Atlantic Council: Одержимість Путіна історією була б комічною, якби наслідки не стали такими трагічними
Гаряче очікуване інтерв’ю американської медійної знаменитості Такера Карлсона з Володимиром Путіним було названо унікальною можливістю кинути виклик західному сприйняттю війни в Україні та почути російську сторону. Натомість Путін викрав це видовище, щоб наголосити на своєму статусі найнебезпечнішого історика-любителя у світі, йдеться у матеріалі Atlantic Council.
Інтерв’ю почалося передбачувано з того, що Карлсон запропонував Путіну звинуватити НАТО та США у вторгненні, яке триває. Однак незабаром стало очевидно, що російський лідер мав на меті зовсім інше.
Обійшовши вступне запитання Карлсона, Путін розпочав безладну півгодинну лекцію, яка охоплювала понад тисячу років російської та української історії, що обґрунтовувала коріння сучасної війни в далекому минулому. Його основний меседж був до жаху простий: Україна не має права на існування, і він цілком виправданий у веденні загарбницької війни за повернення історично російських земель.
Карлсон зізнався, що спочатку був шокований і роздратований цим монологом, але згодом дійшов висновку, що наполегливість Путіна на формулюванні його історичних претензій до України насправді була «щирим вираженням того, що він думає». Це здається справедливою оцінкою.
Одержимість Путіна історією добре відома, як і його переконання, що українці – насправді росіяни. Дійсно, кожен, хто слухав численні публічні заяви Путіна на тему України або читав його есе 2021 року про «історичну єдність» росіян і українців, був більш ніж знайомий зі змістом його останньої лекції.
Незважаючи на те, що Путіна часто звинувачували у тому, що він використовує історію як зброю, виявилося, що навіть в таких умовах він віддає перевагу своїм історичним проблемам. Зрештою, це було перше серйозне спілкування російського президента із західною пресою з початку вторгнення в Україну майже два роки тому. Такер Карлсон був спеціально обраний для цієї нагоди, завоювавши довіру московських чиновників роками прокремлівських повідомлень у ЗМІ США.
Інтерв’ю розглядалося багатьма в режимі Путіна як рідкісний шанс для Росії довести свою позицію на власних умовах перед справді глобальною аудиторією. На жаль, для Кремля все пішло не за планом. Замість того щоб переконатися в раціональності аргументів Путіна, багато глядачів були здивовані його таємничими згадками про середньовічних князів і дипломатичне листування XVII століття.
Зайво говорити, що більша частина лекції Путіна була повною нісенітницею, яка повторювала давні російські імперські міфи, водночас не звертаючи уваги на багатовікову задокументовану історію України. У своїй традиційній манері Путін висміяв Україну як нелегітимну та штучну державу. Він відкидав усю ідею окремої української нації, називаючи це антиросійською змовою, в якій брали участь усі – від поляків і Папи Римського до австрійського генштабу.
Ці твердження мають більше з кремлівської пропаганди, ніж з будь-якої реальної академічної дисципліни. Насправді термін «Україна» вперше з’явився в XII столітті, а боротьбу за державність України можна простежити протягом понад трьохсот років. Ще у 1731 році французький мислитель Вольтер мусив написати: «Україна завжди прагнула бути вільною».
Наполягання Путіна на тому, що Південь та Схід України є історично російськими, також не підтверджують наявні докази. Перепис 1897 року, що провела царська влада і який є найнадійнішим орієнтиром щодо демографічного складу Російської імперії, визначив україномовну більшість на більшій частині сучасних Півдня та Сходу України, а також у низці регіонів, які тепер входять до Росії.
Подібно твердження Путіна про те, що Ленін і Сталін створили сучасну Україну, ігнорує той незручний факт, що короткочасна Українська Народна Республіка вже існувала кілька років до того, як більшовики нарешті змогли знищити цю новонароджену українську державу та насадити радянську владу.
Відтоді багато інших заяв Путіна повністю розвінчали всі: від BBC і журналу «TIME» і до дипломатів МЗС Польщі, які, зрозуміло, були обурені спробою російського лідера виправдати вторгнення Адольфа Гітлера до Польщі в 1939 році. Оскільки сам Карлсон не виявляв особливого зацікавлення до виклику Путіну, ці зусилля з перевірки фактів є дуже важливі.
