Криза навколо КНДР: війна знову відкладається

5 серпня Рада Безпеки ООН несподівано схвалила посилення санкцій проти КНДР. Несподівано, бо цього разу Китай та Російська Федерація теж голосували «за».

Суть резолюції Ради Безпеки, запропонованої США, в тому, що внаслідок нових санкцій КНДР має втратити доходи від експорту на один мільярд доларів. Це близько третини всієї експортної виручки країни. Йдеться, зокрема, про заборону експорту Північною Кореєю вугілля, сталі та залізної руди, свинцю та свинцевої руди, а також морепродуктів. Резолюція також передбачає заборону для західних фірм створювати нові спільні підприємства з північно-корейськими компаніями та вкладати капітали в уже існуючі проекти. Крім того, стануть більш жорсткими правила на імпорт технологій, які можуть використовуватись у КНДР для виготовлення товарів подвійного призначення. «Ціною, яку керівництво Північної Кореї заплатить за продовження розвитку ядерної та ракетної програм, стане втрата третини експорту країни. Це - найсуворіший набір санкцій щодо будь-якої країни упродовж покоління», - так охарактеризувала під час засідання Ради Безпеки нові санкції проти КНДР постійна представниця США при ООН Ніккі Хейлі.

Одноголосне ухвалення цієї резолюції означає, що США поступилися в тому, що на якийсь час знімають свою погрозу вирішити кризу військовим ударом по КНДР, замінивши його ще більшим посиленням економічних санкцій, а Росія та Китай погодилися ускладнити життя північно-корейському режиму. Хто більше виграв від такого компромісу?

Питання наразі без відповіді. Її ми дізнаємося за якийсь час – кілька місяців чи навіть кілька років. Якщо КНДР реально відмовиться від ядерної та ракетної програм (хоча таких офіційних заяв ми від Пхеньяна не дочекаємося), тоді США можуть вважати себе переможцем. Якщо ж не відмовиться, і американцям таки доведеться вирішувати кризу військовим ударом, тоді нинішній компроміс буде лише відтягуванням неминучого, а отже, дуже ймовірно, що жертв війни тоді буде ще більше, ніж коли б вона розпочалася вже сьогодні.

Утім, цілком можливо, що до війни США та КНДР справа ніколи й не дійде, бо режим Кім Чен Ина капітулює без неї. Але це станеться лише в тому випадку, коли режим реально, а не на словах, втратить підтримку Пекіна та Москви.

Очевидно, що головною метою Росії та Китаю є збереження чинного режиму в Пхеньяні як постійної проблеми для США та їх союзників у регіоні (Південної Кореї та Японії). Війна однозначно означатиме крах Кім Чен Ина з компанією, питання тільки в тому, скільки людей поляже при цьому. А нема війни – ця компанія триматиме владу і далі. Для США головним є убезпечення своїх союзників, а віднедавна, відколи у КНДР з’явилися міжконтинентальні ракети і ядерні заряди, і самих себе від військової агресії північно-корейського режиму. Поки що США можуть вирішувати це завдання і без того, щоб задіювати власну армію на повну потужність. Іншими словами, американцям ще терпить, тому вони й пішли на компроміс і вирішили спробувати економічним тиском змусити Пхеньян до відступу.

Росія ж і Китай пішли на компроміс, бо боялися і далі блокувати посилення санкцій проти КНДР, ризикуючи тим, що у США може увірватися терпець і вони таки вдарять всією міццю по Кім Чен Ину. У такому разі Москва і Пекін опинилися б у дуже важкому становищі: захищати КНДР військовою силою вони не наважаться (як колись СРСР допомагав В’єтнаму), а військова перемога США (вона неминуча, якщо воюватимуть армії тільки США і тільки КНДР)  на кордонах Китаю і Росії означатиме для останніх грандіозну геополітичну поразку з непередбачуваними негативними наслідками. Тому й змушені вони погодитися на економічні ускладнення для КНДР. Особливо це неприємно для Кремля, котрий проголошує санкції принципово неприйнятним методом ведення міжнародної політики (маючи, звісно, на увазі санкції Заходу проти себе), а тут підтримує санкції проти іншої держави.

Однак ось питання: а чи можна взагалі придушити такий політичний режим, як нині у КНДР, тільки економічними засобами, якщо за його спиною маячать такі держави, як Китай та Росія? Очевидно, що ні. Тобто, для США проблема стосунків з КНДР нерозривно пов’язана з проблемою стосунків з Китаєм та Росією. Розділити їх, зробивши Китай та Росію союзником в окремому питанні щодо ядерної та ракетної програм КНДР, США не змогли, хоча такі надії в адміністрації Трампа явно були ще три - чотири місяці тому. Трамп чомусь порахував, що Пекін задля хороших стосунків зі США, які дають йому мільярди і мільярди від двосторонньої торгівлі та економічного співробітництва, пожертвує навіть не якимось там Кім Чен Ином, а лише його ракетами. Крім того, вважав Трамп, Китай не може хотіти, щоб у нього під боком з’явилася нова ядерна і ракетна держава, яка тоді зможе шантажувати не тільки США чи Японію, а й його теж.  А Китай порахував інакше. У такому розкладі Кім Чен Ин може почуватися більш-менш упевнено.

Чи є втрата третини валютної виручки смертельним для північно-корейського режиму?  Навряд чи. По-перше, втрати від заборони торгувати вугіллям чи рудою можна спробувати частково компенсувати  торгівлею в інших галузях. По-друге, є чимало способів обійти заборону, знову ж таки – частково, якщо продавець (КНДР) і покупець (Китай) цього дуже захочуть. По-третє, тягар втрати буде покладений аж ніяк не на тих у КНДР, хто там ухвалює державні рішення, зокрема щодо ракет і ядерної зброї. Крім того, ми насправді мало що знаємо про реальний стан справ в економіці КНДР, тобто, який ще запас міцності у неї є. Ось, приміром, у 2016 році ВВП Північної Кореї, попри економічні санкції, зріс на 3,9% - це рекордний показник з 1999 року. І основними причинами зростання стало збільшення обсягів продукції гірничої промисловості, зокрема, видобутку вугілля, а також енергетики, хімічної промисловості, сільського господарства та рибальства. Країна на 4,6% збільшила свій експорт - до 2,8 мільярда доларів, та імпорт - на 4,8 відсотка, до 3,7 мільярда доларів. Найбільшим торговельним партнером Пхеньяна, як і раніше, залишається Китай. Усі ці дані оприлюднив Центробанк Південної Кореї, бо КНДР даних про свою економіку ніколи не розголошує.

Як бачимо, наразі нема підстав сподіватися на близьку економічну катастрофу, яка змете політичний режим у Пхеньяні. І Китай, і Росія зроблять все можливе, щоб цього не сталося. Отже, США для успіху своєї політики щодо КНДР треба спочатку «розібратися» з Пекіном і Москвою. А це, зрозуміло, не легка і не швидка справа.

Юрій Сандул. Київ