Кам’янка обирає життя
Про трагедію Кам’янки, що неподалік міста Ізюма, Укрінформ розповідав ще в період, коли село перебувало під контролем окупантів. Хоча після звільнення населеного пункту минуло 11 місяців, з’являються нові свідоцтва про звірства загарбників. І все ж люди потроху повертаються до зруйнованих будинків. Поки що кам’янчани благають про повне розмінування населеного пункту, мріють про відбудову рідного куточка та просять про увагу з боку місцевої влади.
ЗАГИНУЛО ПОНАД 70 КАМ’ЯНЧАН
До війни Кам’янка була немалим селом – 1200 жителів. Змушені рятуватися, тепер вони розкидані по Україні та світу. Люди підтримують контакт телефоном та в соцмережах, досі намагаючись з’ясувати долю всіх односельців. Офіційної статистики жертв у посадовців немає.
«Ми намагаємося вести самостійно, так би мовити, облік. Спочатку в нас була цифра 28 загиблих, потім 36, 39… Потім уже пів сотні. Але зараз орієнтовна цифра 70+. Є люди, які вважаються безвісти зниклими. Але що це значить насправді? Коли людина була живою 23 березня (минулого року, – ред.), переховуючись у погребі, про що є свідоцтва, а далі – жодної інформації. І вже більше року минуло відтоді. Звісно, ми розуміємо, що цих людей немає серед живих. Вважаю, що загинули 8–10% жителів нашого села», – каже кам’янчанка Ірина Восьмерик.
Повного обстеження населеного пункту після звільнення не було.
«Якби зараз перевірили всі подвір’я, то знайшли би ще тіла загиблих, які завалені в погрібах, – розповідає Восьмерик. – Окупанти мали за мету повністю знищити село, вбити всіх. Тих небагатьох, хто пережив там березень 2022-го, вони потім вивезли в Ізюм. Тіла загиблих, як цивільних жителів, так і наших військових, які загинули в боях, лежали майже пів року непохованими», – зазначає пані Ірина.
Протягом березня–квітня цього року в селі знайшли 10 тіл – завдяки тому, що приїздили родичі чи знайомі загиблих.
Продовжують виявляти й тіла полеглих українських захисників. Періодично в населеному пункті працюють пошуковці з команди Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, місія «Чорний тюльпан».
До них долучаються представники 95-ї ОДШБ, яка в березні героїчно та відчайдушно тримала тут оборону.
У Кам’янці вже було виявлено місце масового поховання наших воїнів, однак місцеві кажуть, що окупанти кидали тіла навіть у річку та ставок.
ЗАГАРБНИКИ РОЗПРАВИЛИСЯ НЕ ЛИШЕ З ЛЮДЬМИ
Місцевість довкола раніше мальовничого села наразі понівечена окопами, бліндажами, у які окупанти стягували меблі та інше майно з садиб, а також капонірами (оборонна споруда на дні рову, – ред.). Згоріло багато хвойних насаджень на околиці.
Жителі зазначають, що після окупації населений пункт став базою, де постійно проживали 2,5–3 тис. російських солдатів.
На початку повномасштабної війни в селі було півтори сотні корів. Частина худоби загинула внаслідок обстрілів, решта стала провіантом. Розправилися загарбники і з собаками.
«Окупанти в нас жили на широку ногу, бо жителі тримали багато рогатої худоби, свиней, птиці. Тварин, які вціліли після обстрілів, різали. Кілька людей, які залишалися в селі та вижили, розповідають, що, бувало, росіяни різали корову, забирали дві ноги, а тушу кидали гнити, бо харчів було вдосталь. І зараз всюди кістки тварин. Більшість собак одразу перестріляли. А породистих, великих, які давалися в руки, вантажівкою кудись вивезли. В нас два варіанти – або на продаж, або ж в їжу, бо ті ж буряти, тувинці вживають їх», – ділиться Ірина Восьмерик.
Також, за її словами, п’яні окупанти знущалися з котів: підпалювали їм подушечки на лапах, випалювали на головах символ «V» та просто наносили рани. У багатьох хатах люди, що повернулися, знайшли так звані бульбулятори та використані шприци.
