Заміна Шойгу: Путін ставить на системну мілітаризацію
Те, що давно пророкувалося, все ж таки стало дійсністю. Путін усунув Шойгу з посади міністра оборони країни-агресора. Це призвело до подальшого ланцюжка змін, кінець яких стане відомим за кілька днів. Але й зараз уже є що розглядати та обговорювати в поточній ситуації.
У БЕЗАКОННІЙ КРАЇНИ ВСЕ РОБИТЬСЯ «ЗА ЗАКОНАМИ»
Спочатку кілька слів введення в ситуацію. Зрозуміло, що в такій авторитарно-персоналістській країні, як нинішня Росії, закони чи навіть Конституція, зґвалтована Путіним у 2020 році, мало чого варті. Проте більшості суто формальних правил він таки дотримується. Тим паче, коли це може прив’язуватися до назрілих і вже запланованих кадрових змін.
Так от, згідно з чинними законами, після «інавгурації», яка сталася минулого вівторка, Путін розпустив уряд, залишивши його членів у статусі виконуючих обов’язки. Після чого почалося формування нового кабміну (хороша нагода для рокіровок). При цьому черговість дій наступна. Минулого тижня Путін (та Держдума) перепризначили Мішустіна прем’єр-міністром. Після чого Мішустін у суботу подав у Держдуму «свої» (насправді путінські) пропозиції по віцепрем’єрах і просто міністрах «цивільних міністерств». А Путін у неділю ввечері запропонував, але не Думі, а Раді Федерації (так за законом) нові кандидатури на посади силових міністерств і відомств.
Цим списком ВВП укотре підтвердив, як обережно, «штучно» ставиться до змін у рядах силовиків. Ні 72-річний директор ФСБ Бортников, ні 74-річний голова МЗС Лавров зі своїх посад не усунені (про що напередодні ходили плітки). Загалом свої посади зберегли всі, за одним єдиним винятком. І це Сергій Шойгу, глава міністерства нападу, яке в Росії чомусь називається міністерством оборони.
Але й тут нещасливцю підстелено м’якої соломки, аби не боляче падати під виття турбо-патріотів, зет-блогерів, які обзивають його образливим словами типу «олєнєвод». Шойгу призначений на посаду ще вищу – секретаря Ради безпеки РФ. З якої, своєю чергою, знятий Микола Патрушев (що обіймав її 16 років). А на місце Шойгу призначений Андрій Бєлоусов, котрий до того, з 2020 року був віцепрем’єром з економічних питань.
ЗАЯВА ПЄСКОВА, ПРО ВИТРАТИ НА СИЛОВИЙ БЛОК
Такий суто формальний розклад. І найперше, що нас цікавить: навіщо, з якою метою це зроблено?
Тут, хоч як дивно, варто послухати особу, яку називають «туалетний йоршик з очима», він же «вуса Пєскова», він же просто Дмитро Пєсков, прессекретар Кремля. Над ним і його словами прийнято підсміюватися. Для цього є приводи, оскільки у випадках, коли очевидної відповіді від шефа немає, Пєсков справді вимушений «нести пургу», тобто щось казати, нічого не сказавши. Але коли ситуація більш зрозуміла, в його словах є корисна інформація. Отже, що доповів Пєсков із приводу перестановок:
«Бюджет міністерства оборони та силового блоку ще зовсім недавно був у районі 3%, потім він виріс до 3,4%. Останнім часом зріс до 6,7%. Це – разом з усіма силовими відомствами, серед яких міноборони має ключові позиції, оскільки відповідає за розміщення замовлень у промисловості. Це поки що не критична цифра. Але ми поступово наближаємося, через відомі геополітичні обставини навколо нас, до ситуації середини 1980-х років, коли частка витрат на силовий блок в економіці була 7,4%. Це не критично. Але надзвичайно важливо вписати економіку силового блоку до економіки країни. Вписати так, щоб вона відповідала динаміці нинішнього моменту».
Тож можна констатувати, що відбулася не просто заміна одного міністра на іншого, а сталася принципова зміна концепції в підході до роботи воєнного відомства.
Шойгу за освітою – будівельник, котрий у єльцинські часи якимось чином став керівником корпусу рятувальників, а потім – цілого новоствореного міністерства надзвичайних ситуацій. Він вважався ефективним менеджером, тому що назване відомство робилося ним і під нього. Його, по-перше, не було з чим порівнювати. По-друге, він умів добре піаритись на темі «першого рятівника Росії». Шойгу з’являвся під телекамеру на розборах усіх аварійних ситуацій. Від чого складалося враження, що якби не він, то взагалі б нікого не врятували.
Насправді ж, як менеджер, керівник він був дуже посередній. Головне, що вмів – роздувати управлінський апарат і налаштовувати схемки. А в міноборони Шойгу, власне кажучи, тримався на двох точках опори: п’ятирічних реформах його попередника Михайла Сердюкова та накопичених за радянський час величезних запасах військової техніки та зброї. Та й то пригадується пригожинське: «Шойгу, де снаряди?!».
