Піднебесний піар Орбана
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан 8 липня, без попереднього оголошення, прилетів до Пекіна й за кілька годин уже сидів за столом переговорів із Сі Цзіньпіном, лідером другої за потужністю країни світу. Подібні раптові візити іноземних лідерів до Китаю не характерні для дипломатії Піднебесної, де все готують завчасно й дуже завчасно, якщо йдеться про главу держави.
«Мирна місія 3.0», – написав Орбан у мережі X після приземлення в аеропорту Пекіна, натякаючи, що прибув для обговорення російсько-української війни. Проте з миротворчістю в очільника угорського уряду вийшло не дуже.
Тож чим насправді керувався Орбан і які наслідки його самопроголошена «миротворча місія» може мати для України, розбираємося в цій статті.
ГОЛОВУВАННЯ В ЄС ЯК ІМПУЛЬС ДЛЯ УГОРСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ АКТИВНОСТІ
Висока активність угорського прем’єра з відновлення миру в Європі безпосередньо пов’язана з початком 1 липня піврічного головування Угорщини в ЄС. Місце головуючої країни не дає повноважень її керівникам говорити від імені Євросоюзу, проте додає статусності їх сприйняттю деякими партнерами.
Дійсно, одна справа виступати від імені лише своєї країни, ставлення до якої в ЄС і НАТО, м’яко кажучи, не найкраще, й зовсім інше – підписуватись у соцмережах з хештегами угорського головування в ЄС #HU24EU та місії миру #peacemission.
В усіх керівних органах Європейського Союзу заявили, що у Орбана відсутні повноваження діяти від імені ЄС та що він у своїх вояжах представляє виключно Угорщину. Утім, це не дуже засмучує так званого «миротворця».
Для нього набагато важливіше, що в повідомленнях ЗМІ згадується угорське головування в ЄС, а відповідний хештег під постом у мережі Х додає написаному євросоюзівської ваги. Та й діє Орбан настільки стрімко, ніби не хоче втратити жодного дня головування в європейській сім’ї без згадки про себе.
Вже на другий день президентства Угорщини в ЄС, 2 липня, Орбан приїхав до Києва, вперше від початку Великої війни, але точно не щоб побачити на власні очі катастрофічні наслідки російського вторгнення. Поговоривши з Президентом України і зробивши цілком прийнятні заяви, угорський прем’єр повернувся до своєї країни, залишивши в Києві позитивні очікування.
Та ненадовго. Вже за три дні, 5 липня, літак прем’єр-міністра Угорщини приземлився в Москві. Плани на цю поїздку тримались його урядом у страшенній таємниці й, як виявилося, недарма. Одразу після повідомлення про Орбана в Росії від керівників ЄС посипалися заяви, що угорський глава уряду не представляє ЄС, а польський прем’єр Туск навіть назвав його миротворчі зусилля «інструментом у руках Путіна».
Після Москви Орбан ще відвідав Азербайджан і в неділю вранці раптово навідався до Пекіна, аби поговорити про завершення війни з лідером Китаю Сі Цзіньпіном, своїм давнім і хорошим другом.
«ЗМІСТОВНІ» ПЕРЕГОВОРИ В ПЕКІНІ
Тут варто зробити короткий відступ і згадати дипломатичні традиції Китаю. Перше і чи не головне правило тутешньої дипломатії – жодних сюрпризів. Візити практично всіх офіційних осіб до Піднебесної чи китайців-чиновників за кордон плануються задовго, ретельно і скрупульозно, з чітким таймінгом та вивіреними заявами всіх сторін.
Якщо мова йде про зовнішньополітичні контакти лідера Китаю, то «прийом заявок» на зустрічі з ним починається щонайменше за рік. Є, звичайно, винятки, проте всі аудієнції із Сі готують дуже завчасно.
Ще одне правило, якого дотримується китайська дипслужба, – це щоб кожна зустріч лідера країни з іноземним візаві завершувалася угодами чи домовленостями. Просто розмови не вітаються.
Тепер повернімося до неанонсованого бліц-візиту Орбана. Для нього китайці зробили виняток і погодилися на стислий період підготовки та переговори а-ля «посиденьки» з розмовою ні про що.
Відвідини угорським прем’єром Пекіна виглядали як спринт, забіг на коротку дистанцію. Його борт приземлився в пекінському аеропорту близько 7:00 ранку за місцевим часом, а вже об 11:00 ЗМІ повідомили про завершення переговорів із Сі й, вочевидь, після цього європейський гість відлетів до Вашингтона. Перед цим він написав у пості в соцмережі Х, що метою його зустрічі з головою КНР було обговорення припинення російсько-української війни. Без будь-якого натяку на якісь конструктивні ідеї, що з’явилися в ході розмови.
Китайська сторона опублікувала повідомлення про переговори лише через кілька годин. Із нього випливає, що двоє лідерів торкнулися двох аспектів – війни в Україні та відносин Китаю з ЄС. Саме так – лише «торкнулися», бо насправді обговорювати взагалі-то не було чого.
Угорський прем’єр не привіз і не міг привезти жодного нового послання Сі з приводу позицій України й РФ по переговорах, як і не міг повідомити нічого, чого в Пекіні не знали б. Сам він жодних власних пропозицій не привіз.
Тому зустріч із китайським лідером звелась до яскравих спільних фото, що певно й було головною метою поїздки, та повторення давно відомих тез китайської сторони про необхідність перемир’я й «активні зусилля Китаю» з пошуку політичного рішення «української кризи», як офіційно в Пекіні називають російське вторгнення в Україну.
Сі також згадав про відносини Китаю з Євросоюзом, які зараз проходять випробування підвищеними тарифами на китайські електромобілі й іншу продукцію. Запевнивши, що між двома сторонами насправді немає фундаментальних конфліктів інтересів, він висловив сподівання, що в наступні пів року головування Угорщини в ЄС активно сприятиме «здоровому розвитку відносин між ЄС і Китаєм». Орбан, зрозуміло, відповів ствердно.
СПРАВЖНІ ЦІЛІ ОРБАНА
Та повернімося до початку і згадаймо, що угорський прем’єр писав після приземлення його літака в Пекіні: «Мирна місія 3.0».
Якщо метою зустрічі в Пекіні було обговорення припинення війни в Україні, то можна стверджувати, що Орбан просто змарнував час Сі на беззмістовну розмову. З цього можна зробити висновок, що реальна мета приїзду до Китаю під приводом розмов про пошук миру для Європи полягала в іншому, і першочергово стосувалася особистих політичних цілей угорського прем’єра.
Їх можна умовно розділити на три групи: внутрішньоугорські, європейські та американські. Так, багаторічному главі уряду потрібно демонструвати ефективність у зовнішній політиці, бо в країні з’являється невдоволення електорату його владою. Свідченням цього стала висока підтримка виборцями політсили опозиційного Петера Мадяра, партія якого за менше ніж два місяці існування до виборів у Європарламент 9 червня здобула широку підтримку серед угорців.
Показово, що кинуті угорською владою масштабні ресурси для дискредитації Мадяра очікуваного результату не дали, тоді як раніше дозволяли «збити» будь-кого, хто не подобався владі. Популярність опозиціонера зростає і загрожує послабити провладну «Фідес» на наступних парламентських виборах у 2026 році. Хоч до цих виборів ще далеко, демонструвати успіхи потрібно вже зараз.
На європейському напрямі завдання важливіші. За останні роки, а особливо від початку Великої війни в Україні, Орбан із його авторитарним стилем управління й проросійською політикою опинився практично в ізоляції з боку інших європейських столиць і керівництва ЄС. А головним прийомом його спілкування з Єврокомісією стали торги, приблизно в такому дусі: «Хочете згоди на допомогу Україні – розблокуйте субсидії Угорщині», заморожені Брюсселем, до речі, не через Україну, а як покарання за утиски демократії в його країні.
Зараз же для угорського прем’єра ненадовго відкрилося «вікно можливостей»: формуються групи в новообраному Європарламенті (ЄП) й готується призначення до керівних органів Євросоюзу. В ЄП Орбан уже створює групу «Патріоти за Європу», в якій планує об’єднати правих з усіх країн і отримати впливову фракцію.
До «Патріотів» уже приєднались депутати французького «Національного об’єднання» Марін Ле Пен, і тепер ця група стала третьою за величиною в Європарламенті з 84-ма депутатами із 12 країн. Імідж політика, спроможного комунікувати з воюючими Україною та РФ і конкурентом Китаєм, також дозволить Орбану вимагати для Угорщини впливовіших посад у нових керівних органах ЄС.
Його останні пости в соцмережах із Китаю про «мирну місію» дуже популярні й отримали масу схвальних коментарів, суть яких зводиться до того, що угорський прем’єр за перший тиждень головування в ЄС зробив для миру в Європі стільки, скільки не змогли всі попередні головуючі країни з 2022 року.
І третій напрям – американський. Угорський прем’єр посварився з президентом США Байденом та його адміністрацією і непристойно відверто «топить» за Трампа, з яким давно знайомий і чий стиль управління йому імпонує. Тут якраз саме українська тематика є надважливою.