У господі Восьмерик, як їй вдалося з’ясувати, мешкали пів сотні саме бурятів і тувинців, які за пів року перетворили будинок на сміттєзвалище та туалет.
«Дякуючи добрим людям, які згодилися допомогти, вивезено вже 30 кубів сміття. Це 6 тонн. І ще треба вивезти стільки ж. Уявіть! І таке вони після себе залишили на кожному подвір’ї», – зауважує місцева жителька.
Звісно, що кожна господа була й обкрадена. Залишки майна розмародерили вже українці.
«Як не прикро це озвучувати, але це гірка правда. Після звільнення мешканці сусідніх сіл і навіть із Слов’янська приїздили поживитися. Цілу цеглу збирали, вирізали хвіртки, системи опалення, котли. Це дуже болить», – зітхає кам’янчанка.
СЕЛО ТРЕБА БУДУВАТИ НАНОВО
Поки що єдиний цілий об’єкт у населеному пункті – автобусна зупинка, яку встановив облавтодор навесні. Біля неї кам’янчани прибрали залишки снарядів, пошкоджені обстрілами дерева та висадили квіти.
Як і в багатьох деокупованих селах, жителі, попри загрозу життю, самостійно розміновували городи, аби у травні посадити картоплю. Підсаками на довгих держаках збирали «пелюстки», а, назбиравши цілий чавун чи ящик, викликали саперів. Дехто з жителів навіть наважувався сам підривати боєприпаси.
Кам’янчани за останні місяці направили колективні звернення в ДСНС, обласну адміністрацію, обленерго, облгаз, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Комітет Верховної Ради з питань екології, Міністерство оборони. Люди просять, щоб від вибухонебезпечних предметів очистили не лише певні ділянки, прив’язані до інфраструктури, а місцевість і домоволодіння повсюдно. Це стимулювало б повернення жителів.
Згідно з відповіддю Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки Міністерства оборони, у населеному пункті протягом червня–липня Швейцарський фонд протимінної діяльності розпочав нетехнічне обстеження. Станом на 15 липня знайшли чотири ділянки з вибухонебезпечними предметами, загальна площа – 52 га. Після цілковитого обстеження ідентифіковані ділянки додадуть до переліку робіт із гуманітарного розмінування. Термінів робіт поки не вказано.
Тепер у зруйнованому селі живуть уже більше 70 людей, дехто навідується. Планують повертатися, за підрахунками самих кам’янчан, іще щонайменше 170 родин.
Знову ж таки, на думку жителів, у їхньому селі з пів тисячі будинків можна відбудувати 120–130. Та й ці об’єкти мають дуже значні руйнування: знесені дахи, розвалені стіни, повністю знищене внутрішнє начиння (електропроводка, опалення). Крім того, пошкоджені переважно й усі господарські будівлі. Та решту будинків відбудувати взагалі неможливо, бо лишився хіба фундамент і шматок стіни.
ВТРАЧЕНО УНІКАЛЬНІ ГЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ
Руйнування Кам’янки – трагедія для її жителів. Але, виявляється, є ще втрати і для науковців, адже район Ізюма та Кам’янки вже зо 200 років відомий геологам. На околицях населеного пункту виходять на поверхню мезозойські відклади.
Як зауважує Андрій Матвєєв, професор кафедри фундаментальної та прикладної геології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, зазвичай відклади поділяють на морські та континентальні, а в Кам’янці є й ті, й ті.
«Як наслідок, у цих відкладах є залишки і давніх тварин, і давніх рослин. Цим вони і цікаві. Геологи Харківського університету там працювали з середини XIX століття. Також приїздили кияни, закордонні дослідники», – зазначає професор.
Із 1970-х Кам’янка стала постійною базою для геологічних практик. Згодом було створено музей. А кілька років тому фахівці почали просувати ідею створення на Харківщині геопарку, який би був у міжнародній мережі.
