Відновлення України: «Ми і в Авдіївці відбудуємо школу!»
Тільки за останні дні у Києві зруйновано Академію декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, а на Сумщині – школу Великописарівської громади…
Загалом понад 3 тисячі освітніх будівель в Україні наразі серйозно пошкоджені або зруйновані вщент внаслідок злочинної агресії РФ. Але це не привід опускати руки: у складних умовах воєнного часу українські діти продовжують навчатися, а ще – спільними з міжнародними партнерами зусиллями в Україні відновлюються ліцеї і гімназії там, де дозволяє безпекова ситуація.
Між тим триває прийом заявок для участі в архітектурному конкурсі «Школа майбутнього для України», який відбувається за ініціативи уряду Литви в партнерстві з Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України за сприяння Міністерства освіти і науки. Укрінформ поспілкувався про хід реалізації проєкту з організаторами й архітекторами-експертами. Відзначаючи нагальність відбудови і беззаперечні плюси, які несе такий конкурс, практики застерігають щодо завищених очікувань від типових проєктів.
ПРЕДСТАВНИКИ ЄВРОПИ, АЗІЇ ТА АФРИКИ ХОЧУТЬ ДОЛУЧИТИСЯ ДО ВІДБУДОВИ УКРАЇНСЬКИХ ШКІЛ
Конкурс «Школа майбутнього для України» прийматиме проєктні пропозиції до 23 травня. На червень запланована виставка поданих робіт, а в липні мають оголосити переможців. «Ми задоволені інтересом до конкурсу, – коментує менеджерка проєкту Мар'яна Варкалієне. – Більше того, ми приємно здивовані, що цей інтерес не обмежується архітекторами з Європи, але сягає, наприклад, Азії та Африки. Наразі приблизно половина зареєстрованих учасників – це архітектори з України, та близько половини з інших країн».
Мета архітектурного конкурсу «Школа майбутнього для України» – розробити високоякісний адаптивний (тобто спроможний до адаптації до конкретних умов, – ред.) проєкт школи, згідно з яким можна будувати сучасні, інклюзивні та стійкі до викликів війни заклади освіти. Спочатку журі визначить призерів ескізних проєктів: за 1-3 місця обіцяно премії у розмірі відповідно 12 тис. євро, 10 тисяч євро та 8 тисяч євро. Переможець отримає 300 000 євро на остаточну розробку. Готовий технічний проєкт школи буде безкоштовно надано громадам України та зацікавленим у будівництві партнерам.
Креативна директорка конкурсу, членкиня Ради Асоціації архітекторів Литви Рута Лейтанайте розповідає: «Ідея створення адаптивного проєкту для будівництва шкіл саме через проведення відкритого міжнародного архітектурного конкурсу виникла з кількох причин. Серед них – бажання ще раз донести до міжнародної спільноти кричущу потребу у відбудові української освіти, а також – її масштаб. Міжнародні конкурси завжди залучають більшу аудиторію, ніж просте контрактування замовником.
Поєднати українську експертизу та іноземний досвід – ще одна мотивація для конкурсу, що втілилася в одну з його умов – створення спільних команд для участі. І мабуть найголовніше: архітектурні конкурси – це визнаний інструмент, що забезпечує прозорість процесу, залученість висококваліфікованого журі і як наслідок – отримання якісного, унікального результату».
Рута Лейтанайте підкреслює: «Представники Центрального агентства управління проєктами, член журі конкурсу Артурас Жарновскіс, інші члени команди, – ходили по руїнах українських шкіл. Вони на власні очі бачили розбомблені дитячі садки, спілкувалися з батьками, яким не було куди відвести дитину, з випускниками, в яких вже не було школи, аби відзначити випускний... Деякі з цих шкіл уже відбудовано з руїн».
Організація спільної роботи архітекторів з України та з-за кордону у команді може мати різну форму. Головне, щоб було дотримано умову про мінімальну кількість членів такої команди: щонайменше – один архітектор, який має право практикувати в Україні, та один його колега з правом практикувати за межами України.
АДАПТИВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ ПРОЄКТ ЯК ШАНС ШВИДШЕ ПОЧАТИ БУДІВНИЦТВО
До складу журі конкурсу «Школа майбутнього для України» входять зарубіжні архітектори. Вікторія Блажене з Литви представляє компанію, яка спеціалізується на проєктуванні сучасних шкіл та дитячих садків, займається як реконструкцією, так і новим будівництвом. Зараз вона з колегами працює над проєктом двох освітніх будівель у Бучі на Київщині. Ще – архітектор Карл Бекстранд зі Швеції. Його називають одним з кращих спеціалістів у проєктуванні будівель, що враховують певні умови щодо екології. А Роландас Палекас є професором Вільнюського технічного університету і засновником архітектурної студії, у портфоліо реалізованих проєктів якої – бібліотека Вільнюського університету та комплекс Литовської академії музики та театру. Роботи Хелен Сендмен із Фінляндії були представлені на Венеціанській бієнале архітектури.
Головою журі з восьми професіоналів є Артурас Жарновскіс, керівник програми Co-create Future of Ukraine (CPMA). Як представник Литви він долучався до реалізації багатосторонніх проєктів з відновлення України з 2014 року. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну очолював фінансований Литвою проєкт реконструкції школи №2 в Авдіївці, яку відкрили 1 вересня 2021 року і яку російська зброя зруйнувала вже 25 лютого 2022 року. «Це не демотивує, але навпаки – спонукає відбудовувати. Ми і в Авдіївці відбудуємо школу!» – каже Артурас Жарновскіс.
