Україна не змерзне: 6 років без російського газу

Цього місяця на телеканалі «Росія» вийшли чергові «60 минут» і вкотре вони були присвячені Україні. Але цього разу пропагандистське шоу поставило перед собою питання «Ще не змерзла Україна?». Розставлені акценти у програмі, гадаємо, пояснювати не потрібно. Проте варто пояснити, що відбувається на «газовому фронті» між Росією та Україною.

ЯК ЦЕ БУЛО

Так званий дешевий російський газ надто дорого коштував Україні. І, до речі, не завжди був дешевим. У період 2009-2013 років він був одним із найдорожчих у Європі. Навіть тоді, коли «блакитне паливо» було умовно дешевим, за підрахунками фахівців, не Росія дотувала Україну, а навпаки.

Утім, навіть коли через нашу країну проходило близько 90% усього експорту російського газу до Європи, саме Москва диктувала Києву свої умови. Публічно демонструючи ставлення до України, як до бідної родички, та ще й злодійкуватої. «Україна просто «тирить» газ, або вічно за нього винна», – так відомий український політолог Євген Магда описав московський наратив.

Водночас Росія за нагоди прибирала до рук за газові борги все, до чого могла дотягнутися: Чорноморський флот, літаки далекої авіації, ракети, заводи, фабрики та інші об’єкти промисловості. Навіть за жалюгідну харківську знижку в 100 доларів у Харкові фактично було продано Крим, бо укладені там угоди створили можливості для подальшої окупації півострова.

Коштом цього «дешевого» газу російські політики поводилися в Україні, неначе господарі, придивляючись до того, «що погано лежить». До того ж, час від часу загрожуючи забрати Крим, і не вустами маргінального Костянтина Затуліна, а цілком офіційних осіб: Володимира Жириновського чи нині покійного ексмера Москви Юрія Лужкова.

Окрім того, «дешевий» російський газ спотворив українську економіку, зробивши її неповороткою та слабкою. Непрозорі, а іноді відверто шахрайські схеми його поставок породили великий корумпований прошарок у бізнесі та відповідно політикумі, який роз'їдав країну зсередини. Апофеозом цієї корумпованості та залежного стану стало пряме втручання Росії в українську політику – спроба через фальсифіковані вибори посадити у президентське крісло свого ставленика.  

Коли ця спроба провалилася, Росія розв’язала справжню газову війну, розвалила проєвропейську коаліцію та змусила Україну тупцювати на місці, не даючи рухатися вперед. Зайве нагадувати, чим усе це врешті закінчилося.

Отже, ціною, яку платила Україна за начебто дешевий російський газ, були залежний і принижений стан, економічна відсталість, корупція. За все це згодом довелося заплатити, на жаль, численними людськими жертвами та втратою територій.

Газова війна 2005-2006 років остаточно засвідчила той факт, що Москва використовує газ як палицю, інструмент політичного примусу, коли після поразки свого ставленика на виборах майже одразу почала тиск, загрожуючи різко збільшити ціни, попри наявний контракт. Але тоді (як вона це робить і дотепер) за допомогою дезінформації та фейкових вкидань Росія прагнула звести наклеп на Україну, виставивши її винною стороною.

Для цього вона використала два меседжі. Перший:  Україна сама запропонувала Росії платити за газ більше. Другий: Україна кудись поділа 7,8 мільярда кубометрів російського газу.

Перший фейк «Нафтогаз» терміново спростував. Однак, як пригадує Сергій Лук’янчук, тодішній начальник пресцентру компанії, справу вже було зроблено: в інформаційний простір було запущено версію про те, що Україна сама хоче скасувати газові угоди – і саме її надалі всіляко педалювала російська сторона під час розвитку газового конфлікту.

«Зниклий» газ, звичайно, теж знайшовся, але скандальний осад лишився, і тамтешні пропагандисти все одно використовували цей фейк для подальшої дискредитації Києва. Деякі з них були відвертішими щодо справжнього підґрунтя подій. Наприклад, Михайло Леонтьєв – тодішній ведучий програми «Однако» на «Первом канале» казав наступне: «Україну можна повернути в єдиний економічний простір з Росією, і більшість тих, хто там живе, цього хочуть. Тільки треба допомогти братам-слов'янам позбутися «помаранчевої чуми». А позбутися її дуже просто – треба перестати її фінансувати... Анекдот у тему: газ для України має коштувати більше, ніж для Західної Європи, оскільки Україна отримує його раніше і, отже, свіжіший».

За не дуже свіжим анекдотом ховались плани переходу газотранспортної системи України під фактичний контроль «Газпрому». Саме з прицілом на це (та з розрахунком на обрання Януковича президентом) 2004 року було укладено контракт, який передбачав «дешевий» газ, але – в обмін на втрату Києвом останнього важеля впливу.

Коли обрання Януковича не відбулося, Україні почали викручувати руки: задерли ціни, заблокували доступ до альтернативного (туркменського) газу, постаралися представити в очах Європи ненадійним партнером, з яким краще не зв’язуватися.

Рівно 16 років тому, 27 грудня 2005 року, Андрій Ілларіонов, який свого часу був радником Путіна з економіки, в ефірі радіо «Ехо Москви» повідомив, що іде у відставку. І назвав причину: «Мені було запропоновано взяти участь у війні, причому не як спостерігачеві, описувачу, а як учаснику, пропагандисту, який пояснює, чому рішення про підвищення ціни на газ і все, що робиться в наших двосторонніх відносинах, є ліберальною економічною політикою».

У тому інтерв’ю Ілларіонов пояснив, що жодного відношення до ліберальної економічної політики (і взагалі економіки) той конфлікт не мав, назвавши дії Москви «переходом до політики імперіалізму», порівнявши їх з анексією Судетської області фашистською Німеччиною перед початком Другої Світової війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Газова пастка для Європи: як Кремль намагається розсварити країни ЄС

ЩО СЬОГОДНІ

Україна не імпортує газ із Росії вже понад шість років. Весь цей час російська пропаганда пророкує українцям черговий новий льодовиковий період. За її переконанням, ми вже шість разів мали вимерзнути.

І коли президент України Володимир Зеленський назвав російський газ «вонючим» (що спричинило шквал істерики у РФ), то мав на увазі саме те, що цей газ густо розбавлений політикою. Імперською політикою.

У Москві стверджують, що це саме Росія нібито перестала продавати Україні газ через невиконання зобов'язань, і водночас критикують офіційний Київ за те, що він не дбає про «пересічних громадян», бо імпорт газу з Росії вигідніший. А також виставляють відмову України від прямого імпорту якоюсь забаганкою.

Насправді ця «забаганка» є настільки логічним та очевидним виходом, коли тобі нав'язують кабальні умови, що до нього вдалися навіть не українські уряди після Євромайдану, а Кабмін… Миколи Азарова. У 2012 році Україна отримала реверсним шляхом через німецьку компанію RWE близько 13% імпорту газу. Інститут Євросоюзу з досліджень безпеки тоді писав: «Парадокс партнерства Україна-RWE полягає в тому, що йдеться про газ дійсно переважно російського походження; проте, шляхом його перенаправлення через ЄС – Україна отримує переваги: як нижчі ціни, так і більшу свободу від «Газпрому».

Отже, це було цілком очевидним рішенням ще до озброєної агресії та окупації частини українських територій. Навіть для найбільш проросійського уряду в історії України. Поки він, звичайно, зберігав залишки здорового глузду…

Зараз, хоч як би дивно це лунало, «Нафтогаз України» став одним із оборонних поясів нашої країни. Наприклад, компанія активно намагається протидіяти запуску проєкту «Північний потік-2», який дозволить Росії постачати газ до Європи в обхід України, і таким чином позбутися стримуючого чинника для розв’язування війни. Голова компанії Юрій Вітренко впевнений: «Якщо не буде фізичного транзиту газу через Україну, це збільшує шанси повномасштабної війни між Росією та Україною з усіма її наслідками».

І хоча «Північний потік-2» почали заповнювати газом у перших числах  жовтня, щоб налагодити постачання – Nord Stream 2 AG має пройти сертифікацію як незалежний оператор. «Нафтогаз» подав заявку на участь у цьому процесі та був допущений до нього німецьким регулятором. Таким чином, Україна отримає можливість  впливати на запуск російської газової (насправді, геополітичної) труби. Наразі «Газпром» вдається до юридичних хитрощів – намагається тільки частково виконати вимоги європейського законодавства й отримати дозвільні документи.

Звичайно, усе це Кремлю не подобається. Путіну дуже кортить стати нарешті європейським «кінгмейкером», як його назвав президент Сербії Александр Вучич, який нещодавно сказав, що без російського газу йому б довелося «взяти мотузку та повіситися».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мотузка для Вучича: чим обернувся Сербії газовий союз з Росією

На відміну від сербського очільника, Україна не збиралась вішатися, а захищала власні інтереси у відносинах із «Газпромом». І вже завдала йому серйозної поразки, коли домоглася рішення Стокгольмського арбітражу, за яким «Газпром» виплатив «Нафтогазу України» $2,9 мільярда, а також підписання транзитного контракту, за яким російська компанія зобов'язалася при прокачуванні газу через Україну до Європи дотримуватися умови «качай чи плати».

Як на це все реагує Росія? За сучасною приказкою: «Не твоя, ось і бісишся». Володимир Путін нещодавно сказав, що газотранспортна система України начебто «не реконструювалася і не ремонтувалася протягом десятиліть, там в будь-який момент може щось лопнути».

Юрій Вітренко у нещодавньому інтерв’ю відомому українському журналісту Роману Цимбалюку відповів так: «Швидше ті, хто хоче, щоб українська ГТС луснула, самі луснуть від того, – все буде нормально і вона продовжуватиме працювати надійніше, ніж та ж російська ГТС, на якій постійно трапляються аварії та проблеми».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ГТС України продовжують модернізувати – цьогоріч оновили на понад ₴4,6 мільярда

Є ще дрібні капості. Серед нещодавніх: атака російських ботів на сторінку «Укртрансгазу» у Facebook. А до цього протягом 2021 року тричі блокували сторінку «Укртранснафти» («Нафтогаз Нафта»). Безумовно, бот-атаки, російські інформаційні провокації (які, до речі, відчувають на собі майже всі державні установи України) є частиною гібридної війни, яку продовжує вести Росія.

ЩО ДАЛІ

Тема енергонезалежності України залишається головною. Про це заявив і Володимир Зеленський під час пресмарафону «30 запитань Президенту України». Зокрема, він зазначив, що «у нас зараз виклик номер один – питання 2025 року, коли закінчується контракт на транзит газу. Вважаю, що це буде складний момент і ми повинні швидко впроваджувати реформу термомодернізації», наголосивши, що в найближчі три роки задля цього заплановано залучити 100 мільярдів гривень.

Своєю чергою «Нафтогаз» повідомляє, що розпочав нові масштабні проєкти з видобування, потенціал яких сягає 600 мільярдів кубометрів запасів газу.

Отже, нехай Росія не переживає, все в України буде добре. І зараз, і в майбутньому.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки