План «Б» по Донбасу: наскільки потрібний і яким він може бути?
Питання не в тому, чи є в України план «Б» по Донбасу, чи його нема. А в тому, який він може (має, повинен) бути? Сьогодні ясно одне: «Мінськ» – такий, як він є, за нинішньої влади в Кремлі – не запрацює ніколи.
ПЕРЕГЛЯД «МІНСЬКА»
Політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна бачить на сьогодні два варіанти.
Перший – умовно «план Кравчука». «Через те, що з серпня йде блокування по всіх робочих підгрупах ТКГ – очевидно, що в осяжному майбутньому зустрічі у форматі «Нормандської четвірки» не буде. Тож найбільш імовірний сценарій, який уже почав реалізовуватися – так званий «план Кравчука». Тобто це перегляд найбільш одіозних пунктів комплексу заходів імплементації «Мінська», – каже аналітик.
В першу чергу – це перегляд положення по кордону. Для того, щоби контроль над ним було отримано до початку виборчої кампанії (якщо така відбуватиметься в рамках реінтеграції).
Другий момент – однозначна конкретика по безпекових положеннях. Пані Золкіна наголошує відносно виводу незаконних збройних формувань та іноземного контингенту. «У положеннях не прописано – коли, як та в який спосіб це відбуватиметься», – додала вона.
Третій – особливості місцевого самоврядування. Винятково на рівні законодавства, але – в жодному разі не на рівні змін до української Конституції. «Оця трійка принципових моментів передбачає демонтаж окупаційних адміністрацій і відсутність прямого контакту з ними. Тобто ідея РФ щодо прямого діалогу відкидається, – стверджує пані Золкіна. – От по цих трьох моментах і вестиметься адвокація, щоб все змінити. Фактично це зовсім інша тактика».
Підґрунтя для перегляду «Мінська» готувалося як мінімум півроку. «Після провалу так званої «Консультативної ради» стало зрозуміло, що РФ стоїть жорстко на своїх вимогах по прямому діалогу, по кордону, по особливому статусу. Тому виходи було два: або погоджуватися на російський наратив, або – змінювати тактику, – каже політичний аналітик. – Так, «план Кравчука» багато критикують (я – в тому числі) через те, що в ньому є багато ризиків і мінусів, але… Єдиний інформаційний плюс цього плану а тому, що він закидає на рівень переговорів ТКГ, а згодом – на рівень «Нормандської четвірки» ідею про необхідність перегляду згаданих пунктів».
І як на це зреагує РФ? За її словами, росіяни усіляко опиратимуться, вони звинувачуватимуть Україну в зриві переговорів, влаштовуватимуть демарші, утім офіційно процес все ж не заморожуватимуть. «Росіяни хочуть, щоб ці території повернулися саме на їхніх умовах. Тож повної зупинки не буде. Однак ми повернемося до тієї млявої ситуації, яка була протягом 2016-2019 років. І це не найгірший варіант. Він достатньо раціональний і вигідний. Але вигідний тільки тоді, коли немає готовності до різких, вольових кроків», – додала вона.
МІЖНАРОДНА МІСІЯ ООН
Другий план «Б» традиційно підтримує українське МЗС – це міжнародна місія на Донбасі. «Особисто я також вважаю цей план найбільш виправданим. Але він має іти в пакеті з міжнародною перехідною адміністрацією», – наголосила Марія Золкіна.
Експертка каже, що весь міжнародний досвід врегулювання конфліктів, особливо тих, які релевантні до нас, свідчить про те, що сталий мир, стале припинення конфлікту відбувалося лише в тих ситуаціях, де працював міжнародний контингент. Але не цивільний, а – з військовим компонентом. «Приміром, у Грузії. Там задіяна цивільна місія Євросоюзу, яка стоїть на лінії розмежування між Грузією з одного боку та Південною Осетією та Абхазією – з іншого. Вони не мають жодних можливостей навіть заходити на тимчасово окуповану грузинську територію. Вони – просто слідкують за правопорядком уздовж лінії розмежування з грузинського боку.
