25 жовтня. Пам’ятні дати

Ідея цього свята полягає в тому, щоб підвищити рівень довіри громадян до правосуддя, поінформувати про їхні права, ліквідувати зону відчуження, що утворилася між суспільством та судовою системою та зробити цивільне судочинство реально доступним для громадян. У рамках загальноєвропейського Дня правосуддя також відбувається вручення премії «Кришталеві ваги», котрою Рада Європи та Європейська комісія відзначають новаторську практику судів у проведенні цивільних правових процедур. Нагадаємо, Україна, як член Ради Європи, входить до складу Європейської комісії з ефективності правосуддя.

Події дня

Цього дня у 1921 році розпочався Другий Зимовий похід частин Армії УНР, який став останньою спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 років.

У цей день народилися

в Україні…

Микола Самокиш (1860-1944), художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік.

Народився у Ніжині на Чернігівщині. Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв належав до українського гуртка митців, що ставив собі за мету відтворити історичні події та національні особливості  життя й побуту українського народу.

У 1890 за роботу «Табун орловських рисистих маток» удостоєний звання академіка. У тому ж році молодого художника рекомендували до військового відомства для замальовок маневрів.

При цьому Микола Самокиш ніколи не поривав з Україною. В кінці 1890-х років і на початку 20 ст. часто приїздив в Україну, брав участь у виставках.

Разом з відомим художником Сергієм Васильківським працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной Украины» – «Из украинской старины», з текстом Дмитра Яворницького. Другий альбом «Мотиви українського орнамента» Самокиш опрацював вже сам. На початку 1900-х років брав участь у розписі будинку Полтавського губернського земства (нині – обласний краєзнавчий музей).

З 1911 року художник кожного літа працював в Україні, створив давно задуманий цикл картин з української історії й козацьких воєн.

Микола Самокиш виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, зокрема ілюстрував українські книги.

У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії. Як баталіст,  двічі виїздив до театру воєнних дій: під час російсько-японської війни і разом зі студентами 1915 року на західний і кавказький фронти.

Його мистецька спадщина (понад 10 тисяч малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів.

З 1918 року Самокиш жив у Криму. Відкрив у Сімферополі власну художню студію, на базі якої 1937 року було організовано Кримське художнє училище. У 1936-1941 роках працював професором в Харківському художньому інституті. Від 1938 року – керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів.

У совєтський період майстер створив живописні цикли про Громадянську війну, в якому, зрозуміло, оспівується більшовицька армія. Однак «Червоний цикл» врівноважується іншим циклом – присвяченим козацькій доблесті XVII століття, визвольному повстанню гетьмана Богдана Хмельницького («В’їзд Богдана Хмельницького до Києва в 1648 році» (1929), «Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Єремією Вишневецьким» (1934), «Гетьманці» (1934) та ін.).

Карпо Трохименко (1885-1979), живописець, історик образотворчого мистецтва.

Народився в селі Сущани на Київщині. Навчався в Київському художньому училищі, у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, по тому – у Петербурзькій академії мистецтв у Миколи Самокиша.

У 1915 році у складі учнів Самокиша й під його керівництвом виїздив на Західний, а згодом на Чорноморський і Кавказький фронти для виконання етюдів і замальовок.

У 1916-1917 роках, після закінчення академії, перебував на Кавказькому фронті рядовим лейб-гвардії. В діючій армії створив композиції, в яких відтворив бойові операції і побут російських солдат.

З 1918 року працював у Києві в Комісії охорони пам’яток старовини і мистецтва. Потому викладав у різних навчальних закладах.

Працював у різних жанрах: розписи церков, батальні сцени, портрети, пейзажі – зокрема індустриальні, присвячені великим совєтським будівництвам. Чимало творів присвячені Шевченку і Сковороді.

Одне зі своїх найкращих полотен «Шевченко й Енгельгардт» художник створив у 1939 році.

Амет-Хан Султан (1920-1971), кримськотатарський військовий льотчик, двічі Герой Радянського Союзу.

Народився в Алупці. Пройшов війну від першого і до останнього дня. Здійснив 603 бойові вильоти, 150 повітряних боїв, під час яких особисто збив 30 літаків противника і 19 у групі.

Після війни Амет-Хан Султан намагався повернутися до льотної професії: в березні 1946 року він поїхав до Москви, де подав заяву на роботу льотчиком-випробувачем у Льотно-дослідницькому інституті. Однак відповіді так і не отримав. Як стало відомо пізніше, на заваді була його національність: кримські татари, як і інші депортовані у 1944 році народи були «викреслені» з історії держави, навіть згадки про них були заборонені. Врешті-решт, у лютому 1947 року Амет-Хан Султан став льотчиком-випробувачем Льотно-дослідницького інституту МАП.

За досить короткий строк він став одним з найкращих льотчиків-випробувачів. Амет-Хан Султан – єдиний радянський льотчик, який випробував понад 50 типів літальних апаратів: ним випробувано в повітрі 107 одиниць техніки, був представлений до третьої "Золотої зірки" Героя, але знову завадив запис в анкеті "кримський татарин". Загинув Амет-Хан разом з екіпажем під час чергового випробування.

У 2013 році кримськотатарський телеканал ATR (режисер і виконавець головної ролі Ахтем Сеїтаблаєв) зняв художній фільм «Хайтарма» – перший в історії незалежної України повнометражний кримськотатарський художній фільм в якому йдеться про сталінську депортацію кримськотатарського народу, а також, на тлі цих трагічних подій, розповідається історія головного героя фільму – Амет-Хана Султана - та його родини.

Іван Гаврилюк (1948), кіноактор і політик.

Народився у селі Йосипівка на Львівщині.

Був актором Львівського театру ім. М.Заньковецької, у 1970 році закінчив кінофакультет КДІТМ імені І. К. Карпенка-Карого.

У 1967 році дебютував у ролі Іванка в драмі Бориса Івченка «Анничка». Першою великою роботою стала головна роль в історичній драмі «Хліб і сіль» після закінчення інституту.

З 1973 року Іван Гаврилюк – актор кіностудії ім. О. Довженка. Зіграв Богдана в релігійній драмі «Покутування чужих гріхів», Сашка Івакіна у фільмі «Ті, що йдуть за горизонт», Макара Істоміна в драмі «Це сильніше за мене».

Пік популярності актора припав на 80-і роки. Тоді він зіграв головні ролі в героїко-пригодницькому фільмі «На вагу золота», у драмах «Потрібні мужчини» та «Тепло студеної землі», історичному фільмі «Данило – князь Галицький», філософській притчі «Небилиці про Івана».

З 1986 року Іван Гаврилюк – художній керівник кіновідеооб’єднання «Україна».

Працював на студії Лариси Роднянської «Контакт» – актором, сценаристом і режисером. Він створив дві ліричні документальні стрічки: «Місто Коломия» та «Прикарпаття. Гори і доли» (разом з Тимуром Золоєвим).

З 1991 року – генеральний директор кінофірми «Воля XX». Президент кінофестивалю «Бригантина». З 1997 року – актор, режисер, сценарист, кіностудія «Контакт».

У 2002 році Іван Гаврилюк після тривалої перерви знявся в серіалі Анатолія Матешко «Критичний стан».

Загалом зіграв близько півсотні ролей у кіно. Іван Гаврилюк став першим актором незалежної України, якому було присвоєно почесне звання Народний артист України.

Інтерв’ю з Іваном Гаврилюком –  про політику, і про кінематограф, і про людську гідність: https://teatr.kolomyya.org/news/item/58349

…і у світі

Йоганн Штраус (1825–1899), австрійський композитор, диригент і скрипаль.

Якщо Йоганна Штрауса старшого називали «Батьком вальсу», то Штрауса-сина сучасники називали «Королем вальсу». Свій перший вальс написав у шестирічному віці. Потім з’явилися довершені «Казки Віденського лісу», «На чудовому блакитному Дунаї», «Весняні голоси». Крім вальсів писав оперети. Взірцем у цьому жанрі для Штрауса був Оффебах. Оперети «Летюча миша» і «Циганський барон» мали сенсаційний успіх у європейської публіки.

Жорж Бізе (1838–1875), французький композитор.

Найвизначнішим твором Бізе є опера «Кармен». Її прем’єра (1875 рік,  паризький театр «Опера комік») відзначилася грандіозним скандалом: публіка була шокована змістом, опера була визнана аморальною, музика потворною. Зрештою, «Кармен» надовго зникла з репертуару французьких театрів. Незадовго до смерті композитор уклав угоду на постановку «Кармен» у Віденській державній опері. У Відні опера користувалася великим успіхом у публіки, а також заслужила схвальні відгуки від композиторів, зокрема Ріхарда Вагнера і Йоганнеса Брамса. Останній слухав її 20 разів і казав, що він «пішов би на край світу, щоб обійняти Бізе». Після віденського тріумфу «Кармен» почала стрімко набувати популярності у всьому світі.

Пабло Пікассо (1881–1973), французький художник іспанського походження, громадський діяч, один з найвідоміших художників ХХ століття.

Пікассо був не тільки живописцем, а й графіком, скульптором, керамістом, дизайнером. Його творчість зробила колосальний вплив на розвиток усього мистецтва ХХ століття. Щодо картин Пікассо, а він за своє життя написав їх понад 20 тисяч, то вони є «найулюбленішими» серед крадіїв – саме їх цуплять найчастіше.