“Газові переговори” в Берліні: українську ГТС ховати рано
17 липня в Берліні відбувся перший раунд консультацій у форматі Україна-Європейський Союз-Росія щодо транзиту газу після 2019 року. Всі три сторони охарактеризували цю зустріч як “достатньо успішну”. “Це був довгий, але дуже продуктивний день. Сьогоднішня зустріч була не просто заходом. Українська і російська сторони визнали необхідність нових типів контрактів”, – заявив віце-президент Єврокомісії з питань енергетики Марош Шефчович. “Росіяни хочуть продавати свій газ у Європі, Україна хоче отримувати мита за транзит… Вважаю, що в цьому році є хороші можливості домогтися прогресу по суті”, – сказав голова МЗС України Павло Клімкін. “В період найближчих 5-10 років обсяги поставок газу європейським споживачам збільшаться на 10-15%. Ці додаткові обсяги обговорювалися як один з можливих джерел завантаження газотранспортної системи України”, – зазначив голова Міненерго РФ Олександр Новак.
Судячи з офіційних коментарів, жодних рішень ухвалено не було. Сторони артикулювали власні позиції, озвучили вимоги і розійшлися до осені (наступна зустріч запланована на вересень/жовтень).
“Укрінформ” звернувся до експертів – виконавчого директора Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Андрія Чубика, експерта Центру з питань безпеки – Україна Наталії Слободян та аналітика, журналіста Олександра Ярощука, з якими у форматі “запитання-відповідь” обговорив попередні підсумки зустрічі в Берліні:
– Які попередні підсумки можете підбити за результатами першого раунду тристоронніх "газових переговорів"?
А. Чубик: “Кожна із сторін може публічно заявити про досягнення своєї програми-мінімум: Україна озвучила свої вимоги про наступний формат договірних відносин у відповідності до європейського законодавства, що було підтримано ЄС; ЄС домігся проведення тристоронньої зустрічі (хоча насправді зустріч можна назвати чотиристоронньою – був також міністр економіки ФРН, який приймав усі делегації на робочому сніданку і безперечно лобіював інтереси ФРН в контексті реалізації «Північного потоку-2»; Росія озвучила більш конкретно передумови для початку діалогу – мирова угода і залагодження питання про борг «Газпрому» перед “Нафтогазом” за рішенням Стокгольмського арбітражу. Підсумком можна назвати також готовність до формування експертної групи, яка напрацює рамкову концепцію майбутньої угоди, враховуючи імплементацію європейського енергетичного законодавства в Україні”.
О. Ярощук: “Перший раунд переговорів засвідчив, що сторони готові домовлятися, але за певних умов. Умова РФ – ми продовжимо транзит, але Україна має піти на поступки у вигляді відмови від виконання рішення Стокгольмського арбітражу, згідно з яким Росія має сплатити 2,56 млрд дол. Умова України та ЄС – транзит має відбуватися за європейськими, ринковими правилами. Певний прогрес є – сторони не відхилили можливість укладення нового контракту на транзит, а тому ми очікуємо на переговори восени, коли учасники вже матимуть конкретні пропозиції. Для України важливим є саме продовження транзиту, оскільки це безпека, статус країни-транзитера та економічна вигода у розмірі 2,5-3 млрд доларів на рік залежно від обсягів транспортування газу. Для Європи важливою є стабільність постачання газу, що, можливо, лише у тому випадку, коли працює українська ГТС”.
Н. Слободян: “Це були не переговори, а лише консультації, де посилались певні сигнали. Вони є логічним вступом до майбутнього осіннього марафону в енергетичній дипломатії Україна–ЄС–Росія. Україна наполягає вести переговори про майбутній контракт на основі європейського права, що є цілком природнім і відповідає стратегічній меті інтеграції України до газового ринку ЄС. Росія хоче ув'язувати хід переговорів із тим як просуватиметься справа у Стокгольмському арбітражу, тим самим штучно затягуючи переговорний процес”.
– Російська сторона хоче мирного врегулювання спору в Стокгольмі, щоби не повертати $2,56 млрд. Україна категорично не згодна на такий варіант. На вашу думку, торг узагалі доречний?
А. Чубик: Україна справедливо наполягає на виконанні рішення Стокгольмського арбітражу, оскільки російська «пропозиція» не тільки йде всупереч звичайній юридичній практиці, а й має на меті зруйнувати імперативність такого рішення та невідворотність покарання. Тому принциповість України в інтересах усіх європейських держав з метою уникнення прецеденту, коли «договорняки» роблять непотрібною роботу міжнародного арбітражу. «Газпрому» наразі необхідно просити не про мирову щодо суми, присудженої за чинними контрактами, а щодо порушень, які він вчинив уже після цього – а це відмова від постачання газу за новою ціною, пеня за прострочені терміни сплати”.
О. Ярощук: “Якщо Росія наполягатиме на цьому, переговори можуть зайти у глухий кут. Важливо, щоб Росія виконала рішення Стокгольмського арбітражу, інакше буде створений небезпечний прецедент. Якщо Україна погодиться на цю пастку, у майбутньому нам буде дуже важко довести обгрунтованість наших намірів. Поки що на руку Україні грає той фактор, що Росія досі не почала будівництво «Північного потоку-2». Чим довша затримка, тим пізніше він буде введений (якщо це взагалі колись буде). Навіть за найгіршого сценарію зрозуміло, що через півтора роки, коли закінчиться нинішній контракт, Газпром не зможе на повну потужність використовувати «Північний потік-2», а тому щоб не втратити споживачів, Росії доведеться домовлятися”.