Коментар керівника програми Co-create Future of Ukraine («Спільно створюємо майбутнє України») Укрінформ записав у Бородянці на Київщині, де за трохи більш як рік капітально коштом Литви відновили ліцей №1, пошкоджений на 70 відсотків під час тимчасової російської окупації. Співрозмовник каже, що міжнародний конкурс зі створення адаптивного технічного проєкту нових українських шкіл – це шанс малих громад у воєнний час залучити найкращих професійних архітекторів.
Такий проєкт, переконує Артурас Жарновскіс, даватиме змогу економити громадам час і гроші: швидше почати будівництво і повернути дітей до офлайн-навчання. «Готовий адаптивний технічний проєкт стане основою для відбудови на 80 відсотків, – каже він. – І це не означає, що, як за радянських часів, всі школи будуть однакові».
«На жаль, війна дала побачити нові можливості там, де краще б їх не було: збудувати сучасніші, безпечніші, зручніші освітні заклади на місці розбомблених чи безнадійно пошкоджених, – коментує Рута Лейтанайте. – На початку проєкту ми організували дводенний воркшоп для освітян та архітекторів, представників державного сектору. Так ми сформували бачення, якої школи чекають в Україні. Нова школа має стати осередком освіти та центром для громади: доступним, інклюзивним, безпечним. Якщо школа продумана відповідно до потреб дітей і громади, якщо вона безпечна, в її стінах зручно і затишно вчитися, займатися спортом чи проводити час дозвілля – вона неодмінно стане центром тяжіння для нового покоління та всієї громади».
ПРОЄКТ БУДУТЬ АДАПТУВАТИ ДЛЯ КОЖНОЇ ШКОЛИ
Досвідчені українські експерти-архітекторки Анна Кирій з Києва та Ольга Подушкіна з Дніпра зауважують, що не варто переоцінювати наявність типового проєкту, навіть якщо його називають адаптивним. «Якщо мова про архітектуру – то це про унікальність, – каже Ольга Подушкіна. – Кожна школа стоїть на ділянці, яка не тотожна місцевості іншого закладу: це інший рельєф, інші геологічні умови, інші габаритні завдання».
Все це вимагає індивідуального проєкту. Типовий доведеться адаптувати. Бо, наприклад, сейсмічність за макросейсмічною шкалою MSK-64 у Сумах – 5 балів, у Києві – 6, а в Одесі – 8. Тож стійкість опорних конструкцій всюди має бути прорахована індивідуально. Треба буде ще витратити, за оцінкою експертів, від 30 до 90% від початкової суми на коригування проєкту під умови конкретної ділянки.
Пані Ольга нагадує, що типові проєкти були характерними для післявоєнного періоду у Радянському Союзі, коли з’явилися «хрущовки». Тоді будували переважно п’ятиповерхівки на вільних великих територіях на околицях міст. Школи були вписані у навколишню забудову, яка зафіксована у генпланах населених пунктів, тобто проєкти їхньої відбудови у більшості випадків будуть займати свої конкретні території. «Я казала на всіх інтерв'ю у Вільнюсі: неможливо сьогодні під унікальні ділянки розробити типовий проєкт, який можна було б реалізувати у більшості випадків», – розповідає Ольга Подушкіна.
На переконання експертки, треба прагнути розробляти «пластичні» проєкти, щоби вони формувалися з окремих вузлів (елементів, модулів), які б можна було «складати» як конструктор. Такі потім буде дешевше адаптувати. Вони більш реалістичні для конкретного будівництва. «Доречно створити типові елементи, а не всю будівлю. Німеччина так робить, Австрія», – коментує архітекторка, відзначаючи цінність міжнародної співпраці у конкурсі «Школа майбутнього для України».
Ольга Подушкіна була членом журі архітектурного проєкту «Reset 2022: енергоефективні, зелені школи», який реалізувався Асоціацією міст України спільно з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) GmbH. Тоді проводили дослідження ділянок, на яких планували будувати школи. Його результати підтвердили, що не існує однакових умов. Ще один момент: громади не бажали переносити школу в інше місце, аніж там, де вона знаходилась. Опитані мешканці мали бажання, аби частина зруйнованого приміщення збереглася чи була реконструйована.
Архітекторка Анна Кирій каже: «Коли йдеться про типові школи – це означає, що з громадою ніхто навіть не поговорив. Школи повинні бути різні. Залежить від ділянки, кількості учнів – чи це опорний ліцей, чи молодша, середня школа або старша школа, чи школа з якоюсь професійною орієнтацією. Є безліч параметрів, включно з орієнтацією будівлі по сторонах світу. Потрібно оголошувати конкурс на унікальний проєкт школи: для конкретної громади під конкретний її запит».
Ще пані Анна уточнює, що вартість архітектурного проєкту ледь дотягує до 1-2 процентів вартості будівництва. Тому дивно звучить аргументація економії на проєктах. Проєкт саме для того і розробляється, щоб віднайти якісне рішення, яке відповідає контексту та умовам ділянки і в тому числі зекономить кошти при будівництві.
Тим часом організатори конкурсу «Школа майбутнього для України» уточнюють, що архітектурний дизайн адаптивного повторного використання – це набір архітектурних рішень для дизайну будівлі, що максимально включає рішення щодо ділянки, інтер’єру та екстер’єру будівлі, які можуть бути застосовані незалежно від конкретного місця і можуть повторно використовувати в адаптованій формі для багатьох різних будівель, кожного разу шляхом індивідуальної інтеграції та адаптації до місцевого контексту.
Валентина Самченко, Київ
Фото Руслана Канюки, Володимира Тарасова і надані організаторами конкурсу.