«Саме південну Ізюмщину ми пропонували. Почалися перші кроки, на рівні обладміністрації. Але війна все це відсунула, звісно. Але найстрашніше, що зруйнований музей, лишилися тільки стіни, і усе, що в ньому було зібрано, загублено. А найцікавіші території, які розташовуються по балках, ярах, по берегах річок, заміновані, і черга до них дійде дуже нескоро», – констатує Матвєєв.
За його словами, у музеї зберігалися зразки гірських порід із південної Ізюмщини, зразки залишків морських тварин і рослинності, – вони були унікальні, та зразки корисних копалин.
«Морська фауна має зазвичай більш-менш широке поширення. А от наземна флора дуже прив’язана до якихось територій. У нас були знахідки, які так і називали: "Кам’янська флора" і ще "Гаражівська флора", тобто це – комплекс рослин, які були знайдені лише на цій території. Це величезна втрата для геологічної науки», – зазначає професор.
ПИТАННЯ ВІДБУДОВИ БОЛЮЧЕ Й ВІДКРИТЕ
В Ізюмському районі, де розташована Кам’янка, зруйновано майже 17 тис. об’єктів, серед яких – багатоквартирні та приватні будинки, критична інфраструктура, навчальні заклади. Щодо майбутнього колись квітучого села щось ствердне саме тепер посадовцям важко сказати. Начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов зазначає, що плани відбудови є стосовно кожного населеного пункту. Коли їх втілять, – питання. Наразі власники приватних будинків, які подали заявки на компенсації за програмою «єВідновлення», мають чекати на рішення комісій органів місцевого самоврядування.
Начальник Ізюмської районної військової адміністрації Степан Масельський констатує: для того, щоб комісії обстежили домоволодіння, потрібен час. Але ще більшою проблемою є щільна замінованість території, сапери ще не закінчили очищувати ділянки під лініями електропередачі. Майже щотижня на «пелюстках» підриваються цивільні.
«В районі працює 21 саперний розрахунок. Але чисто фізично в нас не вистачає саперів. Крім того, зараз, у цю пору року, все заросло бур'янами, це сповільнює роботи, бо роботи є більш небезпечними», – каже Масельський.
Він зазначає, що створено підрозділ із фахівців ДСНС, який постійно працюватиме саме на Ізюмщині. Для розміщення техніки та людей облаштовують приміщення.
На запитання, яка перспектива відбудови в таких населених пунктів, як Кам’янка, керівник району з сумом каже: «Якщо чесно, в мене немає зараз відповіді… Сьогодні стоїть питання щодо відновлення електропостачання туди. Але ми знову ж таки впираємося в розмінування».
Таких ущент зруйнованих сіл у районі – десяток.
«Найкрупніше з них – Кам'янка. В такому ж стані Довгеньке, Топольське, Велика Комишуваха, Заводи. Там страшні бої були. Більше пів року через них проходила лінія фронту», – констатує керівник району.
За інформацією АТ «Харківобленерго», в Ізюмському районі тепер без світла 21 населений пункт. Швидкість ремонтних робіт залежить від розташування, воєнної ситуації, дозволу саперів, наявності жителів, обсягу пошкоджень. Відновлення електроенергії у Кам’янці «поки що не на часі», – каже заступник технічного директора енергокомпанії Олександр Кишинський.
І все ж Степан Масельський сподівається, що до вересня основну масу відновлювальних робіт у районі енергетики завершать, і тоді щось та й вирішиться з такими селами, як Кам’янка. Та, імовірніше, світла в ній у цьому році ще не буде.
«Наше село рашисти в соцмережах назвали “дорогою смерті”. Але ні! Кам’янка обирає життя. Ми хочемо жити, хочемо, щоб наше село знову було квітучим. Ми просимо державу, владу, щоб нам допомогли відбудуватися, відродитися. Бо інакше росіяни виявляться ніби й переможцями. Бо вони хотіли знищити нас, усе, що ми мали», – зазначає Ірина Восьмерик.
Юлія Байрачна, Харків
Фото Андрія Дубчака й ті, які надали Ірина Восьмерик і Андрій Матвєєв
