Антифейкові закони проти коронавірусної паніки. Азіатські практики

Лавина сумнівної або відверто надуманої інформації щодо нового коронавірусу, зловісного COVID-19, викликає у людей паніку. Такий приклад ми спостерігали, на жаль, нещодавно у нас в Україні.

У деяких країнах Азії, в яких вірус наробив куди більше біди, ніж в інших частинах світу, боротися з дезінформацією на тему хвороби намагаються за допомогою законів, що були розроблені для протидії фейкам. Хоча навряд чи їхні автори розраховували, що мова піде саме про такий вид загрози.

СІНГАПУРСЬКА «ПУРГА»

У Сінгапурі місцева влада задіяла для протидії неправдивій інформації про вірус Закон про захист від брехні і маніпуляцій в інтернеті (Protection from Online Falsehoods and Manipulation Act – POFMA), який був ухвалений парламентом 8 травня і набрав чинності 2 жовтня минулого року.

В середині лютого сінгапурський уряд не менше 4 разів лише за один тиждень застосував закон для «виведення на чисту воду» тих, з чиєю думкою не погодився. Вирішив дохідливо показувати своїм 6 з чимось мільйонам громадян і гостям різницю між фейком та офіційною (читай, достовірною) інформацією. Для цього примусив соціальні мережі не видаляти небажані повідомлення, а повторювати їх разом з правильною версією, тобто, провести показову роботу з виправлення помилок.

Найвідомішим став випадок з популярною сторінкою States Times Review Uncensored у Facebook. Міністерство комунікацій і інформації республіки звинуватило власника сторінки Алекса Тана у тому, що він неодноразово розміщував там неправдиву інформацію про ситуацію з коронавірусом в країні.

«Сторінка State Times Review у Facebook поширила неправдиві відомості про ситуацію з вірусом COVID-19 у Сінгапурі. Вона пов'язана з іншими веб-сайтами, які також управляються Алексом Таном, отримують грошову вигоду від цієї брехні за рахунок жителів Сінгапуру», — заявили у міністерстві.

Чиновники, зокрема, не погодилися з такими твердженнями: кожен робітник з Китаю буде отримувати по 100 доларів на день протягом 14 днів відпустки, повністю оплачуваної урядом; сім країн заборонили поїздки до Сінгапуру; уряд не зміг простежити джерело інфекції в жодному з випадків зараження COVID-19 у Сінгапурі; влада не радить громадськості носити маски, а самих масок просто не вистачає.

Навряд чи нам усім дуже цікаво те, як будуть забезпечувати робітників з Китаю, а от про маски, можливо, варто сказати трохи докладніше. Скористаємося аргументом міністра охорони здоров'я Сінгапуру Ґань Кім Юна. Він, зі свого боку, апелює до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, яка говорить, що потреби носити маски здоровим людям, які почуваються добре, немає жодної. І до досвіду США та Австралії, які вважають так само.

СТРАХИ-ПРИСТРАСТІ

Перейнялися сінгапурці такими аргументами чи ні, але маски в аптеках, як розповідають мої друзі, які працюють у місті-державі, розмели вмить, а з нових надходжень продають по 2 в одні руки.

Довелося також ввести обмеження на продаж деяких видів споживчих товарів і продуктів харчування, оскільки перелякані люди заходилися надто вже активно робити стратегічні запаси. Щоб можна було забарикадуватися вдома і не висовуватися на вулицю у випадку, якщо стане зовсім погано.

До речі, згідно з розпорядженням від 19 лютого, примусово сидіти вдома (або в спеціальному центрі) на 2-тижневому карантині доводиться громадянам та іноземцям, які постійно працюють в Сінгапурі, але побували в Китаї. Причому дотримання карантину медики перевіряють дзвінками по кілька разів на день і візитами додому. І в разі порушення режиму на таку людину чекає великий штраф (як і всі штрафи в цій країні), та навіть тюремне ув'язнення до 6 місяців, іноземцям – депортація.

Про згадане вище «зовсім погано» варто сказати, що страхи сінгапурців мають під собою певне підґрунтя. У 2003 році, коли світ переживав черговий жах з Китаю – SARS або атипову пневмонію, якщо хтось не пам'ятає, Сінгапур опинився серед найбільш постраждалих країн: 33 жертви, більш як 230 хворих. Цього разу у маленькій країні вже виявлено понад 80 заражених, і це найбільш масове поширення вірусу за межами Китаю. Тож, є чому злякатися.

POFMA В ДІЇ

Повертаючись до боротьби з фейками: офіс, що відповідає за адміністрування POFMA, дуже наполегливо попросив громадськість не піддаватися «помилковим відомостями та чуткам» і не поширювати такі далі. Замість цього громадяни і гості «мають покладатися на офіційні урядові канали, такі як офіційний вебсайт міністерства охорони здоров'я, щоб отримувати точну та актуальну інформацію про ситуацію з COVID-19 у Сінгапурі». Про будь-які підозрілі фальсифікації можна повідомляти на адресу відомства.

Інформація про дефіцит масок породила їх підпільний ринок, що цілком логічно. Правоохоронці вже затримали кількох осіб за звинуваченням у шахрайстві шляхом онлайн-продажу захисних масок. Заповзятливим молодикам загрожує до 10 років позбавлення волі і чималий штраф.

На такий самий строк може «загриміти» і людина, яка не змогла/не захотіла виправити або видалити пост, чи то повідомлення про коронавірус або інші громадські або політичні події -будь-яку неправдиву інформацію, що не сподобалася цензорам. А штраф у цьому випадку складає 1 млн сінгапурських доларів (приблизно 730 тисяч американських). Це загальне положення закону.