Трамп багато разів, іще й до початку президентських перегонів, заявляв, що в разі перемоги завершить війну за лічені дні. Але ці його слова не знаходили відгуку ніде, крім Будапешта. Саме Орбан іще в березні на зустрічі з імовірним кандидатом на президентських виборах від республіканської партії попросив Трампа «повернутись на посаду та принести мир».
Демонстрація Орбаном активних «миротворчих» зусиль відповідає декларованим Трампом тезам, тож у разі його перемоги прем’єр-міністр Угорщини стане ключовою фігурою в контактах нового/старого лідера США з європейським політичним істеблішментом. Для Орбана це важливий елемент виходу з ізоляції, одержання фінансових бонусів і, як наслідок, збереження влади в Угорщині. Можна побитись об заклад, що за три наступні дні у Вашингтоні угорський прем’єр знайде кілька годин і провідає свого друга Дональда.
Тож політичних цілей Орбан досягнув, але навіщо цей візит потрібен був китайським товаришам, які погодились підіграти партнеру? Здається, Пекін від цього візиту не отримав жодних дивідендів, навіть місцеві експерти не помітили Орбана й лише штатні урядові коментатори схвально оцінили його приїзд як свідчення міцної дружби і розвитку партнерства. Насправді ж, китайці теж дещо здобули й зробили маленький крок на шляху до того, щоб розколоти європейську єдність.
Угорщина для Китаю є надважливою, оскільки це єдина прокитайська країна в ЄС, на прикладі якої Пекін демонструє переваги співпраці європейців із КНР. Тим самим у Піднебесній прагнуть підштовхнути інші країни Євросоюзу відійти від жорсткої лінії Брюсселя стосовно Китаю і дружити з ним на двох.
Під час візиту Сі до Будапешта у травні дві країни підвищили рівень відносин до «всепогодного всеосяжного стратегічного партнерства», яке Китай має лише з тими країнами, яким найбільше довіряє, наприклад з Білоруссю, Пакистаном і Венесуелою. Найвищий рівень – те ж саме партнерство, але з приставкою «безмежне» Пекін має лише з Росією.
Китай інвестує значні кошти в економіку Угорщини, зокрема будує завод із виробництва електромобілів, залізницю з Будапешта до Белграда тощо. Тому цей європейський партнер є надзвичайно важливим для китайської сторони, й Пекін готовий відгукнутись на прохання Орбана про зустріч.
НАСЛІДКИ «МИРОТВОРЧОЇ» МІСІЇ ОРБАНА ДЛЯ УКРАЇНИ
Україні жодних радикальних змін очікувати не варто. Позиція Будапешта давно відома, як і ультиматуми Москви та декларативний «нейтралітет» Пекіна. Така ситуація не зміниться, на жаль, ні завтра, ні післязавтра, й точно не під впливом фактора Орбана.
Єдиний аргумент, здатний справді вплинути на агресора й примусити його забратися з української землі, – це перемога на полі бою. Здолати російську навалу реально, але для цього потрібна підтримка всіх союзників України, потрібні зброя, танки, літаки і ракети.
І з цим, наче, потроху налагоджується. Хотілося б, звичайно, аби обіцяна допомога якнайшвидше діставалась підрозділів на передовій, але її не можна перемістити моментально. Це складна й дуже копітка робота з логістики, маскування і прикриття від ворожих очей.
Великі очікування від саміту НАТО у Вашингтоні, сподівання на продовження лідерства Сполучених Штатів і підтримку європейських друзів. А такі «миротворці», як угорський прем’єр, точно не допоможуть дійти справедливого миру, хоча й нашкодити багато теж не зможуть.
Тут варто навести слова Президента Зеленського, який учора в Польщі, відповідаючи на питання про «місію Орбана», сказав, що навіть не знав, що той полетить у Москву, та дуже чітко пояснив для всіх майбутніх самозваних «миротворців», хто може бути справжнім посередником.
«Посередник мусить мати економіку, яка впливає на Росію, або потужну армію, сильнішу за російську. Чи багато таких країн у світі? Небагато. Гадаю, Сполучені Штати Америки та Китай є такими країнами. І, думаю, Євросоюз – не одна країна, а весь ЄС. Це дійсно може бути така посередницька місія», – сказав Президент.
Його слова підтвердили й самі російські військові злочинці, обстрілявши того ж дня, коли Орбан розмірковував із Сі про мирні переговори, українські міста й «Охматдит» у столиці. Такі істоти і їхній господар не розуміють нічого, крім сили й ударів у відповідь, які змусять їх повернутись у свою Росію, після чого можна буде починати говорити про справжній справедливий мир для України.
Володимир Сидоренко, Пекін
Перше фото: мережа Х/ViktorOrban
