витягування та лиття зі шліфуванням). А такі вироби не можуть використовуватися в сучасному будівництві за технічними нормами Євросоюзу, на які країна зобов'язалася перейти в межах Асоціації з ЄС.

При цьому внутрішні можливості для виробництва флоат-скла в Україні неабиякі. Адже, поміж іншого, маємо великі запаси кремнеземного піску та кварцу. Більше того, Україна посідає друге місце у Східній Європі за розвіданими запасами скляної сировини, таких родовищ у нас до сотні. І їхнього ресурсу, за оцінками фахівців, вистачить на понад століття. При цьому лише 2% видобутої щороку сировини йшло на власні потреби - згадане вже “допотопне” скловиробництво. Решту експортували. І куди б ви думали?.. До росії та білорусі. Ми їм дешеву сировину, вони нам — продукцію з високою доданою вартістю.

Як свідчить світова практика, для стабільного забезпечення країни такою продукцією власного виробництва необхідно мати одну лінію загартовування скла з потужністю 200 квадратних метрів/годину на кожен 1 мільйон населення. Тобто Україні в ідеалі потрібно щонайменше 40 таких ліній. Це — за оцінками мирних років. Війна ж та заподіяні нею руйнування потребу в таких виробництвах збільшила.

“Сучасне виробниче підприємство річною потужністю близько 18 млн км.м.  флоат-скла може потребувати інвестицій у $200 мільйонів. При цьому капіталовкладення окупляться досить швидко”, - вважає Сергій Цівкач.

Із цементом ситуація, безумовно, краща. Україна є одним із найбільших виробників цієї продукції у Східній Європі. Рівень конкуренції в галузі доволі високий, технології, що використовуються як вітчизняними, так і міжнародними компаніями, надсучасні. У нас працюють такі відомі у світі виробинки як CRH, Dyckerhoff і Kovalska.

Україна має чудову сировинну базу для цементного виробництва: піски (крім кремнезему й металовмісних пісків), вапняк, гіпс і ангідрит, каолін та крейда. Окрім внутрішнього споживання, країна експортує напівфабрикати (цемент, в т.ч. цементні клінкери, вироби із цементу та азбестоцементу, вогнетривкі цементи), а також сировину (глини, андалузит, кіаніт, каолін, природні піски всіх видів, вапняк).

Перед війною вітчизняні (в тому числі, й виробництва з іноземними інвестиціями) підприємства щороку виготовляли 25 млн тонн цементу, експортуючи приблизно 4% із цих обсягів. Але повоєнна відбудова вимагатиме чи не подвоєння його виробництва.

“Лише реконструкція житлових будинків (без врахування відбудови промислових та інфраструктурних об’єктів) може збільшити потребу у цементі щонайменше на 11,9 млн тонн. Сучасна виробнича потужність цементного заводу може перевищувати 2 млн тонн продукції на рік. Для створення такого виробництва потрібно приблизно 150 мільйонів гривень інвестицій”, - розповів Цівкач.

За словами виконавчого директора  UkraineInvest, Україна має й хорошу сировинну базу для виготовлення будівельної кераміки. Частка країни у світовому експорті глини, андалузиту, кіаніту і силіманіту — приблизно 11% (5,9 млн тонн на рік). Також ми забезпечуємо 3,5% глобального експорту каоліну (1 млн тонн щороку). За словами Цівкача, каолін із багатьох вітчизняних родовищ має високу білизну, низький вміст оксиду заліза та кальцію — практично за відсутності оксидів сірки. А це — ознака високої якості, що за дотримання технологій гарантує й високу якість готової керамопродукції.

“В Україні щорічно виробляється 50 млн кв.м. керамічної плитки та плит. Потреба у реконструкції може подвоїти попит на кераміку. Лише плитки для покрівлі (черепиці) може знадобитися 45 млн кв.м.”, - зазначається у презентації інвестиційних можливостей України. При цьому середній за розмірами завод може виробляти 15 млн кв.м. керамічної плитки на рік за середнього рівня інвестицій у будівництво в понад $50 мільйонів.

“Виготовлення цегли є важливою частиною промисловості будівельних матеріалів в Україні, з давніми традиціями цегельного виробництва і хорошою сировинною базою. Україна має багаті природні ресурси, такі як глина, яка є основною сировиною для виготовлення цегли. Виробництво цегли в Україні в останні роки було орієнтоване на внутрішній ринок і майже повністю задовольняє його попит. Наші заводи в середньому виробляють приблизно 1,5 млрд цеглин на рік. Реконструкція може збільшити попит на цеглу до 14 млрд штук”, - продовжив Сергій Цівкач.

Він також вважає доволі перспективними капіталовкладення у виробництво клінкерної цегли та газоблоків, які все частіше використовуються в сучасному будівництві. Інвестиції у сучасний цегельний завод річною потужністю 120 млн цеглин (у формі пористих блоків та клінкерної цегли) мають бути не меншими, аніж $100 мільйонів. Фахівці вважають, що таке виробництво буде оптимальним. При цьому ставку на концентрацію величезних потужностей в одному місці робити не варто. Краще розосередити виробництва середнього розміру по різних регіонах, наблизивши їх до місць найбільшого вірогідного попиту, зокрема до великих міст.