Водночас справжнім висновком з інтерв’ю була, очевидно, щира віра Путіна в те, що його застарілі історичні аргументи можуть служити імовірним виправданням для Великої війни в Європі XXI століття. Це, мабуть, найяскравіша ознака небезпечних помилок та імперських амбіцій, які спонукали Путіна до вторгнення в Україну.
Звичайно, Путіну не чужа відверто імперіалістична риторика. Протягом багатьох років він піддавав вітчизняну аудиторію довгим проповідям, в яких детально описував історичні образи Росії та несправедливість пострадянського врегулювання. Україна завжди була головним осередком цього реваншистського запалу.
У міру зміцнення влади Путін дедалі більше зациклювався на ідеї відновлення російської влади над Україною і почав розглядати це як свою історичну місію. Напередодні повномасштабного вторгнення два роки тому він назвав Україну «невід’ємною частиною нашої історії, культури та духовного простору». Улітку 2022 року Путін прямо порівняв поточну війну з імперськими завоюваннями російського царя Петра Великого у XVIII столітті та заявив, що «повертає» історично російські землі.
Якщо Путін не зазнає поразки в Україні, дивно уявити, що він добровільно відмовиться від свого дедалі агресивнішого виду історичного ревізіонізму. Навпаки, набагато більш імовірно, що інші країни також стануть жертвами розширення імперських амбіцій російського правителя. Природно, Путін запевнив Такера Карлсона, що не має таких намірів, але подібні заперечення він робив перед кожним новим етапом свого вторгнення в Україну. З цього моменту найлогічніший висновок полягає в тому, що він не зупиниться доти, поки його не зупинять.
Як далеко може зайти Путін? Протягом усього свого правління він постійно оплакував падіння СРСР, яке він називав загибеллю «історичної Росії». Після подій останніх двох років має стати до болю очевидним, що все, що Путін вважає «історичною Росією», потенційно піддається ризику.
Теоретично принаймні ті самі фальшиві історичні аргументи, які використовувалися для виправдання вторгнення в Україну, можна легко застосувати до інших частин колишнього Радянського Союзу або Російської імперії царської доби. Це створило б низку можливих цілей для російської агресії, зокрема Фінляндію, Польщу, країни Балтії, Білорусь, Молдову, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Аляску та всю Центральну Азію. Максималістичне тлумачення могло б навіть передбачати додавання до списку всіх колишніх радянських сателітів Центральної Європи поза Польщею.
У сьогоднішньому дедалі нестабільнішому геополітичному кліматі розмови про подальші російські вторгнення вже не можна відкидати як тривожні. Зростальні ознаки слабкості Заходу в Україні помітно підбадьорили Путіна і все ще можуть спокусити його перевірити рішучість НАТО у результаті більш прямого способу. Йому вже вдалося перевести російську економіку на воєнний лад, і він нарощує виробництво зброї темпами, які значно випереджають Захід. Навіть тепер, коли російське вторгнення в Україну все ще не вирішене, надто легко уявити, як можна прокинутися від повідомлень у соціальних мережах, які називають Казахстан «штучною країною» або проголошують Естонію «історично російською», коли танки Путіна перетинатимуть їхні кордони.
Оскільки наближається десята річниця війни Росії в Україні, інтерв’ю Путіна з Такером Карлсоном має стати тривожним дзвінком для колективного Заходу. Десять років тому Путін почав наступ на Україну з окупації Криму. Спочатку він діяв досить обережно, офіційно заперечуючи будь-яку роль у військовому захопленні українського півострова та організувавши референдум (фіговий листок, щоб замаскувати злочин). Через десять років Путін відчуває себе достатньо впевненим, щоб сісти з одним із найвідоміших журналістів світу та виправдати вторгнення у велику європейську країну, стверджуючи, що вона законно належить йому. Той, хто все ще вірить, що він не наважиться напасти на НАТО, лише обманює себе.
Одержимість Путіна історією була б комічною, якби наслідки не стали такими трагічними. Використання давніх династій і давно забутих договорів для виправдання найбільшого європейського конфлікту з часів Другої світової війни справді є фарсом і належно надихнуло потік мемів, що висміюють кремлівського диктатора як людину, повністю відірвану від реальності. Але поки ми сміємося над Путіним, головним занудником історії, він і надалі спотворюватиме минуле, щоб формувати майбутнє. Тепер є цілком реальна небезпека, що він сміятиметься останнім.
Автори:
Пітер Дікінсон, редактор служби «UkraineAlert Atlantic Council»
Переклад – групи ІС («Інформаційний спротив»)
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама