Держава-терорист та міжнародний тероризм: грані стрімко зникають
Сьогодні поговоримо про тероризм, тероризм державний та тероризм міжнародний. Привід для цього є: тиждень тому скоєно теракт в московському «Крокус Сіті Холі» і все, що навколо цього відбувалося і буде продовжуватися ще певний час.
Отже, спробуємо розібратися, що до чого, і як пов’язані держава-терорист і міжнародний ісламський тероризм. Їх зараз пов’язав акт у «Крокус Холі» та кров і загибель людей, але ці спільності й збіги є набагато ширшими.
Як відомо, російську владу на найвищих рівнях попереджали про можливість терористичних атак ще на початку березня. Ці попередження не були взяті до уваги. Проводячи засідання колегії ФСБ ще 19 березня, буквально за кілька днів до терористичної атаки, Путін публічно назвав попередження, які лунали з боку Сполучених Штатів Америки та інших країн, «провокаційними заявами низки офіційних західних структур про можливість терористичних актів у Росії». І він зробив висновок, що все це нагадує відвертий шантаж та намір залякати, дестабілізувати російське суспільство.
Отже, ці попередження не були сприйняті всерйоз, навпаки, їх кваліфікували як шантаж і залякування російського суспільства. І одразу після терористичної атаки сталося саме так: ця атака була використана якраз для того, щоб ще більше залякати населення Росії і згуртувати навколо диктатора Путіна.
Поки Путін майже добу не коментував трагічну подію, Медведєв, «запасний президент», висловив чергову погрозу, навіть не чекаючи перших повідомлень від своїх прислужників і силових структур про розслідування. Він одразу безапеляційно заявив тоді, що це терористи київського режиму, і чинити з ними треба так, як з терористами, усі вони мають бути знайдені та знищені без жалю, як терористи, включно з офіційними особами.
Наше Головне управління розвідки це передбачало, і в той же день, коли сталася терористична атака, речник ГУРу Міністерства оборони України Андрій Юсов назвав теракт спланованою спецоперацією кремля.
Було зрозуміло, що усіма правдами і неправдами кремль і Путін будуть шукати можливості перекласти відповідальність за цю атаку на Україну.
Президент Зеленський також схарактеризував цю ситуацію: «головне завдання диктатора – укріпити силовий тиск в Росії та остаточно перетворити РФ на заповідник путінської тиранії, де він буде і царем, і богом».
Москву застерігали, знову ж таки, на вищих рівнях і офіційно, від подальших публічних звинувачень у бік України в цьому теракті. Проте на Путіна, на кремль, на всю російську верхівку ці застереження не діють, вони тупо роблять своє і будуть це продовжувати робити, застереження не зупинять Путіна і кремлівських пропагандистів.
Наш колега, власний кореспондент Укрінформу в Ризі, Олег Кудрін, який багато років займається тематикою путінізму, зробив дуже цікавий висновок: в російському суспільстві після теракту підігрівається запит російського народу на рішучість вождя. Він порівняв цю ситуацію з ситуацією, яка описана у фашистському фільмі «Тріумф волі». Це фільм 1935-го року, який зняла режисерка Лені Ріфеншталь, і головною темою цього фільму було повернення Німеччини як великої держави, з Гітлером на чолі. Паралельні очевидні й дуже промовисті.
Головне зараз у Москві – звинуватити Україну, звинуватити Сполучені Штати, звинуватити Захід у причетності до теракту. Чому? Тому що так сказав Путін, які ще потрібні докази. Та, власне кажучи, кому і що треба доказувати, адже це все внутрішня робота, це все для власного населення, оскільки в усьому світі давно знають, що брехливим заявам з кремля вірити не можна.
Мета – це подальше зомбування населення Росії, і для цього, як ми бачимо зараз, однієї переконливої, безпрецедентної «перемоги» Путіна на т.зв. виборах у Росії було недостатньо.
