Як відро гайок може завадити “зоряним війнам” на навколоземній орбіті
Кілька днів тому президент США Дональд Трамп підписав указ про створення нового, вже 6 роду військ США — Космічних Сил. Офіційне визнання мілітаризації космічної галузі в США не є сюрпризом, адже фактично цей процес йде вже давно. Проникнення військової сфери у космічний простір, а космічних технологій — потенційно й у військові конфлікти, цілком вірогідно стане однією з найважливіших тенденцій найближчого майбутнього. Наслідків мілітаризації космосу, як негативних, так і позитивних, не зможе уникнути ні світ, ні Україна.
Хто і коли почав “космічну гонку озброєнь”
Велика космічна гонка між США та СРСР в другій половині ХХ століття проходила навдивовижу мирно, особливо враховуючи тогочасне безпрецедентне військово-політичне суперництво двох наддержав. З одного боку, тоді в космосі фактично ще не було за що воювати - ні численних систем зв’язку, ні навігації, ні технологічно розвинутих пристроїв спостереження тоді на навколоземній орбіті ще не працювало. З іншого — на той час лише дві держави володіли космічними технологіями і цілком могли між собою домовитись про космічний “нейтралітет”. Навіть гучна в 1980-х програма “зоряних війн”, оголошена президентом Рональдом Рейганом, не змінила тоді картини.
Сьогодні ж ситуація кардинально інакша. На орбіті кружляють тисячі різноманітних апаратів, і значна частина з них має цілком конкретне військове застосування, хоч і не несе озброєння. Збройні Сили тих же США у сфері зв'язку, навігації, спостереження та розвідки практично повністю покладаються на супутникові системи. Тож у випадку початку війни між державами, що володіють космічними технологіями, захист своєї орбітальної інфраструктури буде першочерговим завданням.
Також важливим фактором є те, що вже не тільки дві держави - США та Росія (як правонаступниця СССР) мають змогу літати в космос. Ракетні технології стрімко розповзаються по світу, і ризик того, що у космос проникнуть, відверто кажучи, не найнадійніші держави, жодним гарантіям яких не можна вірити, щодня зростає.
Сполучені Штати, як світовий лідер у сфері освоєння навколоземного простору, найбільше зацікавлені у мілітаризації космосу. Звісно ж, зовсім не через “агресивну імперіалістичну політику Вашингтону” чи ще якісь брехливі вигадки російських пропагандистів, які можна чути. Просто в космосі Сполученим Штатам, як нікому, є що захищати. І їм треба встигнути, доки гіпотетичні космічні суперники США — Китай та Росія, ще доволі сильно відстають за кількістю та якістю засобів доставки об’єктів у космос. Хоча “колеги” намагаються наздогнати. Принаймні, китайські, адже російська космічна галузь з часу розвалу СРСР тільки деградує. Іншими словами, американці зацікавлені в тому, щоб першими “застовбити” за своїми військовими космічний простір, аби домінувати там і в майбутньому, коли інші країни зможуть зайнятися розвитком космічної галузі.
Чим атакувати і від чого захищатися в космосі
Попри американські ініціативи з мілітаризації навколоземного простору, фактично “скриньку Пандори” відкрив саме Китай ще в далекому 2007 році. Тоді, нагадаю, КНР збила власний супутник, який начебто відпрацював свій термін на орбіті, запущеною з землі ракетою. Прозорий натяк на те, що Китай може легко знищувати об’єкти на навколоземних орбітах, зрозумів увесь світ. Росія намагається не відставати від Пекіна, і теж активно розробляє ракетні комплекси, здатні збивати супутники із землі. Саме тому і адміністрації президента США Джорджа Буша, і Барака Обами серйозно взялися за проблемою захисту своєї орбітальної інфраструктури. У той час проводились численні переговори щодо нового договору про неприпустимість розміщення озброєння в космосі. Росіяни висували пропозиції щодо режиму перевірки всіх вантажів, що запускалися б на орбіту, Китай — наполягав на угоді, подібній до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Але США продовжують відстоювати тезу про те, що будь-яка космічна угода не життєздатна, якщо вона не включатиме обмеження для антисупутникової зброї.
