Перша Чорноморська безпекова конференція, яка відбулася в Бухаресті 12-13 квітня, завершила створення архітектури Міжнародної Кримської Платформи – координаційного механізму з деокупації Кримського півострова. В ініційованому Україною та реалізованому в партнерстві з Румунією заході взяли участь представники понад 50 країн та організацій. І це демонструє, що у відновлення системи безпеки в Чорному та Азовському морях, зруйнованої окупацією росією Криму та подальшою агресією проти України, сьогодні зацікавлені не лише країни цього регіону, а й увесь світ.

Укрінформу вдалося коротко поспілкуватися у столиці Румунії з першою заступницею міністра закордонних справ України Еміне Джапаровою про Чорноморську безпекову конференцію, шляхи деокупації Криму та перспективу розвитку нового регіонального альянсу між Україною, Молдовою й Румунією.

ЧОРНОМОРСЬКА БЕЗПЕКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ – МАЙДАНЧИК ДЛЯ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ЩОДО РЕГІОНУ

- Яка зараз ситуація з доопрацюванням Стратегії з деокупації та реінтеграції Криму, і яке місце відводиться Кримській платформі?

- Ця Стратегія напрацьовувалася перед самим запуском Кримської платформи. І, напевно, головним надбанням реалізації Стратегії й став запуск цього механізму під назвою "Кримська платформа" – міжнародного координаційного механізму, неформалізованого майданчика. У ті дні, коли ми це запускали, задача була простою – повернути тему Криму в міжнародний порядок денний. І мені здається, що ми з цим однозначно впоралися. Тепер уже стоїть інша задача, оскільки російська федерація продовжила свій акт агресії.

І тут я хочу сказати про те, що головним уроком для нас є саме "кримський урок". Оскільки тоді, у 2014 році, ми як країна, і світ як спільнота, були неспроможними зупинити це зло, і воно розповзлося. Всі наші дипломатичні перемовини та спроби, особливо європейських лідерів, знайти таку мову, яку б почув путін, чи такого лідера, якого б він почув, путін сприйняв як слабкість і здійснив наступний крок своєї агресії 24 лютого. Тому цей "кримський урок", про який ми сьогодні говоримо на Чорноморській безпековій конференції, є дуже важливим.

Також потрібно зазначити, що Кримська платформа має декілька вимірів – парламентський, урядовий, лідерський, експертний. Ми задумували Чорноморську безпекову конференцію як постійний регулярний майданчик для того, щоб конкретно та специфічно фокусуватися на викликах безпеки в басейнах як Чорного моря, так і Азовського моря, яке росія фактично перетворила у своє внутрішнє озеро. Щоб цей майданчик був практичний.

Ми всі розуміємо, що на сьогодні немає чіткого бачення і стратегії ані з боку країн ЄС, ані країн НАТО, ані таких гравців, як Велика Британії, Японія та США. Але є спроби формувати таку візію, і цей майданчик якраз для того, щоб підштовхувати та швидше сформувати таку стратегію та імплементувати її вже у конкретні кроки.

Які це кроки? Насправді їх дуже багато, вчора експерти напрацювали цілий документ, який ми зараз візьмемо у роботу, і в рамках цього майданчика триватимуть консультації. Наприклад, пропозиція зробити спільне патрулювання, забезпечити постійну присутність країн НАТО у Чорному морі для того, щоб балансувати домінанту російської федерації. Це також розмінування, оскільки Україна сьогодні – найбільш забруднена мінами країна – і на суші, і на воді. І тому розмінування має бути основним гуманітарним кроком та зусиллям міжнародної спільноти. Але є й багато інших аналітичних та практичних кроків, які ми почали обговорювати.

Задачі – достатньо амбітні. Під час війни вони можуть бути обмежені з точки зору того, що ми можемо реалізувати. Але однозначно – Україна має бути морською державою. Україна має брати на себе таку роль у майбутньому, передусім після Перемоги і особливо маючи найголовніше – військову експертизу. Ми маємо виходити не лише на те, щоб просуватися на міжнародній арені дипломатично, а й на те, щоб збільшити наші потужності на морі як морська держава – відповідно, будувати флот.

Але це вже питання наступних кроків. І я переконана, що Чорноморська безпекова конференція має стати таким майданчиком, де всі задачі мають викристалізовуватися.

УКРАЇНА Є ЧЕМПІОНОМ З ФОРМУВАННЯ РЕАЛЬНОСТІ СВОЄЮ ЕНЕРГІЄЮ

- Чи помітили ви готовність з боку чорноморських країн і НАТО загалом збільшити свою присутність у регіоні, передусім – у військово-морському плані?

- Ми помічаємо, що є інтерес. Навіть рівень учасників та кількість країн, які присутні – а це більше 50 країн, – є серйозною ознакою того, що існує підвищений інтерес.

Наш головний меседж – це те, що відсутність уваги і бачення до 2014 року, зокрема, у Чорному морі, й призвели до цієї агресії. І, власне, перша панель, на якій ми дискутували про вивчені уроки, здебільшого й була про те, що ми маємо визнати наші помилки, що ми були не в стані зупиняти російську агресію, а натомість обрали мову примирення агресора. Але ж з агресором танцювати небезпечно і, власне, ми це побачили 24 лютого.

Тому говорячи про готовність країн, я скажу, що вже є перший крок – це високий інтерес. А ми зараз живемо у світі, коли ти формуєш реальність своєю енергією, своєю спроможністю. І Україна сьогодні є чемпіоном з формування такої реальності – це те, що не можна було уявити рік тому, коли не було очевидним, що ми витримаємо, і коли мало хто вірив у те, що ми зможемо втриматися. Сьогодні ж уже мало хто сумнівається в тому, що Україна переможе.

