Папа Римський кається щодо сказаного, але непублічно. Поки що

Спочатку українське суспільство у це не повірило. Може, фейк? Потім подивилося відео і здригнулося. Все виявилося правдою: по відеозв’язку перед російською католицькою молоддю у Петербурзі виступив Папа Римський Франциск, наступник апостола Петра, вікарій Христа на землі та один з головних п’яти очільників християн світу. На другий (насправді, десятий - ред.) рік кривавої війни, розв’язаної їхньою країною, Понтифік надихав присутніх розмовою про те, що вони нащадки великої «матінки Росії». А ще – вони, мовляв, є спадкоємцями імператора Петра І - того, який фактично знищив РПЦ, заклав підвалини її безбожної сервільності і який жахливо глузував над церквою, знаходив насолоду в тому, щоб нищити самі християнські символи. Папа казав, що російська молодь – ще й нащадки імператриці Катерини ІІ (муза режисерів порнофільмів), яка криваво згубила Запорізьку Січ, знищила залишки автономії України та закріпачила вільних українських селян. Пишайтеся всім цим! - закликав молодь Святий Отець. Тож він дякував присутнім за такий спосіб бути росіянами, не знаючи, що оці постаті були ще й стовпами російського чи то імперіалізму, чи то нацизму? 

… Після хвилинної паузи розгубленості, українське суспільство вибухнуло обуренням.

Папа Франциск давно нас дивував своїм ставленням до підлої війни, розв'язаної Росією проти України. Але нині в абсолютної більшості українців - і віруючих, і невіруючих – прозвучала в свідомості одна спільна констатація: Папа перетнув межу.

А найпопулярніші церковні блогери, з числа римо-католиків і греко-католиків, ще й запитали: як тепер залишатися католиком в Україні?

Ми вирішили продовжити ряд співзвучних запитань.  Як це змінить життя не лише католиків, а й відносини між православними та католиками? Чи не «відкопає» це сокиру давньої ворожнечі?  Як нам взагалі жити після цього із Ватиканом, і чим є слова його очільника – провокацією завербованих Москвою спічрайтерів чи свідомим вибором, виявом переконань Понтифіка?  Чи має щось робити держава Україна: просто чекати, коли прийде наступний Папа? Чи йти на якісь дипломатичні демарші?

Ми не збираємося виправдовувати Папу, але мусимо зазначити кілька важливих речей. По-перше, інформація про виступ Папи дійшла до нас у варіанті, грубо зліпленому рашистською пропагандою. Насправді Франциск говорив багато іншого, а це, що так боляче зачепило українців, було сказано наприкінці, і відповідях на запитання. По-друге, Ватикан вилучив ці слова в офіційно опублікованому тексті. По-третє, - і це головне – Папа, латиноамериканець, не європеєць на Святому Престолі, дуже туманно уявляє собі реальну історію – українську і європейську. Звідси й всі його «дивацтва» щодо українсько-російської війни.

Це аж ніяк не виправдовує Папу Франциска – «він сказав те, що сказав», підкреслює голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, - але ми давайте, все ж, візьмемо до уваги біографію Понтифіка і умови, в яких формувався його світогляд.

…Нехай наш матеріал, який містить оцінки найвідоміших експертів, буде у поміч і яструбам, і голубам українського релігійного поля. Може, він буде підказкою і для Ватикану (звісно, через папську нунціатуру (посольство в Києві)  про те, що робити далі.

На момент, коли пишеться цей текст, спікер Ватикану Маттео Бруні спробували пояснити слова Понтифіка. Мовляв, Папа не хотів звеличувати російський імперіалізм. 

Подібне стримане пояснення дала й папська нунціатура. Мовляв, «рішуче відкидаємо вищезгадані інтерпретації, оскільки Папа Франциск ніколи не закликав до імперіалістичних ідей (читай: до толерування імперіалістичних ідей - ред.) Навпаки, він є рішучим противником і критиком будь-якої форми імперіалізму чи колоніалізму, в усіх народів і ситуаціях».

Втім, у реакції українських католицьких лідерів емоцій було значно більше.

«Із великим болем і занепокоєнням ми дізналися про слова, присвоєні Його Святості Папі Франциску...  Ми сподіваємося, що ці слова Святішого Отця були сказані спонтанно, без жодних спроб історичних оцінок, а тим паче підтримки імперіалістичних амбіцій Росії. Однак розділяємо великий біль, спричинений ними не лише серед єпископату, духовенства, чернецтва та вірних нашої Церкви, а й інших конфесій і релігійних організацій. Водночас усвідомлюємо і те глибоке розчарування в суспільстві, яке вони спричинили», - написав очільник українських греко-католиків блаженніший Святослав.