Так, в умовах повномасштабної війни ницість «олєнєвода» стала очевидною. Можна сказати, що от уже «піарівські снаряди» в Шойгу точно закінчилися. Що ж за економіста вирішено поставити на його місце.
БЄЛОУСОВ «КРУПНИМИ МАЗКАМИ» – МАКРОЕКОНОМІСТ, ІМПЕРЕЦЬ
Згаданий вище Сердюков – теж був економістом. Але і його не любили військові, обзиваючи «мєбєльщіком» або «директором меблевого магазину» (погодьтеся є щось показове в такому масовому та системному презирливому ставленні до мирних професій). І загалом Сердюков наразі – поганий приклад для порівнянь, тому що його зняли з посади з формулюванням, що за корупцію. Насправді ж – через сімейно-апаратні розбірки, що, втім, не суперечило наявності корупційних схем.
Які, безсумнівно, були і в Шойгу. Нагадаємо про нещодавній арешт його заступника Тимура Іванова (міноборонівського забудовника, що зрозуміло, якщо згадати першу спеціальність Шойгу – адже легше красти з того, на чому знаєшся). Знаходилися корупційні чи рейдерські схемки і на попередніх місцях роботи Бєлоусова (пов’язаного з Грефом і Дерипаскою). Проте на загальноросійському тлі це дрібниці. Головне – в поєднанні професійної спеціалізації та поглядів новопризначеного міністра, в аурі, яка його оточує.
Андрій Ремович Бєлоусов – спадковий економіст, дитя радянської номенклатури. Його батько Рем Белоусов вважався одним із теоретиків косигінських реформ кінця 1960-х років (які так і не були впроваджені). Синок пішов цією ж дорогою. І доріс (чи впав) до того, що з 2013-го року був помічником Путіна з економічних питань. І не просто помічником, а однодумцем, можна сказати улюбленцем ВВП. Цьому сприяли щонайменше два фактори. По-перше, в своїх макроекономічних розрахунках Бєлоусов передбачив економічну кризу 2008 року (правду кажучи, не він один доходив до подібних висновків, ринки були очевидно «перегрітими»). По-друге, у 2014 році, коли ухвалювалося рішення про окупацію та анексію Криму, інші фахівці економічного блоку були проти. І лише Бєлоусов – за.
Для Путіна – це просто ідеальний набір якостей економіста. Не просто щось тямить у своїй професії (таких під рукою багато), але на додачу – завзятий прибічник імперської агресії. Крім того, й у внутрішній політиці Бєлоусов теж уже проявляв себе не менш агресивним державником. За його переконаннями (які в цілому збігаються з духом радянських «косигінських реформ»), влада має більш активно втручатися в економічні справи, в ринкові відносини, перерозподіляючи кошти та інвестуючи їх на свій розсуд.
Бєлоусову пророкували високу посаду в Кабміні ще у 2018 році, коли формувався новий медведєвський кабмін (після тих ще «виборів Путіна»). Але того разу не склалося. Утім, того ж року Андрій Ремович все ж зумів наробити галасу. У відповідності зі своїм «по батькові» (радянське ім’я Рем означає «Революція-Енгельс-Маркс»), він запропонував вилучити 513,7 млрд рублів (за тим курсом – приблизно $8 млрд) у 14 великих російських компаній – як «надприбутки за 2017 рік». Того разу розкуркулення не сталося, олігархам удалося відбитися.
А от зараз – навряд чи. Тепер макроекономіст-імперець Бєлоусов отримує карт-бланш на структурну перебудову економіки в напрямі подальшої мілітаризації.
АНАЛОГІЇ ДЛЯ НОВОГО МІНІСТРА: 1980-ТІ ТА ДАЛІ ВГЛИБ – 1940-ВІ
І в тому, що цей міністр буде більш ефективним, ніж його попередник, сумнівів, на жаль, немає. Хоча б тому, що він професіонал у своїй сфері, на відміну від рятувальника-аматора Шойгу.
Але якщо російська влада не хоче порівнювати економіста Бєлоусова з економістом Сердюковим, то з ким хоче? Підказка – в словах Пєскова, що в середині 1980-х років частка витрат на силовий блок в економіці була 7,4%. То хто ж вивів СРСР на такі «чудові» пікові показники? Тодішній міністр оборони Дмитро Устинов. Попри маршальське звання, він теж був не стільки військовим, скільки багаторічним організатором розвитку всього військово-промислового комплексу. Устинов мав величезний авторитет у радянській владі, був членом політбюро. (Не дарма після його смерті наприкінці 1984 року одному з найвідоміших центрів російської збройної промисловості – місту Іжевську – дали ім’я Устинов).
