Кремль поставив експеримент на жителях ОРДЛО
У Росії 17-19 вересня пройшли вибори до Державної думи VIII скликання, а також місцеві та регіональні вибори. Без реальної опозиції, яка була зачищена напередодні, зате з новоспеченими «росіянами» з ОРДЛО. Вони перетворилися на електоральну дійну корову для російської партії влади, популярність якої сильно просіла.
БЕЗ ДЕМОКРАТИЧНОГО ФАСАДУ
Ще у 2009 році Росія потрапила до групи країн, які неурядова міжнародна організація Freedom House кваліфікувала як «консолідований авторитарний режим». Поряд у групі – Туркменія, Узбекистан, Таджикистан і Білорусь. Утім, у Росії намагалися принаймні зберігати якийсь демократичний фасад. Але після минулорічних подій у Білорусі Кремль від "фасаду" відмовився – зі страху повторення подібних подій у себе.
Згідно з докладом фонду «Ліберальна місія», російська влада безпосередньо перейшла від політики стримування опозиції до її знищення.
Першим серйозним сигналом посилення жорстокості російської влади щодо політичної опозиції стала спроба вбивства Олексія Навального (отруєння з використанням хімічної зброї у серпні 2020 року) та його подальше ув’язнення у січні 2021 року.
Очолюваний ним Фонд боротьби з корупцією був внесений до списку екстремістів і терористів та ліквідований. Це призвело до судового переслідування сотень людей. Незабаром Держдума заборонила членам "екстремістських організацій", а також тим, хто жертвував їм гроші, балотуватись на будь-які виборні посади. У такий спосіб соратників Навального позбавили права обиратися. Багато хто з них покинув країну, деякі потрапили до в’язниці.
Російське медіа «Важливі історії» порахувало, скільки кандидатів за останні майже 15 років не було допущено до виборів у Росії, і з'ясувало: кандидатам, які не входять до так званих системних партій, відмовляли в реєстрації на виборах удесятеро частіше.
За даними руху на захист прав виборців «Голос», з 2007 року Центральна виборча комісія (ЦВК) РФ не зареєструвала 120 тисяч осіб. З них тільки 20 тисяч були з «системних партій», інші 100 тисяч — це кандидати від незалежних партій або самовисуванці. Співголова «Голосу» Станіслав Андрійчук зазначає, що вибори, до яких не допускають стільки кандидатів, не можуть вважатися відображенням реального волевиявлення громадян Росії.
Дмитрій Гудков, єдиний відкрито опозиційний депутат Держдуми попереднього, VI скликання (21.12.2011 - 18.09.2016), планував взяти участь в останніх парламентських виборах. Соцопитування показували, що у нього високі рейтинги. Але проти Гудкова було порушено кримінальну справу. Через загрозу арешту він втік з країни.
Застосовуються в Росії проти опозиційних політиків і більш «креативні» методи. Наприклад, батьки 19-річної студентки юрфаку Дар'ї Артамонової, кандидатки до міськради Бердська, отримали похоронний вінок з ім'ям своєї дочки.
На виборах у Законодавчі збори Санкт-Петербурга на одне місце претендували одразу три кандидати з однаковими ім'ям і прізвищем — Борис Вишневський. Вони мали не тільки однакове ім'я-прізвище, а й також однакову бороду та лисину. Серед них — справжній Борис Вишневський, один з найяскравіших опозиційних депутатів петербурзького парламенту. А двоє інших — його клони, котрі поміняли імена, прізвища та зовнішність зовсім недавно.
ЦИРК НА ДРОТІ
Щоб відчути особливу атмосферу, в якій пройшли російські вибори, пропонуємо вам підбірку новинних заголовків:
● «Голова Інгушетії Махмуд-Алі Каліматов проголосував на виборах і станцював лезгинку біля входу до виборчої дільниці»;
● «Сім'я в Рязані прийшла на виборчу дільницю в образах героїв давньоруських сказань Євпатія Коловрата та Авдотьї Рязаночки»;
● «82-річний пенсіонер в Башкирії проголосував на виборах до Держдуми й сів на шпагат прямо на виборчій дільниці»;
● «У Рязанській області один з виборців прийшов голосувати в гідрокостюмі й ластах»;
● «У Чувашії голова комісії з'їв документ після звинувачень у фальсифікації»;
● «У Петербурзі поліція побила кандидата в депутати з інвалідністю, яку той викликав, щоб заявити про зникнення бюлетенів».
