Рух Молдови від «совка» до Європи: важкий, але поки що невпинний
На президентських виборах у Молдові Москва спіймала облизня. Хоча й працювала до останнього, не втрачаючи надії на перемогу потрібного їй кандидата.
І доки світ не поринув остаточно у відслідковування американських виборів, треба встигнути розглянути, що ж відбулося у Молдові, як це сприйняли різні сторони, та чого очікувати в найближчому майбутньому.
ЗАГОЛОВКИ ПРО САНДУ Й ДІАСПОРУ ТА ІНФОРМАЦІЙНА ГІГІЄНА
Остаточні результати другого туру президентських виборів у Молдові корисно дивитися не самі собою, а з віддзеркаленням у медіа різного типу та з різних боків інформаційного фронту.
Російська пропаганда очікувано робила акцент на двох пунктах. Перше – це мало виборчих дільниць, відкритих у країні-агресорці, порівняно з великою кількістю дільниць у демократичних країнах. Друге – наголос на окремому підрахунку голосів у Молдові та діаспорі. Сукупно з цього робився висновок про нібито недостатню легітимність перемоги Санду.
Водночас у цілком пристойних і навіть авторитетних медіа у заголовок виносилося таке: «Мая Санду – президент діаспори?», або «Діаспора допомогла Маї Санду перемогти». І дарма, що там, у середині текстів чи ютубних випусків, усе викладалося коректно, і роспроповські меседжі спростовувалися. Це ж іще треба прочитати чи подивитися! А в заголовок винесений – чим читання-перегляд у багатьох закінчується – саме шкідливий кремлівський меседж. Чому? Навіщо? Відповідь на друге запитання – задля клікабельності, на перше – тому що на третьому році Великої війни настало замилювання теми «інформаційної гігієни».
І тепер у такому контексті погляньмо на результати другого туру виборів. Отже, у Санду – 55,35% голосів (в абсолютному обчисленні – 930,328 тис.), у Стояногло – 44,65% (750,370 тис.). Подивімось, які результати даються по суто молдовських дільницях: 51,2% у Стояногло проти 48,8% у Санду. В абсолютному обчисленні – різниця приблизно у 32,5 тис.
Але ж пригадаємо про інтернет-мережу купівлі голосів біглого промосковського політика Ілана Шора. За різними підрахунками, точніше за різним ступенем доведеності, вона сягала рівня 100–300 тис. Ну, припустимо, що силовим структурам Молдови вдалося перекрити певні канали купівлі голосів. Та все одно щось залишилось. І інерцію також треба враховувати.
Отже, з поправкою на «чинник Шора» можна припускати, що й на «внутрішньомолдовських» виборчих дільницях перемогла Санду. То чому б це не подавати в заголовки, нехай і зі знаком питання? Ні, нема такого.
А ще ж можна пригадати різні види «електорального туризму» молдовських заробітчан з Ерефії – літаками, автобусами. Але головне, що на російські гроші. То чому ж не на цьому акцентувати? Надто банально – ну й що ж такого, московське шахраювання. Інша річ: «Мая Санду – президент діаспори?». Різко та яскраво.
«ВРЯТУЄМО МОЛДОВУ!» ЯК СИЛЬНОДІЮЧИЙ ЗАСІБ МОБІЛІЗАЦІЇ
Після першого туру експерти казали, що електоральні резерви Санду майже вичерпані. Та виявилося, що це не так – вони знайшлися. У першому турі Санду отримала 656,852 тис. голосів, у другому – 930,238 тис. Приріст – на 42%!
Багато експертів кажуть про підвищену мобілізацію виборців чинної президентки у другому раунді перегонів. Але це справедливо тільки частково. У першому турі відвідуваність була 51,41%, у другому – 54,34%. Різниця не надто велика. Проте треба визнати, що відвідуваність більш вагомо зросла саме в Кишиневі, центральній Молдові та на закордонних дільницях, тобто в «місцях сили» Санду. (І це вже проблема її суперника, що він не зміг так само суттєво підняти відвідуваність у «своїх» регіонах).
Крім того, чинна президентка, попри антирейтинг, зуміла перетягнути на свій бік помітну частину тих, хто у першому турі голосував за інших кандидатів.
Все ж досягнення вагомі. Але є в них і гіркий присмак. Майбутня проблема полягає в тому, що це вдалося зробити завдяки сильнодіючому засобові, який неможливо використовувати часто. Бо девізом другого туру стало «Врятуємо Молдову! Голосуємо за Санду!». І на тлі парламентських виборів у Грузії це виглядало не риторичним прийомом, а радше констатацією очевидного.