І тут же – згадує пані Золкіна – цивільна місія не сприяє остаточному розв’язанню конфлікту. Бо якщо йде війна, то контингент має бути і з військовим компонентом, і з цивільним. «Я часто згадую про досвід Хорватії. Там була міжнародна місія і міжнародна тимчасова перехідна адміністрація, яка працювала два роки, і вона готувала вибори на тимчасово окупованій території, і управляла цією територією допоки після виборів не були сформовані органи місцевого самоврядування, допоки не були запущені представництва центральних органів влади Хорватської Республіки, – каже вона. – В будь-якому разі… Якщо безпекові пункти не закриті й починається політична реінтеграція – маємо розвалену державу. Боснія і Герцеговина – прекрасний приклад, де по Дейтонських мирних угодах режим тиші й демілітаризацію поєднали з політичною інтеграцією. І все. Держава існує під егідою ООН – фактично зовнішнє керування».
На думку аналітика, Україні слід уважніше вивчити «хорватський сценарій». За демілітаризацію має хтось відповідати. Тому що покластися лише на чесне слово ватажків із так званих «ЛНР» і «ДНР» – в жодному разі не можна. «Процес складання зброї за міжнародними стандартами врегулювання конфліктів – це процес організований. Має бути хтось, хто уповноважений на це, хто має мандат, хто описує зброю, визначає місця зберігання, утилізації чи перевезення кудись тощо, – наголошує Золкіна. – Так само й виведення контингенту – цей процес має бути кимось верифікований. ОБСЄ такого мандату немає. І не матиме. Вибачте, але ОБСЄ занадто беззуба. Тому посередником має стати ООН».
ТИМЧАСОВЕ ЗАМОРОЖЕННЯ КОНФЛІКТУ
Хорватію та Азербайджан як про два приклади успішного повернення окупованих територій у подібній до нашої ситуації також згадав голова Асоціації Політичних Наук Дмитро Сінченко. Але… «Я не пригадую жодного прикладу, коли б якійсь країні вдалося повернути свої території виключно шляхом переговорів чи санкцій, без застосування збройних сил. Тому не повинно бути ніякого Плану «Б». План має бути єдиним», – наголосив політолог. І цей план передбачає: максимальне укріплення та модернізацію власних збройних сил, спецслужб, убезпечення інформаційного простору від ворожої пропаганди, максимальне послаблення противника у всіх можливих сферах (економічній, політичній тощо). «Треба дочекатися зручної геополітичної ситуації і провести швидку силову операцію зі звільнення окупованих територій. А до того часу – ми можемо і далі «для годиться» вести безуспішні переговори, чекаючи від ворожої сторони виконання домовленостей і, не дочекавшись, пояснювати міжнародній спільноті, чому ми не можемо виконувати домовленості в односторонньому порядку. А буде це «мінський», «нормандський» чи «будапештський» формат – суттєвої ролі не гратиме», – наголосив Сінченко.
Подібним чином висловився політолог, співкоординатор Руху опору капітуляції (РОК) Михайло Басараб. «Питаєте, яким може і мав би бути план «Б»? Найперше зазначу, що ні попередній, ні сьогоднішній президент не набралися сміливості сказати українцям правду. Гадаю, наше суспільство заслужило на справедливу розмову», – каже політолог.
Треба чітко заявити, що РФ вчиняє збройну агресію проти України, що саме РФ окупувала нашу територію, і що простого вирішення цієї проблеми нині просто не існує, бо швидко – це лише на умовах Кремля».
Далі, вважає експерт, президент мав би сказати, що ми все одно колись повернемо ці території, але без будь-яких принизливих поступок перед РФ. Ми повернемо ці території точно так само, як вони були захоплені. РФ піде звідти під тиском тих чи інших обставин. «Будуть це міжнародні санкції чи, відповідно до чинного законодавства, Україна самотужки зможе відновити конституційний лад на захоплених територіях. Це перспектива майбутнього. Однак ми повернемо наше без приниження», – наголосив співкоординатор РОК.
