Прогулянка у зоні апокаліпсису
…Чи часто ви, подорожуючи Карпатами, куди їдете, звісно ж, побачити красу природи, ловите себе на гнівній думці супроти лісівників – коли бачите замість очікуваної краси природи лисі гори та розриті трелювальниками дороги? Певно, що завжди – бо на ці картини неможливо спокійно дивитися. Тому й прикипів до лісорубів епітет «чорні», бо навіть якщо працюють вони зовсім по-білому, законно – після цієї роботи ліс все одно виглядає як після апокаліпсису.
Цей репортаж Укрінформу почався з приватної розмови з одним із найбільших деревообробників на Закарпатті директором ТОВ "ВГСМ" Іриною Мацепурою про феномен «лисих Карпат» – саме з побачених нами в одній із робочих поїздок гір після масових рубок. Мене неприємно вразили оці краєвиди – із розритим ґрунтом, із пеньками та вивернутими з корінням деревами на схилах, із залишеними обрубками гілля і пеньків, з одинокими обшматованими деревами-сиротами на лисих схилах… Якось, на мою думку, місця рубок мали б виглядати чистіше. Пані Ірина взялася переконувати, що усі ці залишки гілляччя мають своє призначення в цих місцинах – вони перегнивають і слугують водночас органічним добривом для підліску, дерева-сироти – це теж неспроста, вони – джерело доброго насіння, яке повинно впасти, прорости і стати майбутнім лісом, старі пеньки та вивернуті кореневища слугують молодим деревцям захистом від вітру, палючого проміння сонця та снігових заметілей.
«А власне, що я вас на словах переконую, – підсумувала розмову пані Мацепура, – приїжджайте до нас – ми вам покажемо, як ми ліс рубаємо і розкажемо, чому саме так!»
МИ ВИРУБАЛИ – ТО МУСИМО ЗАЛІСНИТИ, ТАКИЙ ЗАКОН
Дивитися на щоденну рутинну роботу лісозаготівельників ідемо на територію Великобичківського лісгоспу – саме тут за договорами з ним і лісорубними квитками заготовлюють ліс для своїх підприємств кілька деревообробників. Хтось рубає бук, хтось – смереки, хтось стягує ліс після вересневого вітровалу. Застосовують різні методи – хтось трелює волоком трактором, інші, хто багатший, спускають ліс із гори повітряно- трелювальними установками, дехто навіть кіньми тягає, як діди – це, тим не менш, вважається одним із найощадливіших способів заготівлі лісу… Помічаємо, що журналістів із камерами в лісі не бояться – працюємо, мовляв, законно, знімайте, що хочете.
Цікаво, що підприємці, які заготовляють деревину в лісгоспі, повинні за традицією, запровадженою у ДП Великобичківське ЛМГ, і заліснити зрубані ділянки.
- Наше підприємство, каже Ірина Мацепура, – якраз завершило осінню посадкову кампанію. На площі 23 га ми висадили 27 тисяч саджанців – заліснили усі площі, де проводили суцільні рубки. До роботи долучилися всі працівники, залучені у лісозаготівлях, часто разом із дітьми. Ми заохочуємо молодь до насадження нових лісів, бо цей ліс виросте через 80-100 років, користуватимуться ним уже їхні діти.
Такі акції із заліснення підприємці проводять щорічно – весною і восени. Адже разом із природним поновленням лісу (саме від цих дерев-насінників, про які ми згадували на початку статті) його потрібно досаджувати до необхідної повноти – на гектарі лісу має рости до шести тисяч дерев.
- Навесні, – каже пані Мацепура, – ми поновлювали ліс на 24 га. Висадили саджанці різних порід дерев – ялиця, ялина, явір, ясен, каштан. Зараз науковці рекомендують переходити від монокультур до мішаних насаджень, таких, які були тут у Карпатах до австрійського втручання, що у ХІХ ст. перетворило Карпатські ліси на виключно смерекові. Так ліс буде стійкішим – і до вітровалів, і до всихання.
