Стратегічний імператив: енергоефективність житла має стати частиною процесу відбудови України
Під час війни, що триває, перед Україною постала необхідність відбудови у відповідь на масштабні руйнування, спричинені російською агресією. Відновлення потребують усі сектори, включно з енергетикою, промисловістю та інфраструктурою, проте найбільші збитки (понад 54 мільярди євро) зафіксовані в українському житловому секторі. У нещодавньому дослідженні проєкту Low Carbon Ukraine розглянуті інструменти збільшення інвестицій в енергоефективність в Україні.
Географічний розподіл пошкоджених об’єктів житлового сектору, млн кв. м (від 0 до 22,3)
Під час відбудови можуть відкритися можливості для кращого, більш енергоефективного відновлення житлового фонду України, що потенційно принесе значну користь населенню та країні в цілому. Впроваджуючи енергоощадні технології та практики, Україна зможе не лише досягти зменшення споживання енергії та скорочення викидів, а й посилити свою стійкість. Однак, незважаючи на такий потенціал, наявні політики та механізми фінансування переважно не відповідають цим потребам. Для підвищення енергоефективності Україні потрібні значні інвестиції: за оцінюваннями, до 2030 року знадобиться приблизно 13 мільярдів євро, тоді як поточне фінансування покриває менш ніж 4% цієї суми. Задоволення цієї фінансової потреби потребуватиме поєднання державного та приватного фінансування. Хоча урядові ініціативи на кшталт Фонду енергоефективності (ФЕЕ) є життєво важливими, лише вони не можуть повністю заповнити цю прогалину.
Однією з ключових перешкод для ширшого впровадження рішень з енергоефективності є високі початкові витрати, а також тривалий період окупності, що може стримувати домогосподарства від інвестування, особливо у багатоквартирних будинках, де потрібно координувати зусилля домогосподарств із різним рівнем доходів. Одним із перспективних механізмів подолання цієї проблеми може стати «зелена іпотека на відбудову» – пропонування домовласникам вигідних умов фінансування енергоефективного будівництва чи реконструкції. Зелена іпотека на відбудову може бути пристосована до специфічних потреб України через пропонування гнучких умов виплати та потенційну інтеграцію субсидій чи грантів для бідних домогосподарств у постраждалих регіонах. На відміну від традиційних іпотечних кредитів, ці позики враховують довгострокову економію енергії завдяки підвищенню енергоефективності. Скориставшись такими майбутніми заощадженнями, власники житла зможуть отримати більші кредити або здійснити енергомодернізацію без істотного збільшення фінансового тягаря. Зелені іпотечні кредити підвищують купівельну спроможність під час придбання нового житла, враховуючи очікувану економію на рахунках за використану енергію завдяки енергоефективному дизайну. Для наявних домівок такі іпотечні кредити дають змогу власникам втілювати заходи з енергоефективності без значного зростання початкового внеску.
Цей інструмент є особливо цінним для України, де ринок іпотечного кредитування ще недостатньо розвинений. Запровадження субсидованих зелених іпотечних кредитів не лише розширить доступність іпотечного кредитування. Цей механізм також допоможе заповнити прогалину фінансування енергоефективної модернізації індивідуальних житлових будинків, пропозиція фінансових послуг для яких сьогодні недостатня. Моделлю для зеленої іпотеки на відбудову можуть бути чинні програми, як-от Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, який надає довгострокові пільгові кредити для молодих сімей, або кредити на енергоефективну модернізацію для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Ці програми демонструють потенціал поєднання міжнародної донорської підтримки з власними коштами України.
Крім того, потенціал мають державно-приватні партнерства (ДПП), уможливлюючи для комунальних підприємств та приватних компаній інвестування в проєкти з енергоефективності на рівні громад, що може підвищити стабільність мереж та зробити розподіл витрат між стейкхолдерами більш рівномірним. У межах таких партнерств муніципалітети, приватні забудовники та комунальні підприємства можуть співпрацювати задля будівництва доступного енергоефективного житла, вирішуючи як нагальну житлову потребу, так і довгострокові інфраструктурні завдання. Використовуючи ефективність приватного сектору, ДПП можуть зменшити фінансовий тягар для місцевих органів влади, водночас забезпечуючи інтеграцію стандартів енергоефективності в нове будівництво.
Поступова імплементація пілотних проєктів у вибраних регіонах може стати першим кроком у впровадженні ДПП. Ці пілотні проєкти мають апробувати та вдосконалити процеси будівництва доступного житла та його подальшої приватизації. На цьому етапі збір даних та зворотного зв'язку буде важливим для вдосконалення процесів та виявлення найкращих практик перед ширшим впровадженням. Після визнання пілотної програми успішною можна буде масштабувати проєкти будівництва доступного житла та приватизаційні зусилля на інші регіони та житлові забудови, забезпечуючи більш раціональний та ефективний підхід до відновлення житлового фонду.
Успішним прикладом такого ДПП є ініціатива в Нідерландах, яка починалася як проєкт модернізації наявного соціального житла задля досягнення нульового рівня споживання енергії. У співпраці з житловими асоціаціями приватні будівельні компанії та енергопостачальники переобладнують будинки так, щоб вони виробляли стільки енергії, скільки споживають, використовуючи рішення у сфері відновлюваних джерел енергії, як-от сонячні панелі та покращена теплоізоляція. Дохід приватних забудовників та будівельних фірм формується завдяки надходженням від житлових асоціацій, які частково фінансуються у результаті досягнутої з часом економії витрат на енергію. Така структура забезпечує мешканцям низькі або нульові рахунки за електроенергію, водночас гарантуючи приватним компаніям стабільний дохід завдяки довгостроковим контрактам. У партнерстві беруть участь національні та місцеві органи влади, житлові асоціації та приватні компанії, демонструючи доцільність фінансування енергоефективної модернізації у великих масштабах, причому довгострокова економія енергії допомагає покрити початкові витрати. Ця модель показує, як ДПП можуть успішно узгоджувати державні та приватні інтереси, досягаючи сталих результатів і приносячи користь як інвесторам, так і громадам. Наразі модель адаптовано для нових будівельних проєктів, наприклад, у Великобританії та Німеччині.