Н. Слободян: “Власне це питання і буде тим, що гальмуватиме переговорний процес. Воно має не тільки зовнішньо-, але і внутрішньополітичне значення для Росії. Бо на тлі підвищення пенсійного віку і погіршення соціальних стандартів, Газпром, як один з найбільших платників податків, регулярно звертається до уряду по дофінансування і на додачу за рішенням арбітражу має сплатити штраф Нафтогазу. У зовнішньому вимірі, Путін буде напружувати ситуацію навколо переговорного процесу, затягуючи час та вимагаючи додаткових консультацій, тобто створювати панічну ситуацію навколо майбутнього транзиту через Україну, з метою прискорити будівництво “Північного потоку-2”.
- Чому переговори відбулися без міністра енергетики Ігоря Насалика, натомість, за присутності міністра закордонних справ Павла Клімкіна?
А. Чубик: “Українська делегація складалася з міністра закордонних справ, голови Нафтогазу і, можливо, Юрія Вітренка, однак обоє останніх не брали участь у двогодинній зустрічі, проте були присутні на інших зустрічах і постійно консультували нашого міністра, що виявилося дуже продуктивним. Така конфігурація, на мою думку, виникла через потребу забезпечити порозуміння між усіма членами української делегації, а це неможливо у випадку з Ігорем Насаликом, оскільки там існує персональна неприязнь з керівництвом Нафтогазу і більше того, деякі останні його публічні заяви ставлять під сумнів його здатність відстоювати національні інтереси. Павло Клімкін в цьому контексті поєднує дипломатичний хист, нейтральність до Нафтогазу і президентську вертикаль влади”.
О. Ярощук: “Все дуже просто. Зараз це питання політичного характеру. Якщо його вирішать, тоді Газпром і Нафтогаз зможуть, якщо це буде потрібно, обговорити деталі, але основні питання будуть вирішувати саме політики”.
Н. Слободян: “З погляду енергетичної дипломатії, коли основне завдання – налагодити комунікацію, це досить логічно, що на першому етапі консультацій Україну представляв міністр закордонних справ. Утім, Міністерство енергетики також було представлене топ-менеджментом”.
– Що буде з українською ГТС після 2019 року: на які об’єми і ціну транзиту варто розраховувати?
А. Чубик: “Будемо оптимістами – завдяки спільним зусиллям України, ЄС і США вдасться створити непереборні обставини для реалізації «Північного потоку-2» і таким чином з рук Кремля буде вибитий один з найважливіших козирів їх впливу через газовий важіль – а його вони використовують як «батіг і пряник», залежно від країни призначення – наприклад, Литви і Німеччини відповідно. Це суттєво знизить ймовірність воєнної ескалації з боку РФ проти України. Найбільш ймовірно, що обсяги транзиту залишаться на рівні 70-80 млрд.м3 за рік, залежно від динаміки погодних умов в Європі та власне здатності «Газпрому» качати газ зі старих родовищ, адже без новітньої техніки та західних сервісних компаній природне падіння видобутку лише прискориться. Україні необхідно продовжити наполягати на виконанні таких вимог зі сторони Росії як надання права іншим компаніям експортувати газ і користуватися нашою ГТС, відкрити доступ для транзиту через РФ природного газу з Азії і Кавказу”.
О. Ярощук: “Поки що, на мою думку, у перші роки після 2019 року обсяги транзиту залишатимуться стабільними. Питання ціни зараз саме обговорюється. Для України важливо підняти ціну, але, знову ж таки, у такому разі втрачатиметься конкурентна перевага перед «Північним потоком». З точки зору бізнесу європейським компаніям вигідніше качати газ там, де це дешевше. Саме тому для України важливо увійти в єдиний газовий ринок ЄС, де є ринкові умови ціноутворення та перенести пункти прийому газу на східний кордон з Росією.
Н. Слободян: “Точка незбитковості для української ГТС – це 70 млрд куб м щорічного транспортування блакитного палива. Якщо говорити про ціну транзиту, давайте візьмемо за приклад Німеччину, де транзит 1000 куб газу на 100 км коштує близько 5 доларів, можна запозичити методологію розрахунку ціни на транзит газу у Німеччині, як вже апробовану Росією і застосувати в Україні”.
– Віце-президент Європейської комісії Марош Шефчович заявив, що новий газовий контракт повинен повністю відповідати європейському праву і іншими угодами про транзит. Що це означає?
А. Чубик: “Європейська комісія зможе брати участь у розробці угоди та приведенні у відповідність з вимогами європейських директив і регламентів усіх питань, пов’язаних з роботою оператора ГТС”.
О. Ярощук: “Контракт має бути ринковим, тобто умови постачання, тариф, умови поставок, роботи ГТС тощо мають бути узгоджені з нормами права ЄС. Це саме те, чого добивається Україна. На сьогодні діє контракт, який укладався за пострадянськими правилами і всі ми бачимо до чого він призвів: до шантажу з боку РФ та неможливості до кінця захистити свої права. Якщо контракт буде укладений за чіткими і прозорими європейськими правилами, Україна матиме більше можливостей впливу на Газпром, у випадку, якщо він його порушуватиме”.
Н. Слободян: “Це означає пряме застосування енергетичного права ЄС, тобто мережевих кодексів щодо визначення тарифів, розподіл потужності і балансування, але головне - це обмін інформацією, спільний план дій у разі енергетичної кризи, кризова комунікація, впровадження елементів європейського SOS Regulation Plan тощо. Тобто це означає не тільки додаткові повноваження європейських інституцій, як-то Європейська Комісія, але й додаткова захищеність України у випадку кризи”.
Опитав Мирослав Ліскович, Київ
