35-ліття падіння Берлінської стіни: Мур, що не став останнім

Тридцять п’ять років тому, 9 листопада 1989-го, більшість людей в Європі й не тільки тут щиро вірили, що десятиліття напруження і протистояння, атмосфери взаємної недовіри та підозр відійшли в минуле, і тепер колишні суперники будуть щасливо жити на континенті, якому більше не загрожують страшні війни.

Падіння сумнозвісного Берлінського муру, який став символом «залізної завіси», і справді було поворотною подією, що закрила цілу сторінку історії. Того дня ніхто не знав, яка наступна сторінка, але всі вірили, що вона буде краща. І вже через три тижні по тому на Мальтійському саміті лідерів США Джорджа Буша-старшого і РФ Міхаіла Горбачова було оголошено про закінчення Холодної війни.

Хто тоді, у дні ейфорії, міг помислити, що країна, яку багато хто сприймав як визвольницю Європи і світу від німецького фашизму, сама буде сіяти хаос і відкрито нападати на сусідів аж до розв’язання найстрашнішої з часів Другої світової війни в Європі?

НЕЗАБУТНІ ЕМОЦІЇ

Ціле покоління, яке вже має власних дітей, виросло без потворного муру. Для цих людей можливість вільно переміщуватися є невід’ємною частиною існування. Але ті, хто стали свідками історичної події, досі згадують про історичну ніч із хвилюванням.

Серед них Сібілла. Вона пам’ятає 9 листопада 1989 року, ніби це було лише вчора. Близько дев’ятої вечора її чоловік, який дивився телевізор, увірвався у кімнату і сказав: «Ми їдемо у Західний Берлін, тепер це можливо!». Жінка спершу не повірила, а потім заявила, що не поїде без дітей. Підняли синів 7 і 9 років, сіли у свою «Ладу» та поїхали в центр. На Інваліденштрассе залишили машину й далі пішки зі сотнями інших «пішли на захід». Солдати німецької армії були абсолютно безпорадними та просто не знали, що робити, тому мовчки стояли осторонь.

Неподалік муру, з «іншого боку», побачили звичайний пасажирський автобус, водій якого, дізнавшись про неймовірні новини, запропонував: «Сідайте всі, я покажу вам Кудамм! (знаменита торговельна вулиця Західного Берліна)». Потім Сібілла з родиною зайшли до чоловіка, з яким вони були знайомі лише за листуванням, подзвонили у двері, представилися. Він просто не повірив, бо не чув новин, а коли відчинив двері та дійсно побачив на своєму порозі «оссі» (східних німців), почав їх обіймати.

Тої ночі всі, зовсім незнайомі люди, обіймалися, раділи й плакали від щастя.

На ранок родина повернулася додому, адже дітям треба було йти до школи. Настрій піднесення не передати словами.

ЕЙФОРІЯ З ПРИСМАКОМ РОЗЧАРУВАННЯ

А ще Сібілла згадує наймасовішу в історії НДР (від 200 тисяч до мільйона людей) демонстрацію на Александерплац, яка відбулася за кілька днів до тієї ночі, 4 листопада. Це була перша демонстрація, на яку моя співбесідниця пішла сама, без примусу. Тоді люди скандували: «Ми – народ!».

Цей мітинг, як і численні народні виступи і протести, що тривали кілька тижнів, не в останню чергу став передвісником того, що речник уряду Східної Німеччини Ґюнтер Шабовський своєю заявою у прямому ефірі телебачення 9 листопада, власне, і «зняв» несподівано обмеження на перетин кордону із Західним Берліном. І хоча зробив він це помилково, адже неправильно зрозумів свого партійного шефа Еґона Кренца, це не відміняє того, що сталося.

Відкриття німецько-німецького, берлінсько-берлінського кордону всі сприйняли з ентузіазмом, як вітер змін, як руйнування штучних бар’єрів і можливість зрештою вільно подорожувати.  

Аж ніяк не всі тоді думали про те, що цей крок менше ніж через рік, 3 жовтня 1990-го, приведе до возз’єднання країни, розділеної 40 років. І, треба сказати чесно, не всі, принаймні в НДР, цього бажали. Люди хотіли та вимагали змін і сподівалися на те, що їх країна, Східна Німеччина, може змінитися, демократизуватися. Для багатьох об’єднання стало великим розчаруванням.  