А вперше наркомом озброєнь його, 32-річного початківця, зробив Сталін. І пізніше в Радянському Союзі існував окремий наркомат-міністерство – «озброєнь», пізніше «оборонної промисловості». Це, власне і є ідеал Путіна: максимальна мілітаризація за радянським зразком з низкою загарбницьких воєн.
Одним словом – це вам не «олєнєвод» або «мєбєльщік». І якщо зараз Пєсков порівнює відсотки сучасної воєнної економіки із серединою 1980-х, то з часом дійде і до більш давніх паралелей – з іще більшими відсотками (справді ж – від 6,7% до 7,4% шлях не такий уже довгий). Також, якщо вже топ-пропагандист Соловйов називає себе керівником СМЕРШу на громадських засадах, то з часом і порівняння Бєлоусова з Устиновим стануть банальністю…
Але згадуючи все ту ж цитату, треба сказати, що Пєсков таки заслуговує на прізвисько «пургоносця». По-перше, він класно обмовився, що наявна ситуація не критична – «поки що». Крім того, сама паралель із «серединою 80-х» теж красномовна. Адже в тих «геополітичних обставинах» Радянському Союзу жити залишалося недовго. Афганська авантюра та тягар ВПК тоді надірвали сили країни.
Але для України та інших демократичних країн подібні міркування не мають стати чимось заспокійливим. Навпаки! Те, що новий номінальний міністр оборони РФ Бєлоусов стає, умовно кажучи, віцепрем’єром з питань озброєнь, те що поставлені конкретні (і дуже високі) орієнтири збільшення військової економіки країни-агресора, виглядає великою загрозою. Кремль справами, а не словами показує, що готується до довгої війни. Потенційно – не тільки з Україною. Відповідно це потрібно усвідомити і на це треба відреагувати не тільки в Україні.
Час плине швидко. І з часом велика економічна перевага Заходу над Росією мало коштуватиме, якщо вона не втілиться у пропорційну перевагу в сфері ВПК, у виробництві озброєнь, у силі армій.
ДВОВЛАДДЯ В РОСІЙСЬКОМУ ВПК. І ЩО З ПАТРУШЕВИМ?
При всьому тому – впадати в істеричний алармізм теж не треба. За великим рахунком, Бєлоусов досі ще не мав нагоди показати, наскільки вправним керівником він є. Бо прогнозувати, радити та пропонувати конфіскацію – це одне. А налагоджувати масове виробництво в багатьох сферах – інше. Поки що серед досягнень Бєлоусова як віцепрем’єра – розроблення та намагання розгорнути проєкти створення БПЛА. Що не мало, але зважаючи на високу посаду, – не так уже й багато.
До того ж, залишається такий важливий фактор, як апаратні ігри. Адже Шойгу не пішов у нікуди, а зайняв надзвичайно високу посаду. Будучи секретарем Ради безпеки, він одночасно стає заступником президента у Військово-промисловій комісії, а також очолить Федеральну службу з військово-технічного співробітництва. Причому було окремо повідомлено, що ФСВТС виводиться з міністерства оборони «під президента». Тобто уже створені всі передумови для двовладдя у сфері ВПК. Що є безумовно позитивним фактором. (Ще б окремо попросити ФБК, щоб вони не робили розслідувань про корупцію в цих російських царинах – нехай можновладці краще купляють собі вілли та діаманти, а не виробляють ракети та снаряди).
Крім того, сюжет не завершений, доки не відомо, яка посада приготовлена для Миколи Патрушева. За 16 років його секретарства в Радбезі цей орган став фактично дублем путінської адміністрації президента. Патрушева називали другою людиною після Путіна. Можна також пригадати, що на засіданні Радбезу 21 лютого 2022 року він виступав проти негайного визнання «Л/ДНР», тобто початку повномасштабної війни. Путін тоді обережно розмовляв з ним, не відшмагавши, як директора Служби зовнішньої розвідки Наришкіна (котрий вів такі ж речі).
Можна сказати, що Патрушев уже отримав деяку компенсацію за своє звільнення, оскільки його син Дмитро Патрушев, раніше просто голова мінсільгоспу, стане віцепрем’єром у новому уряді. Але чи достатньо цього? В будь-якому разі важливо знати, яке місце займе в путінській системі влади людина таких мракобісних, консервативних поглядів, як Патрушев-старший.
Друге цікаве питання – чи вдасться Шойгу наростити свою апаратну вагу, будучи секретарем Радбезу. Або ж цей орган стане відстійником для піарівськи гучних, але апаратно, владно нікчемних «збитих льотчиків» – заступник голови Радбезу Медведєв, секретар Радбезу Шойгу тощо…
Утім, повторюся, все це другорядні питання на тлі головного. Кремль чітко заявляє подальшу системну мілітаризацію країни, її економіки. І це те, що не можна залишати без уваги.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: gettyimages