Як зазначалося під час форуму «FIT for Ukraine: Construction Materials», Україна є шостим виробником чавуну у світі (7,24% глобального виробництва). При цьому країна є одним з найбільших експортерів чавуну та шпігелів (так званого дзеркального чавуну), забезпечуючи 22% світового експорту, напівфабрикатів із чавуну (9%) та катанки із заліза (3,5% глобального експорту).

“Через зруйновані виробничі потужності та окупацію Маріуполя країна торік виробила лише 6,3 млн тонн сталі – третину від рівня виробництва 2021 року. Тим не менше, металообробна промисловість в Україні має значний потенціал за рахунок доступу до сировини, кваліфікованої робочої сили та збільшення попиту”, - наголосив Цівкач.

Основні запаси залізної руди, за його словами, зосереджені у криворізькому залізорудному басейні на Дніпропетровщині. Крім того, чимало залізної руди є у кременчуцькому, білозерському та маріупольському залізорудних районах.

Що Україна пропонує інвесторам 

В UkraineInvest радять іноземному бізнесу (а до онлайн-форуму долучилися представники 40 країн) вже зараз планувати інвестиційні проєкти у нашій країні, не чекаючи завершення повномасштабної збройної агресії.

“Дуже важливо почати планування інвестицій в Україну. Планування проєкту може забрати лише половину часу від його реалізації і цей етап не настільки витратний. Більше того, це можна робити віддалено, не перебуваючи в Україні постійно. Спільно з іншими державними інституціями, відповідальними за залучення інвестицій, UkraineInvest допоможе розпочати планування дистанційно та безплатно для заявника”, - запевнив Сергій Цівкач.

Думку продовжив голова Рівненської обласної військової адміністрації Віталій Коваль, який ознайомив учасників онлайн-форуму з інвестиційними можливостями регіону.

“З початком відновлення України ми бачимо неабиякі перспективи розвитку будівельного ринку. До будівельного буму потрібно готуватися вже зараз. Адже той, хто перший займе нішу - особливо у секторах із високою доданою вартістю, - випередить інших та більше заробить”, - переконаний посадовець.

За приклад він навів досвід датської компанії “Hjort Knudsen”, яка, незважаючи на широкомасштабне російське вторгнення в Україну, розпочала будівництво і у жовтні минулого року ввела в експлуатацію нову меблеву фабрику поблизу Рівного. Там вже виготовляють сучасні дизайнерські меблі, передовсім, експортуючи їх на європейський ринок й чітко дотримуючись на виробництві стандартів ЄС. За словами Коваля, на підприємстві уже працюють понад 200 людей. Загалом же, згідно із планами, після виходу підприємства на проєктну потужність, там буде до тисячі робочих місць для наших співвітчизників.

Також триває модернізація печей на місцевих склозаводах, які нарощують виробництво. При цьому обсяги експорту з Рівненщини у півтора рази перевищують показники завезення в регіон імпортної продукції. А 80% всього експорту орієнтовані на вимогливий європейський ринок.

Однією з переваг регіону Коваль назвав його вигідне розташування “на магістральній вісі” між столицею та найбільшим містом на заході України — Львовом. Фактично всі будівельні підприємства, які розташовані на Рівненщині, матимуть великий ринок збуту — Тернопільська, Волинська, Львівська області, Київщина, Житомирщина, - переконаний голова ОВА.

“В області понад 600 кар’єрів корисних копалин. В основному, це будівельне каміння - граніт, діорит, габро, - запаси якого вимірюються сотнями мільйонів кубометрів. Також є унікальні поклади сировини для теплоізоляційних матеріалів та архітектурно-будівельних виробів. Це, приміром, базальт -  те, чим славиться наш край, -  та інші продукти, які використовуються в будівельній галузі”, - розповів Віталій Коваль, запрошуючи інвесторів. 

Що вже готові запропонувати інвестори

Останню частину онлайн-форуму присвятили презентації конкретних інвестиційних проєктів, які вже втілюються в Україні. Приміром, керівник  інвестпроєкту глобальної компанії Kingspan в Україні Майк Стенсон розповів про плани будівництва на Львівщині сучасного кампусу з виробництва будівельних матеріалів, що постачатимуться не лише українським споживачам, а й до Європи. Вартість проєкту  - $220 мільйонів.

“Ми збираємось освоїти територію площею понад 50 гектарів. Кампус складатиметься із трьох комплексів будівель. Буде кластер сировинної технології (для виробництва мінеральної вати), велика виробнича будівля з шістьма підрозділами. Також побудуємо Центр українського досвіду з фокусом на діджиталізацію. Це буде високотехнологічне виробництво, яке збільшить можливості експорту Україною продукції з високою доданою вартістю, що неабияк допоможе відновленню вашої економіки”, - запевнив Майк Стенсон. У результаті втілення проєкту буде працевлаштовано щонайменше 600 людей.

