Білорусь: європейські акценти
Народження нації – завжди захопливий процес. Емоційний. Драматичний. Насичений подіями, які примушують затамувати подих дуже багатьох людей. Не лише в Білорусі. До цієї країни нині прикута увага сусідів та всієї Європи. Білоруські масові протести та жорстокість, з якою їх все ще намагається придушити чинна влада, примусили прокинутися навіть далеку Америку, яка певний час не помічала (або вдавала, що не помічає), що відбувається по інший бік Атлантики.
З урахуванням новітньої історії зрозумілою є солідарність сусідньої України з народом, який повстав проти диктатури, виборчих фальсифікацій і насильства. Природною є дипломатична активність країн Балтії та Польщі, для яких економічна та політична нестабільність у білоруських сусідів є очевидним викликом для регіональної безпеки. Учора, 19 серпня, тему Білорусі та подальших відносин з нею в безпрецедентному форматі обговорювали лідери країн ЄС. У свою чергу, заяви американських політиків засвідчили, що білоруська ситуація та шляхи реагування на неї увійшли до переліку зовнішньополітичних пріоритетів США під час передвиборчої кампанії.
Усі ці фактори переконливо свідчать – білоруський протест швидко перетнув межу регіональної політичної драми й перетворився на елемент геополітики – з усіма потенційними та реальними ризиками, який несе з собою цей завжди пекучий статус.
ЄС: ТРИ ГОРІШКИ ДЛЯ ПОПЕЛЮШКИ
Ситуація у Білорусі стала головною темою віртуальної зустрічі глав держав та урядів ЄС, яка відбулася минулої середи за ініціативи президента Європейської ради Шарля Мішеля. Зрозуміло, що Євросоюз не міг стояти осторонь, оскільки Білорусь є учасником Східного партнерства, і дотепер була хай і не безпроблемним, але партнером, який, принаймні протягом минулих трьох років, був частиною загальної «історії успіху» східної політики ЄС.
Щойно, цього літа, набули чинності угоди між ЄС і Білоруссю про реадмісію та спрощення візового режиму. До виборчої турбулентності та пов’язаного з нею сплеску диктаторських звичок керівництва країни ЄС і Білорусь були дуже близькими до завершення переговорів над так званими «Пріоритетами партнерства», – документом, який за обсягами та амбіціями не претендував на статус угоди про асоціацію, але мав би визначити рамкові умови двосторонньої співпраці на наступні роки.
До аналогій між ситуацією у Білорусі та в Україні ми ще повернемось, але очевидно, що як Білоруська опозиція, так і європейська сторона намагаються уникнути повторення «українського» сценарію для Білорусі, з огляду на те, що загрозливі «гібридні» ознаки замайоріли в російському політичному та інформаційному просторі РФ задовго до політичної катастрофи режиму Лукашенко.
Послання віртуального саміту ЄС на адресу Білорусі було лаконічним і простим. Європейський підхід за підсумками відеоконференції європейських лідерів по пунктах виклала президент Європейської Ради Урсула фон дер Ляєн.
«Сьогодні ми надіслали три чіткі послання. По-перше, ми стоїмо поряд із народом Білорусі, який прагне фундаментальних свобод та демократії. По-друге, ми застосуємо санкції проти всіх, хто відповідає за насильство, репресії і фальсифікацію результатів виборів… Третє – ми готові супроводжувати мирну демократичну передачу влади в Білорусі», – зазначила вона.
Президент Єврокомісії окремо зауважила, що Євросоюз готовий підтримати початок діалогу між владою і опозицією. Особливо важливу роль у цьому має відіграти ОБСЄ, членом якої є Білорусь. Ідеться не так про посередництво ОБСЄ в таких переговорах, як про відкриття каналів для внутрішньої комунікації в самій Білорусі й між білорусами.
