Репресії в Росії: чому політичних в'язнів зараз стільки ж, як у пізньому СРСР?

30 жовтня у Росії встановлено як День пам'яті жертв політичних репресій. Дата обрана не випадково, адже пов’язана з початком голодування політв'язнів таборів, що розпочалося саме у цей день 1974 року в Мордовії. Голодування політв'язні оголосили на знак протесту проти репресій в СРСР і нелюдського поводження з ув'язненими у в'язницях і таборах.

Щодо останнього – тема окремої розмови. Тим більше, що Росія сьогодні дає багато приводів не сумніватись у тому, що катування ув’язнених не тільки не припинилось, а набуло нових жахливих фарб, не сумісних з поняттям «цивілізована країна».

Зараз – про фон, на якому відзначається ця дата в Росії. Він відверто цинічний.

30 жовтня 2017 року президент Росії Володимир Путін на урочистому відкритті меморіалу пам'яті жертв політичних репресій «Стіна скорботи» зазначив: «Політичні репресії стали трагедією для всього нашого народу, для всього суспільства, жорстоким ударом по його корінню, культурі, самосвідомості. Наслідки ми відчуваємо досі».

З того часу пройшло 4 роки. Судячи з усього, ніякі це не наслідки, а звичайне, буденне сьогодення Росії. Під політичними репресіями зараз у РФ розуміються хіба що (все рідше) сталінські, які все більше покриваються пилом і вважаються частиною історії, про яку, може, й треба пам’ятати, але вголос згадувати не варто.

Про сучасні політичні репресії на офіційному рівні розмов узагалі немає. Тому що їх у Росії (знову ж таки, за офіційною версією) зараз теж немає. Усіх, хто хоч якось намагається висловити свою думку – у кращому випадку видавлюють з країни, у гіршому – труять полонієм. Решта – сидять: від історика, дослідника місць поховань жертв політичних репресій Юрія Дмитрієва, який знайшов «Сандармох», до дивного якутського шамана Олександра Габишева, якого спрямували на примусове психіатричне лікування.

ЛЮДИ ОТРИМУЮТЬ ДО 24 РОКІВ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЗА МИРНІ РОЗМОВИ

Російський правозахисний центр «Меморіал» (займається історико-просвітницькою діяльністю, зокрема – політичними в’язнями, його визнано «іноземним агентом» з усіма економічними та правовими наслідками) напередодні Дня вшанування жертв політичних репресій оприлюднив оновлені списки політв'язнів. Сьогодні у цьому списку 420 прізвищ. Рік тому було 362. Але реальна кількість політв'язнів у Росії, як визнають у «Меморіалі», суттєво вища.

З нещодавно включених до списку – 20 позбавлених волі за звинуваченнями, пов'язаними з «Хізб ут-Тахрір» – організацією, визнаною терористичною та забороненою в Росії. Як і раніше, значна частина з них – в окупованому РФ українському Криму. В «Меморіалі» вважають, що ці звинувачення використовуються для придушення громадянської активності та солідарності кримськотатарського народу.

Сергій Давидіс, керівник напряму «Підтримка політв'язнів» «Меморіалу» пояснює, що «робиться це на підставі рішення, що якісь релігійні групи – екстремістські чи терористичні. Так, 2003 року Верховний суд оголосив «Хізб ут-Тахрір» терористичною організацією. У тексті немає жодних доказів, що вони терористи, але її членів переслідували спочатку як екстремістів, а потім за участь у терористичній діяльності за статтею 205.5, і стали призначати набагато тяжчі покарання. Їм часто додають приготування до насильницького повалення конституційного ладу на підставі дуже упередженого розуміння доктрини цієї організації. Людей у ​​зв'язку з цим ув'язнюють, хоча вони не говорять і не роблять навіть того, що написано в доктрині. У результаті рішення 2003 року виявилося доленосним для багатьох громадян, й у нас – кілька сотень людей, які перебувають у місцях позбавлення волі та отримують вироки до 24 років позбавлення волі за мирні розмови, чаювання, зустрічі, де не обговорювалося насильство та ніхто його не практикував, не готував».

