Буває, що і Сполучені Штати Україну наздоганяють

Це прикро, мабуть, для демократії №1 у світі, але факт: між президентським виборами-2017 у США і аналогічними українськими, наприклад, 2004-го року - багато спільного. Діапазон цієї «схожості» широчезний: від припущення про отруєння кандидата – через звинувачення у підготовці фальсифікацій та нечесності журналістів – через звинувачення у втручанні ззовні - через погрози не визнати результати – до публікації явно замовної соціології. А тепер, виходить, і американці, які всотують принципи демократії з материнським молоком, недалеко пішли. От – полюбуйтеся:

1. Газета «Вашингтон пост» припускала, що кандидата в президенти США від Демократичної партії могли отруїти. Автор статті радить членам штабу Гіларі Клінтон наполягти на проведенні аналізу її крові і пригадує давню історію з отруєнням у Лондоні колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка радіактивним полонієм. Тобто логіка простежується така: Литвиненка Путін наказав убити, щоб помститися за зраду, а Клінтон він категорично не хоче бачити у Білому домі.
2. Звинувачення Росії у втручанні в виборчий процес стали «загальним місцем» і, навіть, обговорюються в ході загальнонаціональних  дебатів  претендентів на Білий дім. Поки що йдеться про хакерів, які атакують  комп’ютери  виборчого штабу демократів з метою не дати перемогти Клінтон. 
3. Про можливість фальсифікацій. В американській системі виборів, через те, що президента вибирають не напряму, а через виборців, уповноважених від кожного штату, це, якщо  й можливо теоретично, але нереально на практиці. Але це не завадило  Дональду Трампу висловитися так: у Гіларі Клінтон є лише один шанс виграти у мене – застосування масових фальсифікацій.
4. Так само Трамп звинувачує пресу, журналістів в упередженості і заангажованості. Мовляв, вони його «мочать» в інтересах суперниці.
5. Нарешті кандидат від Республіканської партії уже заявляє, що «подумає» ще, чи визнавати результати виборів у разі поразки. Це напряму кореспондує з п.3.
6. Розмови про те, що Трамп, у разі поразки, намагатиметься вивести людей на вулицю ледве не в ТОРі популярності. І Путін, нібито, йому допоможе в організації «американського Майдану».
7. І на десерт. У США поширюються результати соцопитувань. Згідно одним з них, Гіларі Клінтон перемагає, з 65%. Згідно з іншим, опублікованим у газеті «Washington Times», перемагає Трамп з 71%, а у Клінтон… 21%(!).

Повторимось: чим все це не президентські вибори-2004 в Україні - з діоксином «для Ющенка», з «проміжним» сервером і медведчуківським «темниками»? Америко, як ти дійшла до життя такого?

З ким поведешся, - з тим і наберешся – говорять наші жартуни. Світ  глобалізувався не лише в сфері економіки, але й у політиці - також. Між континентами ніби гуляє протяг: будь хто підхоплює будь-що. Це небезпечно? Авжеж!

Атмосфера нинішніх американських виборів – це вірна ознака того, що американське, навіть, суспільство підхопило вірус розчарування у тому, що є, і невизначеності у тому, що буде. Катастрофічні (щодо майбутнього класичної демократії) прогнози низки виборів в Європі – з цього ж ряду. Виборець уже грубо натякає, що не хоче жити ТАК, а політикум і не проти того, щоб змінитися, але досі не знає ЯК.

Референдум у Нідерландах, на який справедливо образилися українці, – з цього ж ряду «незнання». Може, влада й думає, що беззастережне виконання забаганки 15% голландських обивателів не підпускати Україну до ЄС, допоможе їй знайти спільну мову з електоратом на виборах. Але це ілюзія, скільки б уряд не «цвірінькав» про необхідність врахування  результатів народного волевиявлення, легше не буде і криза не відступить, бо цивілізованими країнами, враховуючі всі обставини – внутрішні і зовнішні -керують професійні уряди, а не обиватель на референдумі.

Привид ходить по Європі, привид… Чий?

Поки відповіді немає, багатьом просто страшно. Демократія, як спосіб організації державного організму, у кризі. Скоро це відчують всі.

Класичний французький буржуа Олланд – ще недавно чи не найрозповсюдженіший французський типаж – чергові вибори програє точно, невідомо ще кому саме, але програє. Чи то буде перефарбований «путінофіл» Саркозі, чи ультраправа Марін ле Пен, яка бере у Путіна гроші і до того ж достойна дочка свого батька, якого обгрунтовано, «з цитатами» тобто, називали нацистом? 

Ангела Меркель тримає оборону у Німеччині проти соціал-демократів, нинішніх партнерів по коаліції, але не факт, що вона захоче боротися за чергову, четверту вже каденцію у кріслі канцлера. Хто тоді, у випадку програшу партії християнських демократів очолить уряд Німеччини? Пан Штайнмаєйр, традиційний «адвокат» Кремля?

Згадаємо тут і висловлювання керівників Угорщини, Словаччини і Чехії, блокування Італією навіть згадки про можливість введення нових санкцій проти Росії «за Сирію» у підсумковому документі саміту ЄС.

Лідери усіх цих країн залежать від виборця, перманентно готуються до виборів і дуже чутливі до будь-яких коливань, тим більше, зрушень суспільної думки. А йдеться саме про зрушення: навала іммігрантів з півдня і сходу, «добровільно»-примусовий мультикультуралізм помножені на роздратування від брюсельської бюрократії своє справу зробили. Вплив «європейської вулиці» посилився, стало чутно голоси тих, хто живе згідно з українським прислів’ям – «Нехай інша, аби інша!» Хто ця «інша»? Влада, в даному, разі, система її організації.

Чим Дональд-бабій нагадує Льоню-космоса

В Сполучених Штатах – те саме. Нехай Трамп і не переможе, але за нього точно проголосують десятки мільйонів американців. Хто ці люди, що їх примушує віддавати свій голоси людині, яка очевидно нездатна – і через рівень виховання та досвіду, і через емоційне тло - керувати найпотужнішою державою світу? Те саме – нехай гірший, аби інший! Приблизно тим же керувалися виборці «космічного» київського мера Леоніда Черновецького ще у 2006 році, а те, що цей дивнуватий «інший» разом зі своєю «молодою командою» - розікрав і принизив Київ, українську столицю, - так те уже потім було. От вам, до речі, ще паралель, яку можна провести між американцями та українцями.

Відповідальність виборця за владу, яку він особисто проголосував, перетворилася на порожній звук. Ну, добре, в Україні, як то кажуть «молодій демократії» могли про це ще не знати, але ж у Сполучених Штатах президента обирають уже 200 з гаком років. Пояснити цей феномен можна єдиним словом – набридло. І тут відповідальність і пошук виходу уже цілком на правлячому класі. Якщо ж подивитися на кампанію Гіларі Клінтон, на те що і як вона каже під час тих же загальнонаціональних теледебатів, то зробити висновок, що там усвідомили цю небезпеку, не випадає.  А це означає, що «трампофіли» свого останнього слова ще не сказали.

…Пані і панове, світ входить в період турбулентності. Пристібніться, хто чим може.

Сергій Тихий, Київ

Карикатура: Donkeyhotey