Коли ЄС говорить про те, що «стоїть поряд», це означає для країни-партнера дуже конкретні суми допомоги. Щоправда, цього разу керівниця Єврокомісії підкреслила, що вся поточна підтримка ЄС на адресу Білорусі, включаючи співпрацю з ЄБРР та іншими фінансовими інституціями і програмами, буде переорієнтована, «перепрограмована» від органів влади на користь громадського суспільства та найбільш вразливих верств населення. При цьому Європейська комісія мобілізує додаткові 53 мільйони євро для підтримки громадян Білорусі в ці складні часи. Два мільйони євро з цієї суми будуть спрямовані на допомогу жертвам репресій з боку режиму, один мільйон – на підтримку громадянського суспільства та незалежних медіа. Головна частина цих фондів у 50 мільйонів євро буде призначена для надзвичайної та термінової допомоги Білорусі у боротьбі з епідемією коронавірусу – для підтримки охорони здоров’я і для лікарень, для закупівлі медичного обладнання. Частину цієї суми, за словами президента Єврокомісії, буде спрямовано на підтримку малого та середнього бізнесу Білорусі, який страждає від наслідків пандемії та її впливу на ділову активність.
У свою чергу, президент Європейської ради Шарль Мішель наголосив на тому, що санкції, на які нині ЄС зважує з огляду на ситуацію у Білорусі, є виключно адресними, спрямованими проти відповідальних представників влади, і не зачіпатимуть інтереси широкого населення країни.
«Це не будуть санкції проти населення Білорусі. Навпаки, ми хочемо підтримати фундаментальні права Білоруського народу. Сьогодні ми (лідери країн ЄС – ред.) мали єдину чітку позицію, яка ґрунтується на кількох принципах. Треба зупинити насильство. Ми не визнаємо результати виборів, представлені владою, і закликаємо до інклюзивного національного діалогу. Ми маємо намір забезпечити, щоб не було жодного (зовнішнього) втручання з метою надати народові Білорусі можливість обирати власне майбутнє та власне керівництво. Цей процес має бути демократичним і має включати свободу преси», – наголосив Шарль Мішель.
Він зауважив, що Євросоюз, який має власну геополітичну стратегію, погоджує свою позицію щодо санкцій з іншими міжнародними партнерами, включаючи Сполучені Штати. Напевно, таке погодження само собою є цікавим процесом, особливо з огляду на нещодавній політичний демарш значної частини європейських урядів проти санкційної політики США стосовно європейських компаній, котрі беруть участь у російському проєкті «Північний потік-2». Але це тема окремої розмови.
Цікаво, що під час пресконференції за підсумками віртуального саміту ЄС Урсула фон дер Ляєн дуже дипломатично відповіла на пряме запитання журналістів – чи наполягає ЄС на проведенні повторних виборів у Білорусі за участі міжнародних спостерігачів. Вона зауважила, що ЄС готовий сприяти налагодженню інклюзивного політичного діалогу у Білорусі для демократичного переходу влади, але як саме це буде зроблено – має вирішувати сам народ країни. Таку обережність можна вважати доволі слушною, з огляду на те, що саме тезу щодо «західних ляльководів» проти народних протестів активно використовує як агонізуючий режим у Білорусі, так і його величезний політичний близнюк – Російська Федерація.
«БІЛОРУСЬ – НЕ УКРАЇНА» ПЛЮС РОСІЙСЬКИЙ НАРАТИВ
Російський чинник був «незримо присутнім» під час підсумкової пресконференції після віртуального саміту ЄС від 19 серпня. Європейська сторона в особі Урсули фон дер Ляєн та Шарля Мішеля намагалася обходитися дипломатичними натяками, тоді як журналісти щораз підштовхували їх до конкретики у визначенні позиції щодо Росії. І це зрозуміло.
Які можуть бути натяки, коли лунають гучні заяви російських політиків «не залишитися осторонь» процесів у братній Білорусі та не допустити повторення українського «сценарію». При цьому сам «бацька» недвозначно заявляє, що в розмовах з Путіним заручився військовою допомогою союзної Росії проти «зловмисної», за версією диктатора, політики Заходу і НАТО. Такі тези не залишилися поза увагою ані Заходу, ані НАТО, які послідовно та переконливо заперечили будь-які звинувачення в агресивних задумах проти Білорусі.