Здається, що вождя і його приспішників злякала ситуація, яка виникла напередодні «виборів» у Росії з незалежним кандидатом Борисом Надєждіним. Він несподівано швидко почав збирати велику кількість підписів на свою підтримку, причому виступав з відкрито антивоєнних позицій. Звісна річ, ні в яких «виборах» він участі не брав, бо не був допущений, але цей сигнал з тривогою сприйняли в кремлі і вирішили для себе: ніякого пацифізму.
І для того, щоб тиск на населення посилити, був використаний терористичний акт, такі інтерпретації їм потрібні, так діє держава-терорист.
Натомість, відповідальність за цю терористичну атаку взяв на себе т.зв. ІДІЛ, Ісламська держава, у цьому випадку халіфат Хорасан. Ми знаємо дещо про тероризм, про це не можна забувати, а такі атаки дають про себе знати, на жаль, досить часто, на жаль, з великими жертвами в різних місцях.
Проте символом терору ХХІ століття і символом глобальної боротьби з тероризмом стала атака, здійснена Аль-Каїдою проти всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року.
Важливо нагадати і не забувати про те, що Аль-Каїда, яку створив Усама бен Ладен, була заснована в 1988 році для боротьби з радянським вторгненням в Афганістан. Отже, витоки ще там, наприкінці 80-х років, і це був один з наслідків введення радянських військ в Афганістан. Згодом Аль-Каїда перетворилася на всесвітнього борця з імперіалізмом, з «імперією зла», яку очолюють, безумовно, Сполучені Штати Америки, і вся терористична діяльність цієї організації проводилася під знаком створення «Великого ісламського халіфату».
ІДІЛ, чи Ісламська держава, є одним з різновидів міжнародного ісламського тероризму, ця організація виникла пізніше, але діє такими самими методами, і не дуже відрізняються ані ватажки, ані ідеологія.
Теракти в Нью-Йорку у 2001 році дали поштовх для створення глобальної мережі боротьби з тероризмом, а сам тероризм став глобальним явищем. На жаль, глобалізація була використана міжнародним тероризмом набагато швидше і, на жаль, ефективніше, ніж глобалізація в економічних відносинах чи будь-яких інших сферах.
Ця боротьба мала одним з наслідків те, що, наприклад, вперше, і це був єдиний випадок в історії існування НАТО, була задіяна стаття 5 Вашингтонського договору, і НАТО також оголосило також війну тероризму.
В основі всіх рухів ісламського тероризму лежить джихад, ідеологія ісламістів, яка закликає до боротьби на захист і за поширення ісламу, і ця боротьба не знає кордонів і не знає меж.
Терористичні угрупування діють як квазідержави і мають підтримку з різних джерел, вони діють в різних умовах, проте однаковими методами. І ці методи дуже нагадують методи, якими діє держава-терорист – Російська Федерація.
Тероризм – це систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних і політичних цілей. Це одне з багатьох визначень тероризму, їх багато, вони залежать від ситуації, від специфіки дослідження і дослідників. Важливо одне, і це теж це повертає нас до терористичного акту 2001 року. Тоді Буш-молодший, президент Сполучених Штатів, заявив: «Сьогоднішня війна з тероризмом подібна до Холодної війни, це ідеологічна боротьба з ворогом, який зневажає свободу та переслідує тоталітарні цілі». Це те, що ми бачимо зараз, тільки Холодна війна вже перетворилася на гарячу агресію проти України, і ця агресія триває вже більше двох років у своїй найбільш активній фазі.
Подивимося, що є спільного між тероризмом державним, який проводить Російська Федерація, і міжнародним тероризмом ісламського толку?
Передусім, це ідеологія, яка і в одному, і в другому випадку базується на збочених уявленнях щодо беззаперечної вірності своїх принципів та необхідності їх поширення усіма можливими засобами. І тут не йдеться про легітимність засобів, тут мова йде, що заради «великої ідеї» можна і треба використовувати все: терор, вбивства, агресію, викрадення людей, тортури, будь-що, меж немає.
У цьому є повний збіг між державним тероризмом Росії й ісламським тероризмом: джихад ведеться проти Сполучених Штатів Америки і Заходу та «їхніх приспішників», а кремль проголошує, що веде війну в Україні проти Сполучених Штатів Америки і НАТО.