До речі, Kingspan має більше 200 підприємств у понад 70 країнах. Та найбільший технологічний кампус компанія хоче побудувати саме в Україні. Сюди планують зокрема привозити працівників корпорації та інших представників галузі, щоб демонструвати, як виготовляти будівельну продукцію відповідно до “зелених стандартів” - з урахуванням вимог до декарбонізації, використання відновлюваних джерел енергії тощо.

“Розраховуємо, що будівництво кампусу розпочнеться у другому кварталі наступного року, а виробництво стартує у серпні 2025-го. Повністю завершити втілення проєкту плануємо за 5 років”, - підсумував представник Kingspan. 

Кирило Песенков – генеральний директор групи компаній “Сен-Гобен” в Україні — акцентував на перспективах розвитку виробництва будівельних матеріалів, які дотепер у нашій країні майже не вироблялися: те ж поліроване скло, скловата, елементи натяжних стель, труби високого діаметру тощо.

Компанія “Сен-Гобен” присутня в Україні ще з 90-их років ХХ сторіччя. Зараз її діяльність зосереджена на виробництві тепло- та звукоізоляційних матеріалів, сухих будівельних сумішей та розчинів, акустичних стель та панелей, гіпсових будівельних систем, гіпсових сумішей та гіпсокартону, сучасного скла для будівель і транспорту,  вогнетривких матеріалів, абразивних інноваційних матеріалів та рішень, склотканини, склохолстів та фторопластових плівок.

“Наприкінці 2021 року ми вирішили побудувати в Івано-Франківській області нове гіпсокартонне виробництво. На той час ми оцінювали загальний ринок України у 740 тисяч тонн такої продукції. Договір про ввезення обладнання підписали ще до війни, але більша частина проєкту виконується за нинішніх надскладних умов воєнного стану. Що означає для нас додаткові виклики. Це, зокрема, фінансування (вартість проєкту збільшилася) й доступність кадрів. Додаткові питання пов’язані з відсутністю страхування. Нам доводиться брати всі ризики на себе, що ускладнює реалізацію проєкту. Тому через затримки старт виробництва доведеться перенести принаймні на декілька місяців — хоча раніше це планувалося на грудень 2023 року”, - сказав Песенков.

Головний виконавчий директор української компанії IDEALPORE Володимир Бандура розповів про перспективи виробництва в Україні гранульованого піноскла, яке є основним матеріалом для забезпечення протипожежного захисту й ізоляції.

“Величезними викликами є прибирання й утилізації будівельного сміття, яке утворилося внаслідок заподіяних агресором руйнувань. Якщо місто обстрілюють, то, на жаль, принаймні половина будинків там залишається без вікон, навіть якщо будівлі встояли. Це означає, що ці вікна необхідно буде відновити і паралельно здійснити переробку розбитого скла. Плюс величезний обсяг скло відходів після того, як матеріал різатимуть до потрібних розмірів. Це - один із наших проєктів, який допоможе бодай частково розв'язати проблему. Ми розробили технологію перетворення скловідходів на гранульоване піноскло — матеріал, який широко використовується в Європейському Союзі у різних сферах: для створення протипожежних матеріалів, штукатурки, термостійкого цементу тощо”, - розповів Бандура.

Він переконаний, що після війни цей сегмент ринку в Україні буде високо конкурентним та  прибутковим - через велику кількість дешевої сировини (навіть до війни ціна на відходи скла в нас була дуже низькою) та завдяки профіциту електрики, з яким країна зіштовхнеться одразу по війні, адже багато промислових підприємств — великих споживачів енергії — зруйновані.       

При цьому, за висновками Бандури, тим, хто планує інвестувати в подібні проєкти, немає сенсу будувати величезну фабрику на одній локації, краще мати кілька менших об’єктів у місцях найбільшої концентрації сировини й будівельних робіт. Це, поміж іншого, здешевить логістику.

“Тим паче, що й без того йдеться про високорентабельний бізнес. Адже відходи перетворюються на преміум-продукт, що коштує досить дорого. Термін окупності проєкту ми оцінюємо у 4-5 років”, - підсумував фахівець.

Тему пошуку фінансів для втілення проєктів та програм у галузі будматеріалів увагою під час форуму також не оминули. Керівник діяльності Міжнародної фінансової корпорації (IFC) в Україні Олена Волошина та президент і СЕО польської державної Корпорації страхування експортних кредитів KUKE Януш Владичак розповіли учасникам про можливості фінансування важливих інвестиційних проєктів в Україні.

А Сергій Цівкач нагадав про фінансову підтримку, яку гарантує інвесторам держава Законом “Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями в Україні”. Документ передбачає надання інвестпроєктам, що відповідають визначеним критеріям, державних гарантій щодо незмінності законодавства протягом 15 років, а також відшкодування можливих збитків, завданих держорганами, та надання держпідтримки інвестиційним проєктам обсягом до 30% від суми інвестицій. 

Владислав Обух, Київ

Перше фото: structuralengineeringbasics.com