Попри те, що правляча партія очікувано посіла перше місце на виборах, у виборчому штабі не з’явився через невідому хворобу її голова Дмитрій Мєдвєдєв. Сергій Лавров і Сергій Шойгу, які очолюють її список, також не прийшли. Начебто через «зайнятість».
Значно ймовірнішим поясненням цієї красномовної відсутності виглядає те, що тріумфу не вийшло: екзитполи дають партії «Единая Россия» 45,2% голосів, тоді як на попередніх виборах в 2016 році вона набрала 54,17%.
Крім того, російська правляча верхівка могла вночі мати клопіт з «проблемними» округами. Наприклад, всю ніч зберігалася інтрига з результатами голосування в Москві: їх не публікували, при цьому з'являлася інформація, що «Единая Россия» там програла, але перемогу намалюють їй.
Вочевидь, після подій у Білорусі російський авторитарний режим засвоїв не тільки необхідність жорстокості заради самозбереження, а й зрозумів, що переборщити може бути небезпечно. З одного боку, потрібна «впевнена перемога», а з іншого — щоб вона була правдоподібною й не створила проблем.
«ПОЧЕРВОНІЛА» ДУМА НА КОРИСТЬ УКРАЇНІ?
Згідно з екзитполами, КПРФ набирає близько 21% голосів — у півтора рази більше, ніж в 2016 році.
Багато років КПРФ, ЛДПР і «Справедливая Россия» були важливою частиною політичної системи Росії. Повністю лояльні вертикалі, вони створювали ілюзію вибору й збирали протестні голоси. За лояльність отримуючи більш-менш гарантовані результати на виборах і можливість залучати в свої списки спонсорів.
Але цей негласний договір з системною (керованою) опозицією, як писав ще у 2019 році Московський центр Карнегі, перестав працювати. Падіння рейтингів і готовність громадян через протест голосувати навіть за кандидатів-спойлерів привели до того, що Кремль почав ставиться з підозрою до лояльних опозиціонерів, покладаючи на них провину за власні провали.
Хоча Грудінін як кандидат у президенти від КПРФ в 2018 році й не дозволяв собі нічого «зайвого», поводився максимально лояльно щодо Кремля, це не допомогло: Кремль відреагував так, ніби він кинув владі серйозний виклик. Його почали видавлювати з політики — Центрвиборчком викреслив його зі списку КПРФ на цих виборах в Думу.
І в цілому, комуністи стали головним об'єктом нападок з боку кремлівської пропаганди на цих виборах. Ймовірно, через побоювання, що КПРФ може вийти за межі електоральної резервації, а в перспективі — і з-під контролю.
Що з того Україні? Позиція КПРФ щодо Криму або Донбасу нічим не відрізняється від позиції Кремля. Зюганов навіть закликав Путіна до «офіційного» вторгнення в Україну.
Але на низовому рівні ця партія стала точкою тяжіння для різноманітних, у тому числі несподіваних, людей, які хочуть реалізувати себе в політиці й критично ставляться до політики Кремля. Так, наприклад, кандидат у депутати Державної Думи від КПРФ Микола Бондаренко підтримав повернення Криму Україні. Він висловив великі сумніви щодо реальних даних «референдуму» 2014 року, а також заявив, що більшість росіян шкодують про окупацію півострова, тому що їм вона не дала нічого хорошого.
Якщо поглиблюватиметься конфлікт між КПРФ та правлячою партією, можна очікувати, що поглиблюватимуться розбіжності між ними щодо оцінок загарбницької політики. Хоча, звісно, чекати серйозної трансформації від спадкоємців більшовиків не варто.
ВІДПРАЦЬОВАНИЙ МАТЕРІАЛ У КРИМУ
Уже вдруге окупаційна влада проводить вибори до Державної думи на Кримському півострові. Україна, США, Євросоюз та низка інших країн вважають їх незаконними.
МЗС України закликало іноземні держави та міжнародні організації «рішуче засудити незаконні дії Росії, чітко заявити про невизнання результатів виборів на тимчасово окупованих територіях України та нелегітимність сформованої таким чином Державної думи РФ, посилити політико-дипломатичний тиск на Російську Федерацію, зокрема шляхом розширення проти неї санкцій».
Деякі особи, що були обличчям колаборації з окупантом, виявилися більше не потрібними своїм московським господарям.
Ще в березні Наталія Поклонська планувала знову балотуватися в Держдуму. Але навіть високі рейтинги не допомогли: «Єдина Росія» не поставила її кандидатуру на вибори. Начебто через те, що Поклонська проголосувала проти пенсійної реформи Путіна.