На офіційному сайті «Хізб-ут-Тахрір» зауважують, що Росія є єдиною країною у світі, в якій ця організація визнана терористичною. Також РФ є єдиною країною у світі, в якій законодавчо передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі лише за визнання себе членом «Хізб ут-Тахрір».

Власну доктрину партія описує наступним чином: «Хізб абсолютно не прагне фізичного тиску або знищення народів, які не поділяють ісламські поняття і віросповідання, навпаки – він прагне принести їм благо, надаючи більш гідні закони для життя та управління… Метод Хізб ут-Тахрір не змінюється зі зміною політичної ситуації, тому події у світі та Україні не мають жодного впливу на метод Хізб ут-Тахрір. Наша діяльність заснована на текстах Корану та Сунни Посланника Мухаммада і тому не зазнає впливу з боку політичних подій, і навіть репресій і тортур, які практикуються щодо наших членів тиранічними режимами».

Але репресії й тортури щодо кримських татар на окупованому півострові продовжуються.

Мабуть як глузування, буквально напередодні Дня пам'яті жертв політичних репресій, 29 жовтня, Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону ухвалив вирок жителям Криму – фігурантам так званої «бахчисарайської справи Хізб ут-Тахрір». Сейтумер Сейтумеров отримав 17 років колонії суворого режиму, Осман Сейтумеров – 14, Амет Сулейманов – 12, Рустем Сейтмеметов – 13. «Меморіал» усіх їх визнав політв'язнями.

Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова озвучувала різну кількість українських політв'язнів, які перебувають у російському ув'язненні: від 113 до 115, з яких понад 80 – кримські татари. У списку Кримськотатарського ресурсного центру – цифра 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи. Правозахисники називають ці кримінальні справи переслідуванням за політичною, національною чи релігійною ознакою.

Відомий кримський адвокат Еміль Курбедінов заявив, що «у багатьох випадках ухвалюються не судові, а політичні рішення. Але боротися треба, і ми це робимо й робитимемо. Зараз здається, що ми б'ємось головою об стіну й немає жодних результатів, але насправді вони є, потроху стіни рухаються. Просто ці результати – не на папері, адже у вироках тих же «справ Хізб ут-Тахрір» призначають терміни у 15-20 років. Результати – в тому, що жоден із понад ста підсудних у цих справах не обмовив ні себе, ні свій народ, що люди не залишають політв'язнів без допомоги, що адвокатів уже не дві-три особи, як на початку, а 20-25 осіб. Кожен вирок із надуманими звинуваченнями – це програш спецслужб та російської влади, які переслідують цілий народ…».

КАМПАНІЯ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ ПОТРЕБУЄ ПОСТІЙНОГО ПІДЖИВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНИМИ СПРАВАМИ

На початку вересня був заарештований кримськотатарський активіст політик і журналіст Наріман Джелял, якому загрожує до 20 років позбавлення волі по так званій «справі про диверсію на газопроводі в селі Перевальне». 13 жовтня з’явилась його заява.

«Коли читаєш рядки звинувачення, складені якимось співробітником ФСБ, то хочеться одночасно сміятися і злитися. Сміятися над тією мізерною фантазією, заяложеними формулюваннями, якими автори мого арешту прикривають свої незаконні дії, метою яких, безсумнівно, є… звинуватити саме цей рух, який завжди сповідував ненасильницькі методи боротьби за права кримських татар, у порушенні власних принципів.

Спробувати переконати світову спільноту, яка завжди підтримувала прагнення корінного народу Криму жити мирно і розвиватися на рідній землі, що сотні активістів, членів органів національного самоврядування кримських татар готові до насильницьких дій.

Спроба, як на мене, заздалегідь приречена на провал. Злитися на ту мерзенну брехню, якесь середньовічне мракобісся, в яких мене звинувачують, пишучи відсутні в моїй голові наміри, брехливі свідчення прихованих свідків. Злитися на нездатність твоїх опонентів хоч якоюсь мірою чесно протистояти твоїм переконанням, які й я, й інші не приховували, виступаючи проти дій Росії в Криму, виступаючи на захист територіальної цілісності України, на захист прав людини та проти репресій. Адже вся наша «провина» полягає в тому, що ми володіємо сміливістю мати переконання і ділитися ними відкрито і публічно».