І якщо для перших, для джихадістів, мета – поширення ісламу, то для кремля мета – розширення «русского міра». Доречно у цьому зв’язку згадати «велике географічне відкриття» Путіна, відому його фразу про те, що «Росія не закінчується ніде». І це не маячня диктатора, це теж частина ідеології.
Звісно, у цих теоретичних побудовах є місія: у ісламістів – це поширити іслам і жити за шаріатом, у держави-агресора, у «держави-цивілізації», як вони самі себе називають, підхід такий: тільки ця держава, держава-цивілізація Росія, є носієм моральних і цивілізаційних цінностей, і Росія має місію – зупинити деградацію ліберальної демократії західного зразка.
Теж співпадають підходи моджахедів і путіністів, глобальні цілі в обох випадках: створення ісламської держави на якомога більших територіях для одних, і претензії на роль одного з полюсів багатополярного світу, а також імперські прагнення розширити територію, або, в термінології Путіна, повернути втрачене після Холодної війни та максимально розширити свій вплив на противагу Сполученим Штатам та Великій сімці і Заходу.
Терористичні методи і тактика використовуються і ісламістами, і путіністами. Росія, як найбільша за територією держава, до того ж, держава ядерна, має тут суттєву перевагу, якою не соромиться користатися. Ця перевага – наявність ядерної зброї. Загрози застосування ядерної зброї з Москви ми чуємо дуже часто, і це не тільки загрози, бо захоплення нашої атомної електростанції – це вже прояв реалізації ядерної загрози, це не тільки загроза, а ядерна небезпека, яка збільшується з кожним обстрілом і посилюється з розміщенням на території АЕС зброї та озброєних підрозділів.
Агресія Росії проти України є проявом державного терору, і це є злочин, терористичні акти недержавних акторів є поза законом. Так само агресія Росії має бути поза законом, вона засуджена резолюціями ООН, і більшість держав світу і міжнародні організації засуджують агресію як акт збройної дії проти України всупереч Статуту ООН та міжнародному праву.
Масові вбивства: тут також ісламісти і путіністи співпадають у своїх методах, тероризм обох типів не має розбіжностей. Акти проти цивільного населення з великою кількістю жертв ми бачили щодня. Днями відзначалася друга річниця звільнення Бучі, Ірпеня, інших міст і містечок Київської області, коли світ здригнувся від побаченого, від тих вбивств, які були скоєні російськими загарбниками.
Ми пам’ятаємо про збитий терористами з Москви рейс цивільного літака МН-17, ми пам’ятаємо Оленівку, драмтеатр в Маріуполі. Цей перелік є дуже довгим, але він ретельно ведеться, і за всі ці злочини доведеться відповідати.
Інша спільна риса – це демонстративне насильство. Не будемо тут згадувати про ісламістів, які в прямому ефірі страчують людей, про РФ ми теж вже знаємо багато. Це страти російськими військовими українських військовополонених, тортури ув’язнених, цивільного населення на окупованих територіях, – теж список великий. Викрадення дітей з України – це окремий злочин.
Так само, як злочинами є повітряні атаки проти цивільного населення та об’єктів критичної інфраструктури. Початок цим атакам, масовим і кривавим, поклала Аль-Каїда в Нью-Йорку у вересні 2001 року, а Росія, Путін продовжують такі повітряні атаки майже щодня проти цивільних об’єктів на території України. І мета така ж, як у терористів, – посіяти страх і паніку серед цивільного населення.
Ще одне, що об’єднує ісламських терористів і путіністів, це тоталітарна модель управління. Як для одних, так і для других неприпустиме існування інакомислення і ведеться жорстока боротьба з будь-якими проявами непокори чи інших думок.
Залучення молоді – це теж характерна риса терористичних угруповань та путінської Росії. В умовах Російської Федерації це т.зв. патріотичне виховання в стилі юнармійців, а точніше, це вже справжній путінюгенд, зомбовані вже з самого дитинства росіяни, яких готують для того, щоб вбивати українців і вбивати мирних людей в інших країнах.