У подібному ключі пролунала заява очільника конференції єпископів Римо-католицької Церкви Віталія Скомаровського (це як генералітет римо-католиків), який пише про «велике незрозуміння та біль вірян нашої в Україні та за кордоном і що  згадка про «велику Росію», з її величною культурою та людяністю, засвідчують подальше існування міфу про гуманізм та велич держави, яка вже 9 років веде проти України кровопролитну та жорстоку війну. Згадані висловлювання для нас є болючими та українські католики заявили, що вважаються неприпустимими будь-які прояви підтримки «руського міра», який приніс стільки болю та страждань на нашу землю та до наших родин.

ПАПА НАПИСАВ ПРИВАТНОГО ПОКАЯННОГО ЛИСТА, АЛЕ ВИБАЧИТИСЯ СЛІД ПЕРЕД УСІЄЮ УКРАЇНОЮ

У релігієзнавця із світовим ім’ям, морального авторитету Ігоря Козловського позиція дещо відмінна від мейнстриму.

«Папа, наскільки я знаю, перебуває у внутрішньому розпачі і вважає, що він на боці України. У приватному листі, який Папа надіслав одному українському релігієзнавцю і який я прочитав сьогодні, він говорить про те, що він на всіх майданчиках офіційно заявляє про підтримку України, чітко зазначає, що Росія - агресор і що Україна потерпає.

По-друге, Папа нам важливий, бо він важіль впливу на Росію, який ще зберігається. І завдяки Папі, у тому числі ми звільняємо полонених, звільняємо наших дітей. Це його простір, бо він займається гуманітарними питаннями і ми повинні це використовувати. Це в наших інтересах. Так, Папу варто постійно виправляти, але все ж відносин з ним не розривати.

Наші високопосадовці постійно втовкмачують Ватикану, що це  ми ті, хто постійно бореться за християнські цінності, а не Росія, яка показує своє демонічне обличчя. Він це чує і знає, і в приватному листі каже, що усвідомив, яко помилки припустився. Але при цьому каже, що ці слова були сказані неофіційно, а на зустрічі із католицькою молоддю (на таких зустрічах, мовляв, він часто дозволяє собі слова, які з його точки зору важливі, щоб встановлювати місточки між християнськими серцями. І він говорить з ними християнською мовою пастора. І тут він (він сам це зазначає у листі) спонтанно починає говорити речі, які підійматися з його внутрішніх стереотипів та через необізнаність з історією України та Росії. Франциск був сформований у Латинській Америці, де сильні антизахідні настрої та стереотипи. Він відходить від цього, але вони є базовими, він на них виріс. Інколи вони починають підійматися на поверхню… Він це зрозумів, але було пізно, виступ набув розголосу завдяки російській пропаганді. 

Натомість у листі Папа говорить слова, які можна трактувати, як покаяння. Але я хотів би зазначити, що для нас цього недостатньо. І ми хотіли б, щоб каяття було публічним, для всього народу України, і щоб воно пролунало на всіх континентах і на всіх мовах. Я за це. Я намагаюся достукатися до тих, хто міг би донести до Папи цю абсолютну християнську ідею. Це було б проявом християнської мужності та любові.

Каяття та публічне проговорення помилок – ознака зрілого християнства. Тим більше, що Папа сам говорить про це у своїх проповідях. Його погляд, погляд людини, яка дивиться на світ через свою оптику, оці його наративи про милосердя важливі. Але оптику милосердя слід спрямовувати на Україну, яка волає про справедливість та милосердя, а не на злочинців, які спрямували агресію на нашу землю.

Підкреслю, втім: Папа Франциск не є нашим ворогом. Він важлива у світі фігура. Але ми маємо не замовчуючи його помилок, а чесно про них говорити. І хай Понтифік почує наш голос. Він має бути послідовним - вибачитися перед народом України за свої спорадичні, спонтанні вислови.

АПОСТОЛЬСЬКА СТОЛИЦЯ – ЦЕ ЗАВЖДИ БОРОТЬБА ІНТЕРЕСІВ РІЗНИХ ГРУП І АМБІЦІЙ ОКРЕМИХ ОСОБИСТОСТЕЙ

- «Флюгерний папа». Саме таке визначення формується від висловів папи Франциска, - розмірковує ­професор, очільник відділення релігієзнавства в Інституті філософії НАНУ Олександр Саган. - Від понтифіка-єзуїта все ж очікували більш витончених оцінок ситуацій, а не шокуючої прямолінійності, яка при цьому чи не одразу може змінюватися на іншу прямолінійність, але протилежну. На початку понтифікату в українців були певні ілюзії щодо того, що ми матимемо свого прихильника на папському престолі. Адже майбутній папа певний час був ординарієм українських греко-католиків в Аргентині, був дотичний до цього середовища. Проте замість визнання статусу патріархату для УГКЦ ми отримали «Гаванську декларацію», де папа разом із Московським патріархом засвідчили, що УГКЦ – це фактично «помилка історії»...