«Демонстрації у Білорусі не спрямовані проти будь-якої сусідньої країни або структури. Ці демонстрації відбуваються на захист законного права народу Білорусі визначати майбутній шлях власної країни. Лише інклюзивний діалог може допомогти в пошуку рішення, і таке рішення має виходити саме звідти, з самої Білорусі», – наголосила президент Єврокомісії.
Щоб ця теза про «будь-яку сусідню країну» отримала свій розвиток, надокучлива преса почала питати вже Шарля Мішеля – про що таке важливе розмовляв президент Європейської ради у вівторок, 18 серпня, із президентом РФ, і ким є сама РФ для Білорусі і ЄС – союзником у врегулюванні чи військовим інтервентом?
«Майбутнє Білорусі має вирішуватися народом у Білорусі, а не в Брюсселі й не в Москві. Ми переконані, що там – національна криза. Ми хотіли докласти позитивних зусиль для початку внутрішнього інклюзивного діалогу. Ми мали розмову з президентом Путіним, щоб розрядити ситуацію у Білорусі. Це є важливим для обох сторін. Ми переконані, й у Москві, й у Брюсселі, у необхідності підтримати всі позитивні зусилля, знайти мирне рішення, гарантувати демократичний процес у Білорусі», – зауважив президент Європейської ради.
Він відповів на уточнювальне запитання преси щодо того, чи порушувалася під час розмови з російською стороною тема щодо гіпотетичного зовнішнього силового чи воєнного втручання Росії в білоруську ситуацію.
«Я повторив, що ми прагнемо уникнути негативного зовнішнього втручання. З паном Путіним відбувся дуже ясний та відвертий обмін думками щодо цього. Імовірно, ви спостерігали протягом кількох минулих годин деякі заяви Кремля, що вони не мають наміру за нинішніх обставин втручатися у Білорусь на військовому рівні», – сказав Шарль Мішель.
У чому не можна запідозрити європейських лідерів – так це в наївності. Дуже цікаво чути про «спільну позицію» ЄС і Росії щодо «мирного рішення» та «демократичного процесу» у Білорусі. При цьому, як можна припускати, європейські лідери на всі сто відсотків свідомі певних лінгвістичних особливостей будь-якого двостороннього діалогу з Росією.
Кожен із наведених термінів, особливо щодо «будь-яких позитивних зусиль», при автентичності прямого перекладу з російської на європейську перетворюється на пряму змістовну протилежність. І там, де метою «інклюзивного діалогу» ЄС бачить мирну передачу влади, Росія вбачає силове придушення протестів та визнання результатів фальшованих виборів. «Розрядка», яка, на переконання ЄС, має стати результатом рішення самих білорусів провести повторні вибори, для Росії має настати внаслідок недопущення будь-яких повторних виборів і утвердження на посаді президента, скільки б прокльонів він не заслужив від власного народу.
Ця змістовна, термінологічна та понятійна відмінність у позиціях ЄС і Росії є зрозумілою, адже виходить із докорінних світоглядних відмінностях щодо суспільства і влади. І там, де Євросоюз каже про універсальні цінності та право вибору, Кремль бачить право громадян брати участь у виборчому фарсі з метою забезпечити «гребцю на галерах» місця довічного стернового. Утім, сама можливість зміни влади внаслідок широких народних протестів є абсолютно неприйнятною для Кремля, адже аналогії напрошуються напрочуд прямі, особливо на тлі масових протестів у Хабаровську та у Башкирії.
Цікаво, що теза про те, що ситуація у Білорусі докорінно відрізняється від ситуації в Україні, проголошується не лише з Росії. Вона активно присутня у західній публічній риториці навколо білоруської кризи.
З одного боку, є зрозумілою спроба європейських політиків «пригальмувати» дуже ймовірну «гарячу» стадію конфлікту у Білорусі, який може отримати масштабні геополітичні наслідки. Захід намагається запропонувати Росії «конструктивну» роль у врегулюванні цієї кризи, щоб уникнути такого небезпечного розвитку.
