В Інституті нацпам'яті пояснили різницю між сприйняттям історії війни в Україні та Росії
Про це сказав директор Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович під час онлайн-дискусії "Зі щитом або на щиті: що таке 8 і 9 травня для сучасної України?", повідомляє кореспондент Укрінформу.
«Кожна держава виробляє колективну пам’ять. Кожна офіційна влада намагається з цим працювати. Якщо це помірний формуючий вплив, який будується на ліберальній оптиці, то це одна історія, це відверта розмова. Тобто у нас в Україні ідуть дебати, дискусії, відбувається здоровий процес критики, обговорення. І є всілякі репресивні моделі, як у Росії зараз, коли не радяться, а офіційна пам’ять перетворюється на якусь агітацію, як у радянський час», - зазначив Дробович.
За його словами, у випадку з цими двома моделями вшанування пам’яті йдеться про два різні гасла.
«Гасло «Можем повторить» - це одна модель пам’яті. І «Ніколи знову» - це друга модель. «Ніколи знову» - це про рефлексію, про те, як це було страшно, щоб такого ніколи не повторити. І тут має значення занурення в особисті болі, тривоги, жахи війни, масові смерті, заглиблення в людське, у співпереживання», - сказав Дробович.
Як приклад він навів книгу Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр», яка написана про війну і водночас про життя людини, родини на тлі війни. Це ближче до моделі «Ніколи знову».
«А друга модель - «Можем повторить», коли вся ця екзальтація, коли на тролейбусах пишуть «На Берлін!»… Ця модель апелює до героїки, і забуваєш про жахи. Діти з автоматиками у військовій формі, мілітаризація освіти, яку ми бачимо в Росії… Ця модель поступово створює якусь привабливість, здається, що війна – нормальний спосіб вирішення проблем, тому що всі реальні людські жахи і страждання випадають з цієї матриці. В цьому небезпека, тому що такою бравадою легко маніпулювати», - застеріг голова УІНП.