Мілітаризація космосу виглядає дуже спокусливою для великих держав, адже космічний простір — це “неоране поле” можливостей як для розвідувально- інформаційних, так і реальних бойових можливостей. Поки що найвірогіднішими сценаріями є розширення арсеналу військових супутників для спостереження та зв’язку, обладнання їх системами захисту та розробка “протисупутникової зброї”. Втім, найбільший інтерес у великих держав викликає можливість за лічені хвилини нанести удар по будь-якій точці земної кулі за допомогою розміщеної на орбіті зброї. Адже навіть найсучаснішим та найточнішим наземним ракетам необхідний доволі значний час, аби досягти цілі. Що дозволяє противнику відреагувати. Космічна зброя ж такої можливості не дає. Крім того, не втратила своєї актуальності і стара рейганівська ідея використовувати орбітальні системи для того, щоб збивати міжконтинентальні балістичні ракети.
Якої примітивної “зброї” найбільше бояться високі космічні технології
Попри свою потенційну ефективність та смертоносність, космічна зброя дуже вразлива. Свого часу ще радянські інженери спокійно відповідали на питання про загрозу від “зоряних війн” Рональда Рейгана: для того, аби знищити таку систему, достатньо запустити на орбіту відро гайок. Дійсно, враховуючи величезні швидкості польоту об’єктів на навколоземні орбіті (для того, щоб вийти на навколоземну орбіту, потрібно досягти швидкості у майже 7000 м за секунду, в той час як куля з автомата Калашникова летить зі швидкістю всього 800 м за секунду), навіть найменший шматочок металу рознесе супутник на друзки.
Найбільша проблема в тому, що умовне “відро гайок” здатне розтрощити не одну конкретну ціль, а все, з чим зіткнеться на орбіті. А уламки розбитих супутників та станцій лиш продовжать ланцюгову реакцію, і увесь навколоземний простір перетвориться на хмару смертельно небезпечних осколків (щось подібне зображається в американському художньому фільмі “Гравітація” 2013 р.). У такому випадку про польоти в космос можна буде забути на довгий час, адже загрозу для пілотованого апарата на орбіті становлять осколки навіть менші за 1 мм!
На щастя, напруга навколо “зоряних воєн” в 1980-ті спала, і ніхто “відро гайок” не орбіту не наважився запустити. Але технології польоту в космос стають все більш доступними, і цілком можливо, що якомусь агресивному диктаторському режиму цілком стане дурості “угробити” орбітальну інфраструктуру та відрізати планету від космосу одним єдиним “відром”.
Між іншим, гонка космічних озброєнь матиме і позитивні наслідки. В першу чергу, будуть активно розвиватись технології, що з військового сектору рано чи пізно потраплять у цивільний, і “далекі зорі”, не виключено, стануть для всього світу трішки ближчі. Цікаво, що саме усвідомлення китайської космічної загрози американськими військовими в період нульових фактично відкрило двері Ілону Маску та іншим приватним космічним компаніям. Адже відколи військові забрали для своїх запусків нішу важких ракет, і для комерційних запусків виник дефіцит апаратів доставки, з’явився приватний космічний бізнес.
Для України, втім, ніяких райдужних перспектив поки що не відкривається. Наша космічна галузь, що базується на радянських технологіях, стрімко застаріває, і дуже скоро стане “вчорашнім днем”. Тому, без значних вкладень (комічні польоти продовжують залишатися дико дорогими) ми навряд чи самостійно зможемо взяти участь у космічній “гонці озброєнь”. А от наш головний ворог — Росія, вочевидь планує долучитися до мілітаризації космосу попри санкційний прес. І хоча їх космічна галузь так само являє собою застарілий радянський спадок, нам не варто недооцінювати російської загрози “згори”. Найоптимістичніший варіант для України зараз — долучатись до оборонних космічних проектів наших західних союзників і методично розвивати власну індустрію високих технологій та космічних польотів.
Вячеслав Масний. Київ