Але колесо історії закрутилося, і зупинити його вже було неможливо. Під це колесо потрапили чимало німців, насамперед східних. Ці думки спричинюють у Сібілли сум…

БУДИНОК НА КОРДОНІ

Штеффі Лемке, навпаки, особливих сентиментів щодо країни, в якій вона народилася, не відчуває. Одна зі засновниць «Зеленої» партії Східної Німеччини, а нині міністерка навколишнього середовища ФРН не розуміє, чому останнім часом чимало людей намагаються спекулювати на тому, що в НДР нібито було багато переваг. Демократію даністю не вважає і впевнена, що її треба відстоювати й сьогодні.

Будівлю відомства, яке Лемке тепер очолює, можна назвати унікальною. По-перше, тому що вона дивом збереглася під час бомбардувань Берліна навесні 1945 року, коли все навколо було перетворене на руїни. По-друге, тому що вона опинилася прямо на кордоні між Східним і Західним Берліном і під час існування муру була фактично частиною «фортифікації». З деяких вікон можна було подивитися «на капіталізм», але багато з них були просто замуровані.

Після реконструкції будинку, вже у наші дні, фрагменти залишків муру опинилися прямо під дахом міністерства. У дні святкування 35-річчя падіння стіни тут відкрита інсталяція, з якою може ознайомитися кожен охочий.  

КВІТИ Й РОК-Н-РОЛ

Звісно, екологічне міністерство – не єдине місце, де згадують події 35-річної давнини.

До річниці підготовлено широку програму заходів, понад сотню, які проходитимуть кілька днів за участі як вищих керівників держави, так і пересічних громадян. Перші покладатимуть квіти та проголошуватимуть промови, другі просто гулятимуть та насолоджуватимуться підготовленими виставами.

Основні святкування відбуваються по лінії колишнього муру в центрі міста, протягом чотирьох кілометрів. Сам цей маршрут позначили дорожніми фішками, щоби було видно лінію, яка ділила місто на два цілком різні світи.

Особливий акцент – на колишніх пунктах перетину. Зокрема, на знаменитому Чекпойнті Чарлі, де встановлені сотні реплік історичних транспарантів і плакатів.

Велетенський бенд у складі 700 (!) рок-музикантів із різних міст і навіть країн буде виконувати найвідоміші рок-хіти в різних локаціях по черзі, зокрема біля Бранденбурзьких воріт, де ввечері 9 листопада влаштують святковий салют. Протягом двох днів організовані різноманітні інсталяції, перформанси, вистави просто неба, лекції та кінопокази тощо.

НОВІ МУРИ ЗАМІСТЬ МОСТІВ

Берлінський мур завдовжки, за деякими даними, майже 168 кілометрів існував з 13 серпня 1961 року до 9 листопада 1989-го. Подолати його протягом того періоду намагалося багато людей. За різними даними, вбито було при цьому від 136 до 245 перебіжчиків, але точна кількість загиблих біля стіни невідома.

Найбільшим бенефіціаром падіння муру стала передусім сама Німеччина. Також країни-члени Варшавського договору, яким вдалося невдовзі після того, 1 липня 1991-го, вирватися зрештою з обіймів «великого брата», СРСР, який і сам, наче колос на глиняних ногах, розвалився 25 грудня того ж року.

Для Росії, яка «вилупилася» з Радянського Союзу, події в Берліні могли стати початком власного оновлення та прямування шляхом свободи і демократії. Утім, цього не сталося. Не всім, як виявляється, хочеться жити вільними у демократичній країні.

Сьогодні, після десятиліть красивих лозунгів про неприпустимість спорудження нових «мурів» і необхідності будування «мостів» (дуже любили цей лозунг німецькі соціал-демократи), мури знову виростають. Цього разу вони покликані захистити цивілізовану Європу від варварського, імперського утворення під назвою Росія та її західного сателіта, Білорусі. Можливо, ці мури теж одного дня впадуть. Зрештою, ніщо не є вічним, і імперії тут – не виняток.

Ольга Танасійчук, Берлін

Фото автора