Схожа історія — у Ольги Тимофєєвої, чия фраза про «каміння з неба» стала мемом у мережі. «У нас був білборд такого змісту. На триколорі: «Що далі? А далі хоч каміння з неба, ми в Росії». Ця позиція севастопольців — вона непорушна», — говорила Тимофєєва в студії севастопольського телеканалу, підконтрольного Росії, в 2014 році. Зараз Тимофєєвій узагалі відмовили в реєстрації на вибори.
Як повідомляє Крим.Реалії, поза великою політикою опинився і так званий «народний мер» Севастополя Олексій Чалий. Ще в 2014 році він сидів поруч із Путіним, за столом, під час підписання так званого «договору про вступ Криму до Росії». Тепер у Держдуму Чалий навіть не висувається.
«Усі ці люди — вони вже відпрацьований матеріал», — пояснює політолог із Криму Євгенія Горюнова.
Ще одна особливість виборів-2021 у Криму — це відсутність прохідного кримськотатарського кандидата.
«Про що це говорить? Якщо в 2016 році в Держдумі був Руслан Бальбек, то зараз кримських татар не буде в Держдумі, не буде стовідсотково. І це говорить про те, що росіяни повністю нівелюють кримськотатарський фактор. Тобто вони кримських татар виводять фактично за політичну сферу. Можливо, це помста за те, що кримські татари не підтримують Росію», — каже Горюнова.
БОЙОВИКИ В ДУМІ
Кого допускають до політичної влади? Учасників гібридної війни на Донбасі.
Представляти «Единую Россию» від Ростовської області, цілком імовірно, буде колишній так званий «прем'єр-міністр» так званої «Донецької народної республіки» і керівник громадського руху «Союз добровольцев Донбасса» (СДД) Олександр Бородай — після того, як його організація уклала угоду з партією влади. Про угоду в травні цього року повідомив секретар генеральної ради партії Андрій Турчак перед тим, як відвідати Донецьк. Турчак заявив, що у них з СДД збігаються цілі й задачі. За словами Бородая, він, у свою чергу, вирішив балотуватися за допомогою «ЕР», бо це «партія президента, нашого верховного головнокомандувача», якого підтримують «усі добровольці СДД».
Не останню роль для російської влади відіграє можливість отримати на думських виборах підтримку серед жителів так званих «ДНР» та «ЛНР», що володіють російськими паспортами.
Як писала «Новая газета», спочатку очікувалося, що боротися за голоси мешканців «ДНР» і «ЛНР» буде ватажок бойовиків Захар Прилєпін. Довго ходили чутки, що в Держдуму Прилєпін піде саме від Ростовської області.
Однак, за словами політтехнолога Аббаса Галлямова, слабкість позицій партії влади змусила змінити підхід в окупованих районах Донбасу: «Спочатку в Кремлі думали, що ситуація „Единой России“ не така погана, і вирішили відправити Захара Прилєпіна в „Справедливую Россию“. З наближенням дня голосування вони почали хапатися за голову: всі ж бачать — що з рейтингами відбувається. Тому вирішили, що така „дійна корова“, як голоси жителів „ДНР“ і „ЛНР“, самим потрібна».
ЕКСПЕРИМЕНТ З ВОЗЗ’ЄДНАННЯ
8 вересня, за півтора тижні до виборів, у Донецьку висадився політичний десант — верхівка російської партії влади провела тут зліт своїх прихильників. Депутат Держдуми від партії влади Дмитрій Саблін, перебуваючи в окупованому Донецьку, заявив, що на Донбасі «проходить експеримент з возз'єднання території з Росією». І ключовий етап цього «експерименту» — участь у російських виборах.
Новоспечені «росіяни» з ОРДЛО масово голосували в Ростовській області. Дехто отримував російські паспорти просто перед голосуванням. З території окупованих районів було організовано 825 автобусних і 12 залізничних рейсів.
Крім того, їм дозволили голосувати онлайн. Як це відбувалося, можна побачити на опублікованому відео, де невідомий чоловік, імовірно співробітник однієї з бюджетних організацій Алчевська, демонструє, як голосує за партію «Единая Россия» від імені акаунтів жителів тимчасово окупованій території Луганської області. Для «голосування» чоловік використовує базу з персональними даними «виборців» — там є всі потрібні логіни і паролі, щоб увійти на портал державних послуг Росії.
По ходу відео він говорить, що записує «звіт для ЦВК», потім — що це звіт «для оперативного штабу Луганська». І нарікає, що процедура голосування виявилася складнішою, ніж вчили «на семінарах», а система для голосування «пригальмовує». У якийсь момент вимовляє: «Якби всі реально голосували за себе, тут би це все просто було б нереально».
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
