17 грудня. Пам’ятні дати

Проголошення УНР 20 листопада 1917 року викликало невдоволення більшовицького уряду. В ніч з 11 на 12 грудня більшовики спробували підняти повстання у Києві, проте зазнали поразки.

17 грудня 1917 року більшовицький уряд Росії за підписами Володимира Леніна та Лева Троцького надіслав до Центральної Ради «Маніфест до українського народу», в якому в ультимативній формі вимагалось припинити роззброєння більшовицьких полків та спільно діяти проти Білої армії. На виконання ультиматуму надавалось 48 годин. Однак, 20 грудня 1917 року Генеральний секретаріат надіслав відповідь за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри, відкинувши всі ультимативні вимоги, що стало початком радянсько-української війни.

Після того, як Центральна Рада відхилила ультиматум росіян, більшовики почали відкриту агресію проти України. На боротьбу проти УНР було перекинуто 3 більшовицькі російські армії.

Вже 22 грудня червоноармійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка зайняли Харків. 9 січня 1918 року був зайнятий Катеринослав (Дніпро), 20 січня – Полтава.

Усвідомлюючи загрозу, що повстала перед Україною, 22 січня 1918 року, Центральна Рада прийняла IV Універсал, в якому проголосила УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу».

Проте, більшовиків це не зупинило: 27 січня загони під командуванням Михайла Муравйова під Бахмачем з’єднались із тридцятитисячною більшовицькою армією, що перейшла український кордон поблизу Сум, розпочавши наступ на Київ, який був взятий 8 лютого 1918 року.

На той час від повного розгрому Україну врятував Берестейський мирний договір від 9 лютого 1918 року, відповідно якого півмільйонний контингент австро-німецьких військ почав займати територію України. 3 березня Брест-Литовський мирний договір між країнами Четверного союзу і Росією зобов’язав останню визнати незалежність УНР. Протягом березня-квітня німецькі і австрійські війська зайняли всю Лівобережну Україну, до кінця травня – Донеччину і Крим, що змусило більшовицьку Росію 12 червня 1918 року підписати з УНР тимчасовий мирний договір.

Православна церква вшановує сьогодні пам’ять великомучениці Варвари і мучениці Юліанії. Варвара (у перекладі з грецької «чужоземка») була християнською мученицею, страченою, згідно з легендою, у Єгипті за часів репресій проти християн на початку IV століття. Разом з Варварою мученицькою смертю померла і Юліанія. З ХІІ століття мощі св. Варвари знаходяться в Україні, нині – у Володимирському соборі Києва. Зазвичай святій моляться від раптової та насильницької смерті.

Події дня

Сьогодні День народження авіації (від латинського avis – птах). Саме в цей день, у 1903 році, в небо піднявся перший, оснащений двигуном, планер братів Вілбера і Орвілла Райтів.

Ідея повітроплавання дуже серйозно зацікавила братів з самого дитинства. Вони вивчили всю наявну на той момент літературу про польоти, багато експериментували, навіть побудували кілька планерів. Для того щоб збільшити підйомну силу крила, проводили нескінченні досліди у, власноруч створеній, аеродинамічній трубі. І, нарешті, результатом всіх експериментів став літальний апарат «Флаєр-1». 17 грудня 1903 року, біля містечка Кітті-Хок (штат Північна Кароліна) о 10.35 в присутності п’ятьох свідків пілотований Орвіллом Райтом літальний апарат «Флаєр-1» з розмахом крил 12,25 метра з рулем висоти і двома кермівними рулями піднявся в повітря і за 12 секунд подолав відстань у 37 метрів. Так розпочалася нова ера в авіації. Цього ж дня було проведено ще три польоти, і під час останнього Вілбер Райт за 59 секунд зміг пролетіти 262 метри.

У цей день народилися

 в Україні…

Євген Буковецький (1866-1948), живописець.

Одесит за походженням. Закінчив Одеську малювальну школу Киріака Костанді. Певний час відвідував Петербурзьку Академію мистецтв та академію Жюльєна в Парижі. Один з організаторів і член Товариства південноросійських художників, брав участь у виставках передвижників. За ініціативою Буковецького було засновано Одеське товариство художників ім. К. Костанді. Працював як жанровий живописець («У багатого родича, «В суді», «Курсистки») та портретист (портрети Сергія Уточкіна, Корнія Чуковського, Івана Буніна, академіка Володимира Філатова тощо).

Ананій Теодорович (1900-1971), церковний і громадський діяч, один з засновників і керівників УАПЦ в Австралії, протопресвітер, журналіст.

Народився на Волині. Вчився в Житомирській та Крем’янецькій духовних семінаріях. Вищу теологічну освіту здобув заочними студіями у Варшавському університеті. Під час визвольних змагань 1917-1921 рр. воював у лавах корпусу Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця; нагороджений двома хрестами за хоробрість та заслуги. У 1925 році висвятився в сан диякона, невдовзі став священиком (до виїзду в еміграцію служив священиком на Волині). Жив спочатку в Німеччині, з 1948 року – в Австралії. З 1951 року і до кінця життя о. Ананій був незмінним настоятелем Свято-Покровської парафії УАПЦ в Сіднеї. Відомий як щедрий жертводавець на українські церковні, громадські та шкільні потреби не тільки в Австралії, але і поза її межами.

Юрій Шевельов (1908-2002), славіст-мовознавець, історик української літератури, письменник, критик.

Професор Гарвардського, Колумбійського університетів, академік Національної академії наук України. Автор науково обґрунтованої періодизації хронології історії української мови, яку на сьогодні підтримує більшість українських мовознавців.

Народився у Харкові в сім’ї етнічних німців. Батько, генерал-майор російської імператорської армії, справжнє прізвище Шнайдер змінив у зв'язку з початком Першої світової війни. У 1931 році Ю.Шевельов закінчив Харківський університет. Працював викладачем Харківського інституту журналістики і Харківського університету. У 1930-х роках Олесь Гончар був студентом Шевельова. Під час німецької окупації працював у відділі освіти Харківської міської управи, де укладав підручники з історії України.

Як зазначає дослідник історії Харкова часів нацистської окупації Анатолій Скоробогатов, Юрій Шевельов «не був причетний до репресивних акцій нового режиму, не був також ідейним та політичним провідником нацизму», у матеріалах кримінальних справ йшлося про науково-популярну діяльність Юрія Шевельова та його інакомислення проти СРСР. Восени 1944 року Ю.Шевельов переїхав до Німеччини, був доцентом слов'янської філології Українського вільного університету, де й захистив докторський науковий ступінь.

Згодом працював у Лундському (Швеція), Гарвардському та Колумбійському університетах (США). Був одним із засновників об'єднання українських письменників «Слово» в 1954 році, редактором і автором журналу «Сучасність». У своїх дослідженнях з історії слов’янських мов доводив, що в доісторичні часи ні східно-, ні західно-, ні південнослов'янські мови (і народи!) не творили ніяких «спільних етносів», а їхня мова споконвіку була діалектно диференційована. Й все своє життя вважав боротьбу з науково хибною та ідеологічно шкідливою концепцією «общерусского языка» своїм найважливішим завданням.

…і у світі

Людвіг ван Бетховен (1770-1827), німецький композитор, піаніст, диригент, останній великий класик доби музичного класицизму.

Автор 9 симфоній, 47 сонат (у т.ч. «Патетичної», «Апасіонати», «Місячної»), 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, скрипкового концерту, меси, пісень, опери «Фіделіо», 16 струнних квартетів.

Бетховен народився в Бонні. Його пращурами були вихідці з Фландрії – селяни, ремісники, купці. Музична династія розпочалася з діда – Людвіга ван Бетховена, який служив капельмейстером боннської придворної капели. Його дружина страждала на алкоголізм, любив хильнути зайву чарку і її син, тобто батько Людвіга - Йоганн ван Бетховен не тільки був п’яницею, а й деспотом. Він день і ніч примушував малого вправлятися у грі на фортепіано, мріючи зробити з нього другого Моцарта, аби возити по європейських столицях й заробляти на тому гроші. Однак, згодом, полишив цю справу, зрозумівши, що «другого Моцарта» з його сина все ж не вийде. Мати була жінкою чуйною і доброю. Вона померла у липні 1787 року, й ця смерть стала відчутним ударом для 17-річного Бетховена. Після смерті матері відповідальність за виховання двох братів лягла на плечі Людвіга.