Критично важливим чинником економічної життєздатності цих інвестицій є вирішення питання субсидованих тарифів на енергію в Україні, які наразі приховують її справжню вартість. Без цінових сигналів, які відображають реальні ринкові умови, споживачі мають мало стимулів для інвестування в енергоефективність. Приведення тарифів до ринкового рівня скоротить період окупності інвестицій в енергоефективність, що зробить їх більш привабливими. Крім того, таке коригування зменшить фіскальний тиск на державні енергетичні компанії, даючи їм змогу реінвестувати заощадження в модернізацію інфраструктури. Попри те, що тарифи на електроенергію нещодавно виросли з 2,64 грн/кВт⋅год до 4,32 грн/кВт⋅год (майже на 60%), необхідні справжня реформа тарифів та лібералізація ринку для створення стійкої енергосистеми, у якій винагороджується ефективність та знижується навантаження на місцеві бюджети. Цю реформу потрібно ретельно спланувати задля уникнення непропорційного впливу на домогосподарства з низькими доходами. А отже, цільова, незалежна від рівня споживання схема підтримки вразливих споживачів, необхідна для поступового скасування квазі-субсидій у вигляді тарифів, що не покривають собівартість. Вона має захищати споживачів, особливо сьогодні, коли через війну заощадження знизилися, а безробіття зросло.
Хоча реформа тарифів може створити більш сталу енергосистему, вона має поєднуватися з цільовими механізмами підтримки для запровадження енергоефективності у великих масштабах. Фонд енергоефективності (ФЕЕ) може відіграти вирішальну роль у підтримці енергоефективності, хоча його поточне охоплення є обмеженим. ФЕЕ наразі переважно підтримує багатоквартирні будинки, організовані в об'єднання співвласників (ОСББ), що залишає поза «зоною досяжності» понад 80% житлових будівель України – а саме, одно- та багатоквартирні будинки без ОСББ. Отже, ФЕЕ не працює у сільських районах, де односімейні будинки є більш поширеними (рис. 1) і де підвищення енергоефективності часто є найбільш потрібним через застарілу інфраструктуру.
Рисунок 1. Приблизний розподіл житлової площі між одно- та багатоквартирними будинками в Україні у 2021 році, млн кв. м
До повномасштабного вторгнення 51% усіх українських домогосподарств проживали в індивідуальних будинках, а 49% – у багатоквартирних, що підкреслює необхідність розширення критеріїв відповідності ФЕЕ для охоплення всіх типів будівель. Надання муніципалітетам повноважень виступати в ролі місцевих адміністраторів та отримувачів позик може підвищити доступність та забезпечити, щоб усі громади, як міські, так і сільські, могли скористатися цими ініціативами. Завдяки розумінню місцевих потреб в енергомодернізації, оцінюванню завданих збитків та встановленню пріоритетів, муніципалітети є у вигідній позиції для здійснення нагляду за модернізацією будівель та ширшого планування розвитку теплових систем. З березня 2024 року уряд дозволив муніципалітетам меншого розміру брати позики у міжнародних фінансових організацій та місцевих банків, що уможливило застосування підходу, що передбачає використання муніципалітетів як позичальників у ширшому масштабі. Цей підхід може сприяти наданню підтримки ФЕЕ як індивідуальним будинкам, так і багатоквартирним будинкам без ОСББ. Щоб стимулювати створення ОСББ, багатоквартирні будинки з ОСББ могли би претендувати на більший грантовий складник, тоді як багатоквартирні будинки без ОСББ отримували би більшу кредитну підтримку. Це підтримує мотивацію організувати ОСББ та водночас розширює базу користувачів, які мають право на участь у програмі. Створення ОСББ у визначений термін може бути однією з умов отримання кредиту чи гранту від ФЕЕ для багатоквартирних будинків.
Окрім вирішення питань фінансування, тарифів та відповідності вимогам, ще одним важливим компонентом цієї стратегії є підвищення обізнаності громадян. Нещодавнє опитування, яке провели Фонд Фрідріха Еберта та Ecoaction, показало, що 74% респондентів не знають про програми підтримки підвищення енергоефективності, і лише 53% упевнені, що заходи з енергоефективності можуть збільшити цінність їхньої нерухомості. Ба більше, є сильне переконання, що жителі не повинні брати на себе більш ніж 20% витрат на енергоефективну модернізацію, і що решту мають профінансувати державний чи місцеві бюджети. Ці висновки вказують на необхідність проведення комплексної інформаційної кампанії разом із запровадженням фінансових механізмів. Використання ЗМІ, соціальних мереж та освітніх каналів могло би чіткіше окреслити переваги енергоефективності житла, а також поінформувати громадськість про доступні програми підтримки.
Прогрес потребує цілісного підходу: забезпечення фінансування, реформування тарифів, розширення критеріїв відповідності, спрощення бюрократичних процесів та підвищення обізнаності громадян. Прогалини в інвестиціях та охопленні значні, проте вони становлять лише частину більшого виклику. Низька поінформованість вказує на ще одну проблему, яка потребує розв’язання для довготривалого успіху. Спираючись на поінформованих та залучених громадян, Україна зможе зробити енергоефективність підвалиною своєї стійкості та сталого зростання.
Фото: depositphotos.com/ua
Автори:
Павел Білек, Berlin Economics
реклама