Щодо соцмереж, то уряд днями скасував виключення для Facebook, Google, Twitter та інших інтернет-посередників, яке після набуття закону чинності убезпечувало їх від виконання так званих «загальних правил виправлення».

Невдоволення соцмереж не забарилося.

КРИТИКА ЗАКОНУ З БОКУ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙЇ

Сильно стурбовані активністю влади щодо застосування POFMA і правозахисні організації, активісти, опозиційні політики, деяким з яких вже веліли розмістити поряд з їхніми постами «виправні банери» зі словами «цей пост містить неточну інформацію». Свого роду «чорна мітка».

Першою, але не останньою жертвою закону ще в середині листопада минулого року став сінгапурський політик Бред Боєр, який написав пост, в якому поставив під сумнів незалежність державних інвестфондів і заявив про вплив сінгапурського уряду на ухвалення ними рішення.

«Ми були дуже стурбовані тим, як Сінгапур використовуватиме закон, коли вони його ухвалили, і я думаю, наші побоювання підтвердилися», – констатувала аналітик Freedom House Еллі Фанк.

В Amnesty International переконані, що уряд все частіше використовує закон, щоб змусити замовчати своїх критиків і противників напередодні виборів (які заплановані на 2021 рік, але можуть бути перенесені і на більш ранній термін).

«Випадок зі States Times Review, альтернативним виданням, відомим своєю критикою уряду, – останній доказ того, що цей закон є просто інструментом цензури», — заявив директор Amnesty International по Східній і Південно-Східній Азії та Тихоокеанському регіону Ніколас Бекелін.

Тобто, Сінгапур – звичайно, демократія. Але демократія, по суті, однопартійна. Такий собі «демократичний режим».

Доповідь Freedom House, опублікована у 2019 році, стверджує, що міжнародні закони у сфері прав людини, ухвалені Організацією Об'єднаних Націй, є достатнім еталоном для імплементації законів про дезінформацію, які не порушують права людини. Кроки деяких урядів до вилучення «контенту, який нам не подобається», є грубим зловживанням владою, встановленим цими законами, зазначають в американській неурядовій організації. Подібні закони, як показує аналіз Freedom House, найбільш поширені в країнах з більш низьким рейтингом в індексі демократії – Democracy Index.

ЯК ЦЕ РОБИТЬСЯ В ІНШИХ КРАЇНАХ АЗІЇ

«Втім, це загальна тема для всієї Південно-Східної Азії», – визнає Еллі Фанк. І додає, що терміном «фейкові новини» маніпулюють навіть в США та Європі.

«Це особливо актуально в такому регіоні, як Південно-Східна Азія, де авторитаризм є серйозною проблемою», – каже заступник директора програми Азії у вашингтонському Центрі Вілсона Майкл Кугельман.

Сінгапур – не єдина країна в регіоні, в якій останнім часом були ухвалені закони щодо протидії фейкам. Так, у В'єтнамі у 2019-му був введений закон про кібербезпеку. В Індонезії аналогом є закон про інформаційні та електронні транзакції (завдяки якому вже не менше 2 осіб заарештовано за підозрою у розповсюдженні в інтернеті інформації про коронавірус, що не відповідає дійсності. Їм загрожує до 5 років позбавлення волі).

У Таїланді в 2017 році був ухвалений закон про кіберзлочинність, а у листопаді 2019 року -створений Центр по боротьбі з фейковими новинами, до повноважень якого входить стеження за онлайн-діяльністю громадян. Саме в мережі незадоволені критикують уряд, військових або королівську владу. За «коронавірусним кейсом» рішення суду вже чекають щонайменше 2 блогерів. У разі підтвердження їхньої провини їм загрожує до 5 років позбавлення волі і штраф у розмірі 100 тисяч батів (3200 доларів).

Філіппіни, які раніше були визнані єдиною країною в групі АСЕАН, яка володіє свободою слова і свободою інтернету, здали позиції за президентства Родріго Дутерте. Він ввів в дію закони, які викликали суперечливі оцінки та змусили замовкнути критиків, а ЗМІ – загнати себе в рамки самоцензури, щоб не нариватися на неприємності.

Дещо осторонь стоїть Малайзія, в якій у квітні 2018 року був ухвалений антифейковий закон (Anti-Fake News Act), а вже у серпні того ж року парламент проголосував за його скасування. Вдруге таке саме рішення було ухвалено у жовтні 2019 року після спроб повернути питання на розгляд. Це, втім, зовсім не завадило владі відправити кількох авторів онлайн-повідомлень про коронавірус у Facebook та Twitter, що «вводять в оману», за ґрати. Одному журналісту в країні, не виключено, доведеться провести у в'язниці 6 років.

І це далеко не всі приклади припинення діяльності «сіячів паніки». Загалом, за деякими даними, не менше 16 осіб в Малайзії, Індії, Таїланді, Індонезії та Гонконгу арештовані за те, що постили повідомлення про коронавірус. Їм загрожують цілком реальні тюремні строки. Вживають заходів до припинення поширення чуток у Південній Кореї, Гонконгу, на Тайвані і в Китаї.

Ситуація з коронавірусом справді змушує азіатські уряди прагнути приборкати брехню у соцмережах з метою не допустити порушень громадської безпеки. Проблема – в тому, що межа між реальними зусиллями з викорінення фейкових новин та розправою над політичними супротивниками, контролем і придушенням вільного вираження думок – дуже тонка і часто просто стирається.

Експерти називають це «цифровим авторитаризмом».

Ольга Танасійчук

Перше фото: Xinhua