Водночас помиляються експерти, які кажуть, ніби команда Санду «демонізувала Стояногло». Даруйте, будьмо точними, вона ж його називала «троянським конем Москви», а не «проросійським демоном». І це зовсім різні сутності. Власне, згаданий античний образ абсолютно точно описує функцію, яка покладалася на Стояногло на цих виборах. Він, зовні пристойна, помірна та миролюбна людина, мав сприяти зміні чи принаймні значному коливанню, корекції проєвропейського курсу Кишинева.
За таких умов, піднявши на прапор гучні зовнішньополітичні гасла, команда Санду у другому турі замітала внутрішньополітичні проблеми під килим. Цього разу це спрацювало. Але чи спрацює наступного – на скорих парламентських виборах?
ПАРАДОКСАЛЬНИЙ «ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ» СТОЯНОГЛО
І знову ж парадоксальна річ. З одного боку, всі кажуть про вкрай ризикований розкол молдовського електорату на дві майже рівні частини, одна з яких – промосковська. А з іншого, – другого кандидата, Стояногло, описують як притомного політика, далекого від непристойного підкремлівського підлабузництва експрезидента Ігоря Додона. І ніхто чомусь не помічає цього очевидного протиріччя.
Як на мене, факт висунення від соціалістів, партії того ж Додона, саме Стояногло з його помірною риторикою (та результати, які він отримав) також засвідчує успіх європейського поступу Молдови за ці роки. Успіхи, можливо, не настільки швидкі та великі, як хотілося б, та все ж. Просто справа в тому, що до хорошого швидко звикаєш і хочеш його ще більше.
І, щоб переконатися в цьому прогресі, поставмо поруч результати трьох останніх президентських виборів:
2016 р.: Додон – 52,11%; Санду – 47,89.
2020 р.: Санду – 57,72%; Додон – 42,28.
2024 р.: Санду – 55,35%; Стояногло – 44,65.
Об’єктивно кажучи, непогані показники…
Стояногло, на відміну від Додона, не ставив під сумнів необхідність проєвропейського шляху Молдови. Він тільки «скромно» зажадав, щоб це не заважало нормальним стосункам зі Сходом, тобто Росією. Стояногло казав про підтримку України у цій війні, проте волів не уточнювати, що то за підтримка і що за війна та з ким. І водночас казав, що нормальним було б домовлятися з Москвою про газ (бажано – дешевий).
Тобто якщо пошкребти цього кандидата №2, то можна побачити впізнаваний типаж східноєвропейського політика – Орбана чи навіть більш гнучкого Фіцо. Але в країні, яка поки що ні в ЄС, ні в НАТО. А отже, така гра в багатовекторність є більш небезпечною чи, як справедливо сказала Санду, «троянською». З ризиком довести країну до того, чим закінчила Троя.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ВЛАДИ НА НАСТУПНІ ВИБОРИ
Отже, вибори закінчились, вибори продовжуються. Молдова – парламентська республіка, і президентці важко буде вести свою політичну лінію без підтримки коаліційної більшості. А про монобільшість президентської партії PAS («Дія і солідарність»), яка є тепер, ніхто вже й не говорить. Мета – стати ядром правлячої коаліції, що сформується після липневих виборів. Але сьогодні уже є сумніви й у тому, що вибори будуть саме у липні. Якщо трапиться електорально зручна нагода, Санду може зорганізувати їх раніше.
А поки що вона заявила, що до виборів треба готуватися вже. Тобто час відійти від войовничої риторики другого туру та намагатися намацати спільні підходи з різними електоральними групами та політичними силами. Відповідно – і порядок денний. По-перше, кадрові зміни в кабміні, щоб прибрати тих, хто найбільше дратує електорат.
Також підвищення рівня життя. Тут принагідно треба зазначити, що економічні показники в країні у цілому непогані, середня зарплата трохи підвищилась, курс валюти – молдовського лея – не просто стабільний, але й трохи зріс. Проте, як кажуть, на населенні це позначилося нерівномірно – збільшилась різниця між містом і селом, між верхніми та нижніми соціально-економічними стратами.