Єдиний шлях тепер: оцю думку, цей дух перетворити у конкретну дію – перемогу України, її розбудову, більшу суб’єктність на міжнародній арені, подальшу міжнародну ізоляцію росії, каяття російського суспільства, компенсаційні механізми для росіян і багато іншого.

ТРИКУТНИК "УКРАЇНА-МОЛДОВА-РУМУНІЯ" ЯК НОВИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ АЛЬЯНС

- На полях конференції також проходять різні двосторонні зустрічі, й навіть тристороння – між Україною, Румунією та Молдовою. Чи обговорюєте під час цих зустрічей питання деокупації Криму та відновлення контролю Україною над півостровом, у тому числі військовим шляхом. І як до цього ставляться партнери?

- По-перше, це дійсно важливий формат – цей трикутник, який ми реалізуємо з Румунією та Молдовою. Перша зустріч у рамках такого трикутника була ініційована та проведена міністром Дмитром Кулебою в Одесі минулого року. Це був дуже успішний формат. Цього року ми обрали головним акцентом і предметом уваги питання безпеки, що є логічним та природним у рамках Чорноморської безпекової конференції.

Ця зустріч відбудеться буквально протягом наступної години між керівництвом міністерств оборони та закордонних справ України, Молдови та Румунії. На порядку денному є все – і співробітництво у сфері оборони, і політична та дипломатична співпраця, і питання ЄС та НАТО, євроінтеграційна та трансатлантична інтеграція (а Румунія дуже підтримує аспірацію Молдови та України приєднатися до ЄС). Це також і питання енергетичної та інфраструктурної співпраці. Власне, наступна зустріч, яку ми хочемо провести в рамках цього трикутника, планується вже із залученням міністрів енергетики та інфраструктури.

Тобто, нам видається, що такі регіональні альянси чи регіональна співпраця є дуже ефективними тоді, коли мультилатеральна система демонструє свою неспроможність давати раду викликам, які виникають. Адже ми бачимо систему ООН, інші міжнародні організації – є успішні кроки, а є не дуже.

Тому скажу одне: ми живемо в часи, коли неможливе – можливе. І для того, щоб це неможливе стало можливим, ми всі, як суспільство, робимо неймовірні кроки – і наші військові, і дипломати, й урядовці, і волонтери, і медики, і викладачі, й жінки. Мені здається, що ми є великою нацією, якою захоплюється сьогодні весь світ.

ОБИДВА ШЛЯХИ – І ВІЙСЬКОВИЙ, І ДИПЛОМАТИЧНИЙ – Є АКТУАЛЬНИМИ ДЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ КРИМУ

- Хочу уточнити щодо ситуації довкола деокупації Криму, у тому числі військовим шляхом, та реакції партнерів із цього приводу.

- На моє переконання, головна наша перемога у питанні Криму – і багато в чому передумовою цього є Кримська платформа – полягає в тому, що світ визнав, що Крим є інтегральною та невід’ємною частиною України. Як ми кажемо: Крим був, є та буде Україною. І меседжі та сигнали, які виголошують усі країни: долю Криму, шлях повернення Криму має визначати сама Україна. І нас у цьому підтримують.

Тому мені здається, що на сьогодні у нас є обидва шляхи – і військовий, і дипломатичний. І вони обидва є актуальними. Наприклад, Хорватія, коли була війна у 1990-х роках, дві третини своєї території повернула військовим шляхом, одну третину – дипломатичним.

Крим, і про це каже Президент Зеленський, і все керівництво країни, – невід’ємна частина України. І міністр сьогодні у промові також сказав, що якщо ви чуєте голоси, що десь там можна Крим повертати після, що давайте спочатку одне, а потім інше – то це є неправдою, і Україна відхиляє й категорично не погоджується з такими думками. По-друге – повернення Криму визначатиме сама Україна. І маючи війну, цей шлях, вочевидь, буде реалізовано двома треками – і військовим, і дипломатичним.

МИ ХОЧ І МЕНШІ, АЛЕ СИЛЬНІ

- І ще уточнення щодо трикутника "Україна-Молдова-Румунія". Яким бачите подальший розвиток цього формату, чи може бути інституалізація цієї співпраці, які перші практичні кроки від цієї тристоронньої співпраці очікуєте?

- На сьогодні про інституціоналізацію говорити достатньо рано. Цей формат – неформалізований, але ми бачимо його ефективність.

Насправді у світі дуже важливою є довіра. А довіра формується через комунікацію, контакти, зустрічі, через те, що кожна країна щиро висловлює своє бачення та позицію. І мені здається, що довіра до країни є.

Я повернулася з Індії, де мала дуже активний та інтенсивний дводенний візит. І одна із зустрічей – вона для мене дуже принципова – це зустріч з послами країнами-членами ЄС. І я щиро мала відчуття, що знаходжуся серед рідних, що я – в сім’ї.

Думаю, що головним надбанням цього року – коли ми говоримо всьому світу, що ми хоч і менші, але сильні – є те, що нас визнали частиною європейської сім’ї та частиною безпекового середовища. І Україна може не просто хотіти стати частиною ЄС та НАТО, а й може зробити серйозний внесок у безпеку країн НАТО, в економічну, торговельну, енергетичну, інформаційну, цифрову спроможності країн ЄС.

Тому ці формати регіональних альянсів будуть продовжені. Деякі з них, як Люблінський трикутник чи Кримська платформа, – вже більш видимі. Але гуртування навколо наших задач буде продовжено. У якому ще форматі – про це дізнаєтесь трошки пізніше.

Василь Короткий, Бухарест