Він з дитинства був відповідальним, серйозним, але, разом з тим, доволі замкнутим, нетерплячим і різким. Композитор усе життя прожив одинаком – жодна з коханих жінок не могла витримати його характеру. Він мусив часто змінювати квартири – віденські господині не хотіли терпіти безладного способу життя квартиранта. З 1800 року Бетховен почав втрачати слух. Для музиканта це стало справжньою катастрофою. Він, навіть, хотів накласти на себе руки. Майже 20 років тривала ця неймовірна боротьба, шалене протистояння – між цілковитим, абсолютним відчаєм і слабкою надією. Зрештою, кволий промінчик надії переміг, і саме вона, ця надія, дозволила йому почути й відкрити у музиці те, що, можливо, він ніколи б не почув і не написав раніше. Останній період творчості Бетховена позначився неймовірною глибиною і прозорістю.

До речі, син останнього гетьмана України Кирила Розумовського, Андрій Розумовський – російський дипломат у Відні, був приятелем і одним із меценатів Бетховена. Людвіг ван Бетховен присвятив Андрію Розумовському П’яту та Шосту симфонії, а також три струнні квартети.

Папа Римський Франциск (1936). Франциск (в миру Хорхе Маріо Берґольйо) – 266-й Папа Римський в історії Католицької церкви.

Він є першим в історії Папою з Нового Світу і першим єзуїтом на цьому посту. Папою його було обрано у березні 2013 року, після того, як попередній Понтифік, баварець Бенедикт ХVІ на тлі фінансових, сексуальних і кримінальних скандалів, у які була замішана курія, зрікся престолу. Аргентинець одразу ж став улюбленцем світових ЗМІ і широкої публіки. Він ставав людиною року за версією журналу Tіme, його проголошували найстильнішим чоловіком модні глянцеві журнали, він навіть удостоївся дифірамбів від гей-спільноти, якій дуже імпонувало, що папа сказав про представників цієї частини пастви: «Хто я такий, аби когось судити?». До того ж, ні для кого не було секретом, що в Буенос-Айресі Франциск (тоді ще архієпископ) пересувався на метро, мешкав у доволі скромній квартирі замість палацу та не цурався займатися хатніми справами. Ці доволі демократичні звичаї монсеньйор Берґольйо переніс і до Ватикану. Він може подзвонити до папської канцелярії о шостій ранку задля з’ясування якогось питання і порушити суворий церемоніал заради декількох простих вірян. Він носить дешевий годинник Swatch і ортопедичні чорні черевики замість вишуканих червоних мешт, які мав би носити згідно з дрес-кодом. А про його невеличкий синій «форд», який можна побачити навіть на околицях Риму, ходять легенди. Папа є вболівальником футбольного клубу «Сан-Лоренсо» з Буенос-Айреса, любить танго. Коротко кажучи, римський Понтифік намагається бути, передусім, самим собою, а не намісником Бога на Землі.

Мілла Йовович (1975), американська актриса, модель сербсько-українського походження.

Сама акторка вважає себе українкою, американкою, сербкою, росіянкою. Народилася в Києві в сім’ї російської актриси Галини Логінової та сербського лікаря-педіатра Богдана Йововича. Перші п’ять років провела в Україні, а 1980 року з батьками емігрувала до міста Сакраменто, США. Вищої освіти не здобула, але кар’єру моделі почала дуже рано – в одинадцять років. Її дебют у кіно стався у тринадцять років: вона зіграла роль молодшої сестри героїні Шерілін Фенн у «Злитті двох місяців». У творчому доробку актриси участь у понад 30 фільмах. Серед найвідоміших – «П’ятий елемент» (1997), «Жанна Д’Арк» (1999), «Обитель зла» (2002), «Готель «Мільйон доларів». Традиційне амплуа актриси – «рятувальниця світу», вона є своєрідним жіночим Брюсом Віллісом – теж, такий собі, «міцний горішок». Мілла заміжня (це її третій шлюб), її чоловік – британський режисер Пол Андерсон. Подружжя виховує трьох доньок.