Обов’язкова тема – боротьба з корупцією. І тут запам’яталася негативна оцінка, яку дав поточній ситуацій один молдовський експерт: «Боротьба з корупцією майже не ведеться, і всі головні корупціонери залишилися безкарними. Так, вони не при владі, а за кордоном, але ніхто з них не був повернутий до країни та засуджений».
І це про Молдову, яка ще не так давно взагалі була майже приватизована олігархатом. З урахуванням цього й такий опис поточного стану справ («корупціонери не при владі, а за кордоном») здається великим прогресом. Але ж, повторюся, до хорошого швидко звикаєш і хочеш більшого. Тим паче, коли прокремлівські партії за допомоги російської пропаганди й агентури розганяють лівопопулістські гасла.
Отже, Санду та її команді, партії PAS, до парламентських виборів треба працювати енергійно й точно, оскільки удруге поспіль ставити на «Врятуємо Молдову!» буде надто ризиковано.
ПАРТІЙНИЙ НАБІР НА ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ 2025 РОКУ
А головними суперниками проєвропейської влади наразі є соціалісти на чолі з експрезидентом Додоном плюс комуністи, яких очолює інший експрезидент Воронін (у нинішньому парламенті 11-го скликання вони працюють спільним блоком).
Цікаве питання, яке багато хто собі ставить: а яке ж майбутнє у Стояногло? Своєї команди у нього немає (що, до речі, теж завадило у другому турі). Але й для соціалістів цей незагнузданий «троянський кінь» своїм не став, тому чи продовжиться їхня співпраця, – невідомо. Водночас людина, яка набрала у другому турі більше ніж 44%, має непоганий політичний капітал, що шкода заривати в землю. При цьому гнучкість і багатовекторність Стояногло наразі настільки широкі, що передбачити його подальший шлях ніхто не наважиться.
Як не дивно, у цьому сенсі простіше кандидату в президенти №3 Ренато Усатому, у якого вже є Наша партія / Partidul Nostru. У разі вдалої роботи він може отримати на виборах «золоту акцію». Тобто ті самі голоси, за які вестимуть боротьбу протилежні сили, щоб створити правлячу коаліцію.
І от ще один важливий чинник: значна частина Молдови більш-менш підтримує європейський шлях, але негативно ставиться до Санду та її монобільшості (на яку, звісно, покладається провина, справжня чи уявна, за всі негаразди). Тому є запит на іншу, крім PAS, проєвропейську силу з більш м’якою риторикою.
І ось є партія, яка самою назвою відповідає на такий запит: Mișcarea Alternativa Națională / Рух національна альтернатива. Творець і лідер MAN – крутий мен, мер Кишинева Іон Чебан. Людина достатньо популярна, здатна зібрати голоси з різних боків, оскільки колись займав помітні посади у соціалістів, а очоливши столичну мерію, змінив риторику на проєвропейську.
Такий наразі розклад сил на ще одних «доленосних молдовських виборах».
РОСІЯ ВЖЕ ПОГРОЖУЄ, АЛЕ ПОКИ ЩО М’ЯКО Й ТУМАННО
Та є в них також зовнішній чинник – імперський центр. Усе, що не вдалося Москві на президентських виборах, вона намагатиметься надолужити на парламентських. Причому, схоже, зі стратегією та тактикою на них Кремль ще не визначився. Реакція на підсумки другого туру була досить пізньою (вечір понеділка) і кволою. До того ж озвучувала їх така брутальна діячка, як Марія Захарова. Тут тобі ні традиційного хамства, ні звичного жлобства, аж якось нудно.
Спікерка МЗС країни-агресорки розповіла (у виразах, на диво дипломатичних) про «прикру ситуацію з молдовською демократією». Потім згадала про різний, нібито, вибір громадян, які мешкають у «Молдавії» та на Заході. І далі Захарова висловила погрозу «керівництву республіки, що залишилося при владі», щоб воно «не поглиблювало розкол суспільства». Що означає «збереження багатовікових зв'язків із Росією, яка протягом усієї молдавської історії була і буде надійним другом волелюбного народу Молдови».
З останнім словом я не помилився. Наприкінці Захарова так і сказала: не Молдавія, а Молдова! Це ж вершина імперського лібералізму – вони навіть готові дозволити самоназву країни. Ну, якщо її волелюбні мешканці будуть правильно поводитись…
Отже, попереду третій, вирішальний на найближчі чотири роки, двобій із Москвою за Молдову. Перемога в ньому нікому не гарантована, за неї треба наполегливо змагатися.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: Getty