Нарешті, ватажок: і терористам, і кремлю потрібен один беззаперечний, всевладний та всемогутній лідер, і цей лідер змушений ховатися. У терористів він ховається в печерах та гірських щілинах, а московські лідери терору ховаються в бункерах. Як правило, це погано закінчується.
Обом, й ісламістам, і путіністам, не треба будь-яких виправдань чи обґрунтувань своїх дій, бо вони поза законом. Московський диктатор – це безпрецедентний, унікальний в історії приклад деградації: від участі в засіданнях Великої сімки до ордеру Міжнародного кримінального суду – це шлях диктатора.
Отже, бачимо дуже багато спільного, держава-терорист і міжнародні терористичні організації діють схоже, базуються на схожих ідеологіях домінування та вищої цінності власних уявлень та прагнень. Є і розбіжності, безумовно. Терористичні угрупування є поза законом і діють нелегально, не маючи власного державного утворення, Російська Федерація діє незаконно і злочинно, проте Росія досі є членом Ради Безпеки ООН, і до того ж, володіє ядерною зброєю.
І, нарешті, останнє: про важливе поєднання ідеології і релігії. 27 березня в Москві відбувся т.зв. соборний з’їзд під проводом ватажка московської церкви Кирила. Там затвердили т.зв. наказ «Сьогодення і майбутнє русского міра».
Що ми там бачимо? Московський патріарх проголошує, що спеціальна воєнна операція є священною війною, не більше і не менше. Виявляється, Росія і її народ захищають єдиний духовний простір святої Русі, і Росія здійснює стримуючу місію, захищає світ від натиску глобалізму і перемоги Заходу, а Захід «підпав під вплив сатанізму».
Це промовистий приклад того, як релігія, в даному випадку домінуюча в Росії, православна релігія, стає знаряддям мракобісся, як церква перетворюється на інструмент терору, інструмент зомбування населення.
Війна проти України стає для Путіна головною справою всіх росіян, і на це спрямована вся пропагандистська машина Російської Федерації, тому зараз і терористичний акт в «Крокус Сіті» використовується на повну потужність саме заради цього.
Ми бачимо і розуміємо, на противагу всьому цьому божевіллю, нашу місію, місію України. Ця місія – захистити незалежність України, а також захистити демократію і цивілізацію. Бачимо, що сучасний путінізм продовжує діяти цинічно і використовувати терористичні атаки (або ж організовувати їх, у випадку «Крокус Сіті» це ще невідомо) для виправдання власних терористичних злочинів і для мобілізації на продовження жорсткого терору і у власній країні, і на нашій землі.
Російський ядерний шантаж, погрози та амбіції, які сягають далеко за межі України, вже давно всім відомі. Треба також розуміти, що у війні проти терору можна перемогти тільки спільними зусиллями, і у центрі цих зусиль Україна, наші Збройні сили.
Отже, треба допомагати зараз, щоб не було пізно, щоб не посипати потім голову попелом.
Ігор Долгов, український дипломат
Повну відеоверсію цього блог-проєкту дивіться на каналі Ukrinform TV
Читайте та дивіться й інші випуски проєкту «Блог Ігоря Долгова»:
● Європейський Союз: випробування на зрілість
● НАТО після двох років війни: розширення і приведення у повну бойову готовність Кремля
● Велика війна в Україні й ядерний шантаж РФ: небезпечна стратегія Кремля
● Два роки Великої війни: чому партнери не стали союзниками
● Від Вільнюса до Вашингтона: Україна, НАТО, безпека
● Мюнхенська безпекова конференція: Мир через діалог
● Чи залишиться Європа з Україною без підтримки США
● Стривожена Європа готується до війни
● Рамштайн: від Контактної групи з питань оборони України до “коаліції коаліцій”
● Формула миру: вища математика геополітики. Перший Глобальний саміт миру замість Третьої світової
● БРІКС: Що по той бік «стіни» та з якої цегли її складено
● Державний тероризм. Шлях злочинця
● Що показав досвід нейтралітету Фінляндії і Швеції
● Геополітичний вимір Євросоюзу: Як змінюється ЄС і як на це впливає Україна
● Глобальний Південь: що це таке, як з цим жити і куди рухатися далі
реклама