Вже загаданий Сергій Давидіс з «Меморіалу» каже, що «ще один варіант політичного мотиву – це справи, спрямовані на підкріплення якихось пропагандистських тез умовними термінами. Справи, які мають таку природу, є проти багатьох громадян України: коли зовсім випадкову людину звинувачують у диверсіях, шпигунствах. Причому сама людина не становить інтересу для держави і не займається діяльністю, яка б загрожувала їй. Але кампанія з обґрунтування агресивних дій щодо України потребує постійного підживлення кримінальними справами. Рішення про анексію Криму спричинило арешти багатьох людей. Це мешканці Криму, і ми їх, як і будь-яких інших людей, яких переслідує російська влада, розглядаємо як російських політв'язнів. Це й колишні українські військові, й кримські татари, і ті, хто не погоджується з анексією та окупацією. Десятки кримінальних справ відкриті, бо було ухвалено таке рішення…».

До речі, зараз у Росії політв'язнів приблизно стільки ж, скільки було в пізньому СРСР, поки Горбачов їх не звільнив. Сиділи в СРСР і члени релігійної організації «Свідки Єгови», яку й Верховний суд РФ у 2017 році визнав екстремістською та заборонив її діяльність у Росії. Після заборони цієї організації також з'явилися сотні політв'язнів, а терміни у них – дедалі триваліші. Сьогодні рекорд – вісім років.

МІЛЬЙОНИ РОСІЯН ЗНАЮТЬ ПРО ПОЛІТИЧНИХ В'ЯЗНІВ, АЛЕ МОВЧАТЬ

Артур Фредекінд, який зараз мешкає у ФРН, був засуджений за ст. 187 кодексу УРСР "поширення наклепницьких вигадок, що ганьблять радянський устрій". В ексклюзивному коментарі він зазначив наступне.

«У День політичного в'язня мені хочеться згадати біолога Анатолія Дикого (Свідок Єгови), який сидів разом зі мною у колонії Біличі під Києвом. Він писав листи Михайлу Горбачову з порадами та нагадуванням про політичних ув’язнених. Рік був уже 1986-й і він намагався їх відправити офіційно через оперативну частину. Природно, начальство було схвильоване, викликало його і майор почав гарчати і репетувати: «Ви тут на перевихованні й не можете писати Генеральному секретареві». На що Дикий, як завжди, доброзичливо, але твердо запитав: «А як би ви вчинили на моєму місці, якби як комуніст перебували б у нацистському концтаборі? Невже підкорялися б і заперечували свою віру?».

Звісно, ​​майора розлютили порівняння, Анатолія було позбавлено чергового побачення, але в ШІЗО (штрафний ізолятор) не посаджено. Більше того – Анатолій попередив, що якщо листа не буде відправлено офіційно, він знайде можливість переслати його таємно. Вони боялися його, ненавиділи, проте лист пішов.

З того часу минуло майже 50 років, і тому репресії в Росії особисто мене не просто вражають своєю дикістю й жорстокістю, я не просто чекаю з дня на день повідомлення про якийсь вибух розпачу ув'язнених або їхніх родичів, я просто не можу повірити, що мільйони людей знають про політичних в'язнів, чекаючи на нові арешти – й продовжують ходити на роботу, мовчати, дивитися ТБ і чекати невідомо чого...

Це мовчання і байдужість багатьох вражає в 21-му столітті, столітті інформації, відкритості, столітті, коли в сусідній Україні легко і просто обговорюють усе й усі.

Я не знаю, що може статися в Росії далі. Боюся, тільки більше спустошення, громадська деградація і похмура радість від того, що «картопля є, огірочки знайдемо, що ще треба».

Я вже чув такі розмови у 1987-му в селищі Чорноріченськ Кіровської області, де відбував термін уже в колонії-поселенні й чекав на амністію у зв'язку з вимогою Заходу та Андрія Сахарова, який по суті теж був політичним ув'язненим і чимало сприяв тому, що СРСР зрештою пішов у небуття. Сучасній Росії залишилося лише знайти і дочекатися свого Сахарова…».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки