Два роки стамбульських недо-домовленостей, досвід яких ще може стати у пригоді
Два роки тому, 29 березня 2022 року, в Стамбулі відбулись російсько-українські переговори про завершення повномасштабної війни, яка розпочалась російським вторгненням 24 лютого 2022 року. Тоді в Стамбулі українська делегація запропонувала свої пропозиції щодо завершення війни. Російська сторона погодилася їх розглянути. Схоже, що також були досягнуті певні домовленості про обмеження бойових дій. Принаймні, саме за підсумками стамбульського раунду переговорів представник Міноборони РФ оголосив про часткове відведення російських військових від Києва та Чернігова.
Тоді здавалося, що ми дуже близькі до завершення війни. «Європейська правда», зокрема, написала, що «зустріч у Стамбулі стала наразі найефективнішим раундом переговорів з агресором». Але сталося не так, як тоді гадалося.
І досі навколо стамбульських переговорів існує багато конспірологічних версій.
Президент Росії Володимир Путін на переговорах із лідерами африканських країн 17 червня 2023 року продемонстрував документ, названий ним "Договором про нейтралітет України". За його твердженням, угода була підготовлена та парафована на переговорах Москви та Києва у Стамбулі на початку війни у 2022 році. Путін стверджував, що в документі, який він показав, вісімнадцять статей і цей текст парафований представником Києва.
А чи був сам договір? На відео, на якому Путін демонстрував цей документ, у тексті можна було розглянути деякі деталі. І журналісти вже визначили, що дата на документі – 13 чи 15 квітня (чіткість зображення не дає встановити точніше). Також можна прочитати, що йдеться про проєкт, представлений Президенту РФ. При цьому Путін не показав підпис на нібито парафованому документі. З високою вірогідністю можна стверджувати, що папірець, який демонстрував Путін, це російський проєкт договору, яким Кремль намагався відповісти на пропозиції української сторони.
Ще одна конспірологічна версія, яку активно розповсюджують у Росії, а дехто і в Україні, полягає в тому, що підписанню мирного договору між Росією й Україною завадив тодішній британський прем’єр Борис Джонсон, який приїхав до Києва і нібито заборонив підписувати мирну угоду з Росією.
Ця версія спростовується аналізом розвитку переговорної ситуації по конкретних датах.
Переговори в Стамбулі були 29 березня 2022 року. 1 квітня 2022 року з’явилась інформація про злочини росіян у Бучі. 7 квітня 2022 року глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що Україна напередодні представила новий проєкт угоди з Росією, який відрізняється від проєкту, оприлюдненого наприкінці березня після переговорів у Стамбулі. До нових пропозицій української сторони у Кремлі та в МЗС РФ висловили претензії. Борис Джонсон приїхав до Києва 9 квітня 2022 року. Тобто переговорна позиція України змінилася після появи інформації про трагедію Бучі, але до приїзду Бориса Джонсона в Київ. Також зазначу, що лише 20 квітня у Кремлі заявили, що передали Україні "документ" у рамках мирних переговорів. Це якраз збігається з датами на путінському «папірці».
Насправді, по темі стамбульських переговорів значення має не конспірологія, а відповідь на два запитання:
1). Чому обидві сторони близько підійшли до певних мирних домовленостей наприкінці березня 2022 року?
2). Чому Росії й Україні не вдалося домовитися два роки тому?
Відповідь на обидва запитання пов’язана з оцінкою інтересів і позицій сторін, які певною мірою змінювались в залежності від зміни воєнної й соціально-політичної ситуації.
На переговорах у Стамбулі був певний шанс на компромісний варіант завершення війни. Кремлю не вдалося захопити Київ за три дні, але російські війська стояли під Києвом, і в Москві сподівалися, що в ході переговорів вдасться примусити українське керівництво до виконання хоча б частини своїх вимог (відмова України від прагнення вступити в НАТО, обмеження чисельності й озброєння української армії тощо). Українська сторона виходила з іншої ситуації. Сили оборони України зупинили ворога під Києвом і Харковом, але не вистачало зброї й боєприпасів, і не було зрозумілим, чи вдасться вистояти перед російською навалою. Тому українське керівництво було тоді готовим на широкий компроміс, зокрема і на відмову від прагнення до членства в НАТО в обмін на припинення Росією бойових дій і повернення до ситуації, яка існувала до 24 лютого 2022 року. Станом на 29 березня 2022 року певна готовність до компромісу нібито була з обох боків. Але останнє слово залишалось за Москвою, і мирні переговори не були завершені.
А далі ситуація дійсно помінялася. Російська відповідь на українські пропозиції з’явилась (і то в закритому режимі) тільки у другій половині квітня 2022 року, коли шанс на якісь мирні домовленості фактично вже був утрачений. До того ж, напевно Росія пропонувала такі умови миру, які були неприйнятними для України. Але вирішальним чинником, на мою думку, стала зміна ситуації в Україні: з'явилась інформація про трагедії в Бучі й Ірпені, де росіяни вбили сотні мирних мешканців. Після цього ставлення до переговорів із РФ різко змінилося в негативний бік і у Президента Зеленського, й у більшості українців. Емоційний і моральний шок від цих трагедій сформував у українців вкрай критичне ставлення до самої ідеї якогось компромісу з росіянами. До того ж, на той момент стало очевидним, що Україна вистояла перед російською навалою, а західні партнери почали допомагати Києву зброєю, матеріальними ресурсами і грошима. В Україні почали з’являтися надії на перемогу у війні проти російської агресії. Де-факто вже в травні 2022 року мирні переговори з Росією припинилися.
Тому відповідь на друге запитання полягає в тому, що в квітні 2022 року помінялася спочатку політична позиція української сторони і ставлення українського суспільства до мирних переговорів із Росією, а потім і воєнна ситуація. Врешті решт це обумовило і зміни в переговорному процесі.
Сторінка стамбульських мирних переговорів і тодішніх «недо-домовленостей» давно перегорнута. Але чому про все це варто згадувати? І не тільки у зв’язку з символічною датою. Колись якісь переговори про завершення нинішньої війни все одно відбудуться. Автоматично і само собою війни не закінчуються. До того ж, кількість прихильників мирних переговорів у нас поступово зростає. І дехто наївно вважає, що нібито можна повернутись до стамбульських «недо-домовленостей». Ні, це вже давно неможливо. Після того, як Росія анексувала окуповані українські території, навіть теоретично зникла можливість компромісу щодо статусу цих територій. А російські вимоги «демілітаризації» України взагалі є неприйнятними для нас. Ми не можемо бути беззбройними перед таким ворогом як Росія.
Мирний компроміс також неможливий в умовах, коли одна зі сторін війни має відчутну перевагу в чисельності й зброї. На жаль, зараз саме така ситуація. І якщо починати переговори саме зараз, як дехто нам пропонує, то це будуть переговори на російських умовах. І Кремль буде висувати набагато більш жорсткі вимоги, аніж в березні-квітні 2022 року. Більше того, зараз є очевидним, що Путін готується до ескалації війни проти України.
Щоб починати більш-менш нормальні мирні переговори, перш за все російського агресора треба зупинити і примусити до таких переговорів. Хоча б частково це проявилося в березні 2022 року. А в перспективі така ситуація буде можливою тоді, коли в Кремлі зрозуміють, що вони не зможуть перемогти у війні проти України.
Ще одна передумова початку реальних мирних переговорів – обидві сторони війни мають бути готовими до переговорів приблизно одночасно, і без попередніх умов. На сьогодні такої ситуації взагалі немає. І навряд чи вона з’явиться найближчим часом, тим більше раптом.
Тому, когось заспокою, когось розчарую, але не варто очікувати якихось переговорів про завершення війни з Росією вже найближчим часом. Поки що я не бачу для цього жодних передумов. Але, оскільки в подальшій перспективі (і ми ще не знаємо – коли саме) переговори про завершення війни можуть відбутися, про досвід і уроки стамбульських переговорів ми маємо пам’ятати.
Володимир Фесенко
FB
реклама