Часто ми читаємо, що наші діди і прадіди господарювали в лісі більш ощадливо. Нічого подібного. Більш-менш достовірна історія лісу починається у XVIII столітті тотальними вирубками місцевих мішаних лісів і суцільним засадженням на їхньому місці швидкоростучої ялини (більше розповсюджена місцева назва “смерека”). Вона давала швидкий ріст дерева і кубомасу деревини. На цю деревину на тогочасних ринках був найбільший попит – Європа будувалася. Коли ця деревина виросла і її зрубали, на цих лісосіках знов посадили цю ж смереку, яка вже дала значно гірші показники приросту. Нині ми в лісах уже маємо третє покоління штучних насаджень, які явно деградують: ліс хворіє, природній приріст уже низький. Тому зараз перед лісівниками стоїть велика проблема поновлення лісу з урахуванням нинішнього його стану, сучасних знань про лісові культури і нинішніх викликів зміни клімату. На жаль, дуже часто ці проблеми спрощують до рубок лісу. Хоча ще зовсім недавно, в 70-90 роках лише у Великобичківському лісокомбінаті рубки були набагато більші й становили 200 тис. м куб. проти 90 тис. м куб. нинішніх.
НАЛАМАЛО – ДО СНІГУ ТРЕБА ВСТИГНУТИ СТЯГНУТИ
Дорогою бачимо ліквідацію бурелому. Це той варіант, коли ліс, поламаний чи вивернутий з корінням, уже лежить, і головне завдання лісівників – його вчасно розібрати і вивезти на склади. Під словом «вчасно», пояснює майстер лісу Володимир Мартинів, розуміємо «до настання зими», адже як тільки випаде сніг, стягування поваленого лісу припиняють – це стає надто небезпечним для людського життя. Ну, і ще один момент щодо слова «вчасно» – повалена деревина, яка залишиться в лісі до наступного літа, вже годитиметься тільки на паливні дрова, і часто-густо її вартість не покриє навіть затрат на заготівлю.
Тож зараз у горах продовжують стягувати ліс, який повалило під час осіннього буревію у Карпатах 17 вересня. Кажуть, що він був найсильнішим за останні роки. За офіційними підрахунками, майже 1200 га лісу на території трьох лісгоспів Рахівського району зазнали втрат від стихії. На території Великобичківського лісгоспу, де ми саме перебуваємо, мова про не менш ніж 54 тис. кубів поваленого лісу. Володимир Мартинів показує, що постраждали в основному південні схили.
- Відповідно до чинних правил у букових насадженнях Карпат проводяться поступові рубки – це коли спочатку проводиться вибірка частини дерев для зрідження лісу і створення умов для появи підросту, а вже потім (не раніше як за 4 роки) здійснюється суцільний зруб. І цей вітровал найбільше повалив саме отакі зріджені лісосіки, в яких пройшов перший прийом рубок. До речі, цей підхід досі вважається передовим, адже створюються умови для природного відновлення лісу. А виявилося, що розріджений ліс не витримав напору вітру, не відбив його… – каже Володимир Мартинів.
На наших очах одним із таких схилів технікою стягують повалений ліс. Трактор чіпляє зо п’ять довгих стовбурів буків і тягне їх униз крутим схилом 100 з гаком метрів. Це невелика лісосіка і невелика віддаль трелювання. У середньому деревину по лісосічному волоку до верхнього складу, де її накопичують, трелюють кілометр або і більше.
Ірина Мацепура каже, що перед підприємствами, які займаються розробкою лісосік, і лісгоспи, й екологи ставлять питання про ощадливі методи заготівлі. Але все впирається в одну проблему – вартість заготівлі. Лісгосп згоден платити за 1 м кубічний заготовленої деревини приблизно 380 грн. За ці гроші необхідно з допомогою екскаватора побудувати волок (допоміжну лісовозну дорогу в лісосіці), заплатити лісорубам за роботу, а в гірських важких умовах роботи на великих схилах це не може бути мала заробітна плата, лісоруби отримують в межах 100 грн за м кубічний деревини, треба сплатити податки із заробітної плати, а ще ж є витрати на дизельне пальне, на придбання і ремонт техніки – бензопил, тракторів або повітряно-трелювальних установок, витрати на спецодяг та інші засоби захисту.
- Звичайно, ці гроші не покривають затрат на лісозаготівлі. Для великих підприємств, таких як наше ТОВ ВГСМ, або мукачівське ТОВ ЕНО, збитки лісозаготівлі перекриваються доходами від основної діяльності, і ми можемо дозволити собі це. А для малих підприємців, для яких лісозаготівля є єдиним видом діяльності, таке формування ціни є великою проблемою. Минулі два-три роки в лісгоспах запровадили електронний облік деревини, взагалі вдосконалили облік, і стало практично неможливо збитки від лісозаготівлі перекрити доходами від надлишків деревини або й незаконних рубок. Тому ми спостерігали лавиноподібний ріст кількості підприємців на торгах необробленою деревиною. Збитки лісозаготівельної діяльності підприємці почали компенсовувати, закуповуючи пилорами і пробуючи налагодити випуск якоїсь продукції. Як результат – в області замість 150 покупців лісосировини стало 700, ринок став розбалансованим. У великих підприємств стало набагато менше сировинного ресурсу, наприклад, наше втратило близько 100 робочих місць. І, звичайно, податків від діяльності неофітів ринку – мізер. Якщо кубічний метр деревини в глибокій переробці приносить до 500 грн податків, то елементарне лісопилення – лише 20 грн.