Можна зрозуміти політичну ситуацію. Апостольська Столиця – це завжди боротьба інтересів різних груп і амбіцій окремих особистостей. Проте наразі важко зрозуміти Папу як лідера католицького світу, який має бути взірцем для своїх вірних. Який же приклад ми бачимо? Відсутність особистої позиції, чи дволикість у її проявах? Обидва варіанти є скоріше взірцем того, як не треба робити. Щиро поплакавши із українськими біженцями та поспівчувавши їм, Папа водночас транслює на весь світ ідеї, які лише підігрівають великодержавні чи імперські амбіції московитів. Замість засудження цинічної агресії Росії проти України, у пасхальних містеріях 2022-2023 років бачимо прямі наративи російської пропаганди про «не все так однозначно», та «росіяни також страждають». Не почувши офіційних співчуттів щодо вбивства сотень українських дітей, ми раптом чуємо співчуття на смерть російської шовіністки Дугіної (її вбили свої ж соратники через фінансові розборки - ред.), яка публічно підтримувала агресію проти України.

Я ніяк не хочу применшити ініціативи і навіть особисту участь Папи Франциска у допомозі Україні та українцям. Така допомога тією чи іншою мірою прослідковується ще із 2014 року, тобто від початку війни. І ми йому вдячні за цю допомогу та співучасть у вирішенні певних проблемних питань. Але на фоні цього тим більш дивно чути заяви та заклики до росіян не до каяття і перегляду своїх позицій щодо агресії в Україні, а до подальшого плекання імперської ідеології.

Знаю, що у приватному листуванні Папа визнав хибність ідей, висловлених нещодавно на телемості під час зустрічі із російською католицькою молоддю. Чи вистачить у нього мужності визнати це публічно і, нарешті, чітко, на офіційному рівні, дати оцінку російській агресії? Відповідь на це запитання може дати лише особисто Папа Франциск.

НЕОБХІДНО БУЛО ВИКЛИКАТИ АПОСТОЛЬСЬКОГО НУНЦІЯ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ПРОТЕСТУ ТА ВРУЧЕННЯ НОТИ ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ТАКИХ ГАНЕБНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ

- Українців справедливо обурили висловлювання папи Римського Франциска під час телемосту з російською молоддю про «велику Росію» та її імперську спадщину, - погоджується релігієзнавець, доктор історичних наук Андрій Смирнов. - На жаль, реакція як католицьких ієрархів, так і державних органів України була запізнілою і не завжди адекватною. Зокрема, УГКЦ уважає, що папі приписали ці слова, а нунціатура взагалі заявила, що він ніколи не закликав до імперіалістичних ідей. Посольство України при Ватикані першим мало б перевірити достовірність цієї інформації та належним чином відреагувати. Після підтвердження проросійської риторики Франциска МЗС необхідно було викликати апостольського нунція для висловлення протесту та вручення ноти щодо неприпустимості таких ганебних висловлювань. На жаль, наші дипломати обмежилися коротким дописом речника МЗС у Facebook.

Водночас варто пам’ятати, що будучи поміркованим пацифістом, Папа Римський засуджує російську агресію проти України, намагається допомогти з поверненням в Україну депортованих дітей, бути миротворцем, солідарним із «багатостраждальним українським народом».

Якщо Франциск справді шкодує про свій невдалий експромт, як про це повідомляють деякі ватиканські джерела, то він мав би визнати свою помилку і вибачитися перед українцями. Це був би найкращий вихід із цієї неприємної ситуації, яка сильно б’є по іміджу Католицької Церкви і провокує антикатолицькі настрої в українському суспільстві. Папа Франциск і його дорадники мають перестати дивитися на Україну через російські окуляри.

Післямова: нам треба ще поборотися і за Апостольську Столицю, і за Папу

Колись я приватно запитала одного доброго католицького єпископа, чи є публічна позиція Папи Римського виразом консенсусу кардиналів, чи вона залежить від того, який кардинал останнім вийшов з його кабінету. І якщо останнім вийшов той, хто отримує кошти з Кремля, то тоді і виходить «співчуття по Дугіній». Його ексцеленціє уважно подивився, сумно посміхнувся і сказав щось дипломатичне...

У нинішньому «папському скандалі» я помітила дві позиції. Два голоси дуже важливих.

Перше. Наші релігієзнавці, і ті, то виступив на Укрінформі, і ті, хто говорив приватно, переконані: нам треба ще поборотися і за Апостольську Столицю, і за Папу. Навіть, якщо кардинали на кремлівській зарплаті мають доступ до Франциска, позитивні зрушення є. І цей позитив треба розвивати. Бо ж Ватикан – християнська держава. Позиція Папи - не завжди є буквальною позицією церкви.

 І друге. Католики та православні України, слава Богу, у цьому скандалі не скотилися у взаємні обвинувачення. Біль католиків від слів Франциска був очевидний, їхня критика Папи - відвертою, і ті, хто відносить себе до православних, не педалювали та не поглиблювали цей біль. А православні ієрархи не кинулися запрошувати католиків перейти до православ’я. Це ознака зрілих християнських відносин. І зрілої любові, яка пройшла випробовування війною, скорботами і якої ми можемо навчити навіть тимчасових господарів Римської кафедри.

Лана Самохвалова, Київ

Фото Укрінформу, Vatican Media