З другого – уже українським політикам варто замислитися, чому для досягнення цієї мети Захід обирає саме протиставлення ситуації у Білорусі та українського досвіду.
ПРОТЕСТИ І КОНСПІРОЛОГІЯ
Напередодні саміту в рамках німецького Фонду Маршалла відбулася дискусія щодо ймовірних напрямків, за якими може розвиватися білоруська ситуація, за участю політологів та журналістів, у тому числі білоруських.
Під час розмови аналітик Центру Білорусі та Росії Польського інституту міжнародних відносин Анна Марія Динер (Anna Maria Dyner) переконливо розповідала, що пряме втручання Росії в ситуацію у Білорусі є малоймовірним, тому що обстановка там докорінно відрізняється від ситуації в Україні у 2014 році. Зокрема, у Білорусі, мовляв, ніхто не утискає російську мову, не руйнує пам’ятники СРСР та не має антиросійських настроїв. Тож Росія просто не має мотивів для втручання….
Довелося поставити запитання, чи не вважають учасники вебінару надмірну жорстокість поліції до демонстрантів навмисною спробою спровокувати повстання та повністю знищити білоруську державність за допомогою російських «миротворців». Було слушним також нагадати, що під час української Революції Гідності на Майдані були російські прапори, але не було антиросійських гасел, що не запобігло відкритій агресії Росії проти України вже за кілька місяців.
Відповідь польського експерта була коротшою за запитання.
«Справді, антиросійських гасел у вас не було. Але була прозахідна риторика, яка тлумачилася Росією як антиросійська», – заявила пані Динер.
Якщо це обмовка – то за Фрейдом. Не треба володіти глибоким аналітичним розумом, щоб дійти висновку – якщо будь-яка «прозахідна» політика сприймається Росією, як «антиросійська», це означає, що сам Захід Росія сприймає як «антиросійський», і єдиним шляхом для врегулювання ситуації в Білорусі може бути лише її відкрита відмова від прозахідного вектору розвитку на користь…. Хотілося написати якесь конкретне визначення, адресу… На користь чого? Диктатора, який розмовляє з власним народом за допомогою кийків і сатрапів? Або на користь конаючої імперії, яка не має жодної перспективи саме тому, що тримає в заручниках власний російський народ? Це риторичні питання.
Але цікаво, який шлях розвитку обере білоруська опозиція після того, як президент Лукашенко остаточно стане надбанням історії. Хоча чи стане? Особливо після сьогоднішнього оголошення білоруською опозицією можливості для Олександра Лукашенка брати участь у повторних президентських виборах. Це є свідченням того, що віртуальний «індієць Джо» може нескінченну кількість разів наступати на одні й ті самі граблі.
Ще одну яскраву відповідь на поставлене Укрінформом запитання дав Олексій Знаткевич, білоруський кореспондент «Радіо Свобода», який узяв участь у дискусії як експерт.
«Існує безліч конспірологічних версій про можливу інтервенцію, про воєнне втручання з боку Росії. Але у Білорусі в це ніхто не вірить. Хоча певні ознаки є», – зауважив журналіст. Ці слова були озвучені 18 серпня, коли Мережу заполонили фотографії та відео російської військової техніки та колон «автозаків» із зафарбованими знаками належності до МВС Росії, які одна за одною прямували до білорусько-російського «союзного» кордону.
СВОБОДА І ЦІНА
Очевидно, кожному народові належить пройти власний шлях до реальної незалежності. В Україні в цьому вже нікого не потрібно переконувати. Білорусь ще чекає етап позбавлення певних ілюзій щодо «братньої» Росії. Але очевидно – свобода, як така, ніколи не падає просто з неба. Вона потребує самовідданості та самопожертви.
Білорусь ще стикатиметься з наслідками прагнень ковтнути свіжого повітря. Будуть економічні втрати, зниження рівня життя та соціального захисту. Імовірною є боротьба проти зовнішньої агресії під гаслами «союзницької» допомоги. Але свобода того вартує. Ми, українці, знаємо це напевно.
Дмитро Шкурко, Брюссель