ЗАСЕЛФИТИСЯ НА ФОНІ РУБКИ – ЛЕГКО, АЛЕ Є І ГЛИБШІ ПИТАННЯ
Ліси і господарювання в них останнім часом привертають увагу і небайдужих громадян, і журналістів, і професійних екологів, і любителів у цій сфері.
- Можливо, вам буде цікаво для порівняння: в Україні щорічно заготовляється близько 16 млн м кубічних деревини. Швеція заготовляє – 73,3 млн кубометрів, Фінляндія – 57 млн кубометрів, Німеччина – 54,3 млн, Франція – 51,8. Навіть сусідня Польща заготовила понад 40 мільйонів кубометрів. На цьому фоні українські лісозаготівлі виглядають вельми скромно, при тому, що площі лісів у Польщі, Німеччині й Україні співвимірні, у всіх по 10 млн га. Звичайно, треба дивитись і на структуру, і на якість лісів. Якщо в Україні половина зрубаного лісу – дрова, половина – ділова деревина, то в країнах Євросоюзу, 25% – іде на дрова, а 75% – на більш дорогу переробку. Тому і в товарній продукції – величезна різниця: Україні виробляє її на 2,5 млрд євро на рік, а ті ж поляки — на 24,7 млрд євро, німці – ще більше.
Усі ці цифри – база для роздумів про зміни в лісовому господарстві й деревообробці, бо ми дуже залежимо від ситуації на сировинному ринку, який формують лісівники. З моєї точки зору, зменшення рубок, якого вкрай наполегливо вимагали екологи, не призведе до збереження лісів, а лише до втрати роботи багатьма працівниками переробної промисловості.
Екологи взялися за речі, які візуально видно найкраще – рубки лісу. Чомусь набагато менше говорять про справжні проблеми лісу, про тих же шкідників, всихання дерев, про перестиглі ліси. А це мільярдні втрати. Хоч воно, звичайно, не так видовищно, як стояти й селфитись перед зрізаною лісосікою, – каже Мацепура.
В екологів були ще питання і щодо засобів, які використовувати при трелюванні деревини – мовляв, згідно зі стандартами, не можна користуватися у лісі гусеничними тракторами, вони зривають ґрунт – а це ерозія, панове.
- Тут іще також треба визначатися, від чого більше шкоди – від коліс тракторів, обмотаних ланцюгами, які дозволяють стандарти FSС, чи від гусеничних тракторів, – каже Ірина Мацепура. – Та що просто говорити, ходімо глянете. Ми йдемо шукати сліди та порівнювати їх.
Справді, тут у лісі користуються і гусеничною технікою, і колісними тракторами. М’який і розмоклий ґрунт, по якому проїхав колісний трактор, порваний ланцюгами, які вгризаються в дерен і виривають його. Картина слідів від гусеничного трактора відрізняється хіба тим, що ґрунт, який був пошматований гусеницею, нею ж і спресований. Шкода, одним словом – що так, що так. А екскаватори на колісному ходу в лісі взагалі безсилі, працюють лише гусеничні.
ТРОЩА В ЛІСІ. АБО ПРОГУЛЯНКА В РОЛІ СУДМЕДЕКСПЕРТА
Тим часом ми доїжджаємо до місця недавньої заготівлі лісу – рубали тут, як видно, минулого року. Бачимо саме ту апокаліптичну картину, якої лякаються всі – від активістів до туристів. Ліс після рубки виглядає, як після трощі, – розриті дороги, особливо в місцях верхніх складів, куди ліс стягували з берегів та куди по нього приїздили лісовозами. Цими дорогами не пройти, а часто навіть не проїхати, ґрунт перетворився на вимішену болотяну кашу. На схилах теж вражаючі картини: пеньки перевернуті вверх корінням, наламане гілля, добре, як воно на купах, але в деяких місцях – просто розкидане по території рубки. Ну й посеред цього апокаліпсису стоїть кілька дерев-залишенців. Це «насінники» – саме ті, роль яких – давати насіння і тут загинути. Насіння має впасти в розриту землю, зійти й за двадцять років стати лісом. (Мені згадується порівняння одного з яскравих співрозмовників Янка Деревляного про те, що «ці дерева – це надгробки на наших могилах» – от саме ці, дійсно, мені видаються надгробками). Але такий спосіб поновлення лісу – найкращий, дерева, що виростають з насіння, більш стійкі.
Пан Мартинів, який проводить нам фахову екскурсію, тим часом звертає увагу та не, що по периметру рубка позначена на деревах – так звані межі, тож, очевидно, рубали тут після бурелому та вітровалу – на це вказують ті самі вивернуті з корінням кілька пеньків і дерева, від яких лишилися половини стовбурів, розтрощені на верхньому кінці у тріски. Також Володимир Васильович нам вказує на те, що ця рубка уже заліснена.
Справді, між завалами того, що було колись добрими буками та смереками, бачимо 20-сантиметрові смерічки та куці букові сходи. Молоді бучки – це самовідновлення, смереки – засаджували, це видно з того, що саджанці обгороджені по периметру гілочками. Деякі, їх меншість, за літо всохли.
- Аби ми отримували 100% приживання саджанців у бідних лісових ґрунтах, треба міняти технологію при залісненні – вирощувати деревцята в ємностях та висаджувати їх у лісі разом з оцим насиченим поживними речовинами ґрунтом. Так роблять, зокрема, шведи, – каже пан Мартинів.
«ЧОРНІ РУБКИ» УНЕМОЖЛИВИЛИ, А СЛОВА ЗАЛИШИЛИСЯ
- Але чому тут залишили це все сміття? – питаю.
- Яке сміття? – дивується пан Мартинів, і починає видивлятися, чи нема на цьому місці якихось пет-пляшок, пакетів чи каністр. – Ні, ліс у нас чистий. Це не сміття. Це – органіка. Воно за три роки перегниє, що й сліду не залишиться. Наступного літа це все затягне ожина, потім з-під неї проб’ються молоді деревця. А вкриється молодим лісом цей схил років за 15. Через 100 років його знову можна рубати. Але ми з вами того вже не побачимо.
- Ну, а щодо лісівників, які тут проводили заготівлю лісу, питань нема – все вказує на доволі чисту роботу, – коментує пан Мартинів. – У мене претензії тільки з приводу того, що в деяких місцях гілки надто розкидані. Вони повинні бути акуратно складені на купи.
Проте виглядає це страшно, тому й не дивно, що до лісників прилипла назва – «чорні лісоруби».
- Але ж ви мали змогу переконатися, що тут у лісі чорні рубки зараз майже унеможливлені – усе відбувається із відома лісівників, ви не заїдете сюди й не виїдете без їхнього контролю. Крім того, уже два роки як встановлені відеокамери, які щомісяця переставляють на різні квадрати. Тому це словосполучення “чорні рубки” можна викинути з лексикону – незаконні рубки, самовільні, залишаються хіба в практиці місцевого населення – це незначні площі, зазвичай поблизу біля дороги чи над полями, куди легко дістатися, – каже Ірина Мацепура. – Решта рубок – тут все чисто, за документами.
СІДАЄШ НА СТІЛЕЦЬ? ТО ВИЗНАЧСЯ: ЛІС – ЗАПОВІДНИК ЧИ РЕСУРС
Зрештою, ми сходимо вниз, але я залишаюся під враженнями, і майстер лісу звертає мою увагу на один цікавий момент.
- Я би порівняв місця рубок лісу, отакі, як ми на них зараз, із бійнею, – каже Володимир Мартинів. – Ви ж їсте м'ясо, чи не так? Ну, то підіть якось на бійню – гляньте, як його добувають. Так само і з лісом. Ви ж користуєтеся дерев’яними меблями, сидите на стільцях, користаєте папір у роботі… А ось так оте дерево для тих речей добувають. І по-іншому – ніяк. Це все природно, якщо ми розглядаємо ліс як ресурс, з якого працює ціла галузь господарства, живуть люди. Інакше нам треба розглядати ліс виключно як екосистему, і не втручатися в неї зовсім.
ЧОМУ В СУСІДІВ КРАЩЕ, І ЧИ МОЖЕ ТАК САМО БУТИ У НАС?