Зрозумійте, ідеального рішення немає, а тому – необхідно досягти рішення оптимального. І воно полягає у тимчасовому замороженні конфлікту», – стверджує Михайло Басараб. І додає, що статус окупованих територій чітко визначений міжнародним законодавством. Там «детально виписано про те, що таке окуповані території, хто несе відповідальність за забезпечення життєдіяльності на окупованих територіях, що повинна робити держава, частину території якої окупували. В той же час маємо реформуватися, розвиватися, маємо зміцнюватись всередині й готуватися до звільнення цих територій. Через рік, через два, через десять, тридцять років – байдуже. Але це має статися лише на українських умовах», – резюмував він.
ІЩЕ КІЛЬКА ВАЖЛИВИХ ДУМОК НА ЦЮ Ж ТЕМУ…
«Чи може бути планом «Б» те, що вже оголошувалось: миротворці чи "стіна". Гадаю, Що ні. Бо стіна – це відмова від територій і поглиблення розколу. А миротворці – у будь якому випадку – можливі лише коли на них дасть згоду Москва», – каже політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
Повна відмова від виконання мінських угод погіршить ставлення до України. Тому «Мінськ» сьогодні чи ближчим часом переглядатись не буде. «Бо на це немає ні волі, ні бажання жодної зі сторін. Отому обраною стратегією буде не план «Б», а «дивіться скільки було реалізовано за цей рік», – додав експерт.
А яким тоді може бути план «Б»?
По-перше, каже Богдан Петренко, цей план може передбачати тактичне відтягування часу використання плану «А» (тобто, мінських домовленостей). По-друге, підвищення економічного, дипломатичного та військового потенціалу України – з використанням часового люфту, який надав план «А». По-третє, активне проведення інформаційної кампанії: не лише як захисту власного простору, але й на окупованих територіях, на території країни-агресора, на території країн, які є союзниками Росії (з метою формування негативного ставлення до РФ). По-четверте, формування у «колективного Заходу» розуміння, що вирішення проблеми Донбасу несе не лише ціннісні, але й економічні вигоди для них. По-п’яте, активне створення можливостей для відтягування професіонального прошарку та молоді з територій окупованих Російською Федерацією. Нарешті, по-шосте, це розробка «Великого пакету», тобто створення проблем для Кремля, вирішення яких було б чітко підв’язано до деокупації Донбасу та Криму. «Бо наразі будь-який компроміс йтиме по нашій територіальній цілісності чи суверенітету», – наголосив Петренко.
«Реальний план «Б» повинен бути конкретною альтернативою тому комплексу форматів та зусиль, які є чинними наразі. Навіть нещодавно запропонований українською владою план із 5 кроків не містить нічого принципово нового», – вважає політолог-міжнародник Павло Бульдович.
При цьому новації, каже він, мають полягати не у зміні місця зустрічі ТКГ чи графіку перемовин радників лідерів «нормандської четвірки». План «Б» має бути спрямований передусім на посилення впливу (тиску) на Росію, тільки в цьому напрямку пошук альтернатив врегулювання конфлікту має сенс. «Можливо, Україні доречно знову підняти питання про розширення нормандського формату із залученням США, використовуючи момент зміни тамтешньої президентської адміністрації», – стверджує експерт-міжнародник.
Існуючі мінський і нормандський формати з самого початку були дипломатичною грою з відтягування часу, підкреслює Бульдович. Але якщо спочатку подібна тактика була вигідною Україні, то тепер її продовження є небезпечним. Хоча б тому, що подальше укорінення Росії на Донбасі, повзуча анексія, все більше віддаляє і ускладнює фактичну реінтеграцію українських територій. «Тому необхідність реального плану «Б» є нагальною, Україна повинна бути максимально активною у його просуванні, аби світові гравці не мали сумніву у намірах української влади», – додав він.
Водночас для успіху плану «Б», яким би не було його змістовне наповнення, вкрай важливими є передумови його формування. По-перше, каже експерт, це має бути продукт відвертої суспільної дискусії, а не закритий документ РНБО чи Офісу президента. «Без консенсусу у суспільстві щодо стратегії повернення Донбасу будь-який план приречений на роль чергового інформприводу», – наголошує Бульдович. По-друге, вже зараз необхідна інтенсивна комунікація, насамперед, на міжнародному рівні. «Ключових геополітичних гравців належить переконати, що теза про безальтернативність мінських домовленостей в діючій редакції безповоротно втратила зв’язок з реальністю», – додав політолог.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