У колег у Європі, акцентує на іншому пан Мартинів, ви, звісно, в лісі такого не побачите – але у них інакше будується саме лісове господарство.
- Мені доводилося бачити, як рубають у Швеції. Так, там чистий ліс після рубок. Вони не залишають найменшої гілочки, забирають усе на різні потреби – знову ж таки, мають можливість це зробити за допомогою розвинутої техніки та мережі доріг. Ми ж забираємо тільки деревину для подальшої переробки. Так само в Німеччині, яка рубає більше за Україну при меншій лісистості території. І вони навіть не дорощують дерева до такого віку й товщини, як ми. Там часто рубають значно молодші ліси, які пройшли пік приросту. І там починають заготовляти бук, коли він має в діаметрі 20-25 см. В Австрії, де є такі ж смерекові ліси, як у нас, теж є місця масових рубок – але у них до цих місць прокладені асфальтовані дороги. Вони мають можливість забрати ліс із найменшою шкодою для довкілля. Ми наразі такої мережі доріг не маємо, – каже Мартинів.
Відтак, будуть у нас такі дороги – і процес лісозаготівлі виглядатиме інакше, – каже пан Мартинів.
- Знаєте, – продовжив він, – десь трохи більш як місяць тому до нас приїздили лісівники зі Швеції. Після побаченого по дорозі з лісу один із них запитав мене, яку би я техніку сьогодні купив, коли б це був мій бізнес, і я би мав на це гроші. Я йому на це відповів, що, на жаль, нічого нового і дорогого не купував би, бо при сьогоднішніх лісових відносинах нема гарантії, що мої інвестиції окупляться. Ось це і є головною причиною, чому лісозаготівельна галузь у нас практично не розвивається останні 15 років.
КОНІ НЕ ВИННІ Й УСЕ ЩЕ СУЧАСНІ
Тим часом їдемо за сусідню гору – глянути, як же може бути інакше. Тут, на ділянці іншого підприємця, що заготовляє ліс у цьому державному господарстві, іде заготівля смерек за допомогою повітряного трелювання канатною установкою. Повітрям переносять зрубані смереки з місця рубки до верхнього складу, звідки дерева потім заберуть лісовози. Дерево чіпляють ланцюгами до троса – і перетягують його вниз. Це дозволяє здійснити транспортування з меншою шкодою для довкілля – нема того самого трелювального волоку крутосхилом, який знищує ґрунт. Але користуються такими повітряно-трелювальними установками мало де, бо вони надто дорогі, приблизна вартість коливається в межах 2 млн грн, та й сама заготівля обходиться значно дорожче – розповідає Володимир Мартинів.
З іншого боку, кажуть лісівники, вплив на лісовий ґрунт дозволяє зменшити трелювання кіньми – дідівський метод, яким завжди користувалися в Карпатах. Зараз попри те, що на дворі ХXI ст., коні теж актуальні. Щоправда, кінська сила виручає там, де не можна під’їхати трактором, або знову ж таки, коли рубки та заготівля лісу проводяться у незначних об’ємах або ж біля річок, стягувати дерева руслами яких заборонено. Проте коней на цих роботах стає все менше, як і охочих цим займатись працівників..
ЗВІСНО, ІНАКШЕ НЕ БУДЕ – БО МИ ЇМО М'ЯСО
…Замість постскриптуму. Звісно, після прогулянки місцями рубок у ролі такого собі «судмедексперта» мені не буде менше боліти серце, коли бачитиму десь під час наступної поїздки місця рубок. І не легше буде від знання, що пеньки, наламане гілляччя та насінне дерево-сирота – це тому, що так треба. Бо ми їмо м'ясо і рубаємо дерева задля свого комфорту, бо так влаштоване життя.
І звісно, терміни «чорні лісоруби» і «лисі Карпати» не відійдуть із нашого лексикону – бо чим більше людей приїжджатиме в Карпати і бачитиме це, тим ширше коло громадськості ця проблема зачіпатиме.
І вже точно нема підстав сподіватися, що от просто відзавтра лісозаготівельники перестануть трелювати волоками та руслами, а закуплять повітряно-трелювальні установки – бо є оце вічне українське державне «нема грошей».
І певно, єдине, що з усього лишається – це дивитися, як на місці порубаного росте молодий ліс. Ну, й за можливості – долучатися до його відновлення самим та дітей привчати.
Бо ліс – це поки ще наше суспільне надбання.
Тетяна Когутич, Ужгород – Великий Бичків
Фото Сергія Гудака, Укрінформ
