Розстріляний музей Романа Шухевича чекає на відбудову
1 січня цього року Росія двома «шахедами» зруйнувала музей-криївку, де 5 березня 1950 року прийняв свій останній бій генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич. Втрачені меблі, деякі меморіальні речі, але найголовніше — будинок, від якого залишилась тільки частина фасадної стіни та фундамент. Місце, яке було єдиним «живим» зв’язком із Романом Шухевичем для його рідних та усіх патріотів України, перетворилося на руїни.
Музей було створено у 2001 році за сприяння Товариства вояків УПА в США ім. генерал-хорунжого Тараса Чупринки. На першому поверсі розміщувалась тематична експозиція, на другому — меморіальна. Експонати розповідали про рід Шухевичів, юнацькі роки Романа Шухевича, його військово-політичну діяльність та збройну боротьбу українського визвольного руху. Окрасою першої зали було погруддя Шухевича — робота знаного українського скульптора Михайла Черешньовського, що вціліла після ворожої атаки. А ще вдалося відкопати серед завалів сходи до криївки на горищі, на яких головнокомандувач вів перестрілку з чекістами, і залишки фортепіано, на якому грала вся родина Шухевичів.
Кореспонденти Укрінформу також віддали шану головнокомандувачу УПА Романові Шухевичу та дізналися, які є варіанти відновлення музею.
МОЛИТВА НА РУЇНАХ
У Білогорщі біля пам’ятника Романові Шухевичу, що навпроти зруйнованого музею, людно, як ніколи: тут зібрались рідні головнокомандувача УПА, представники громадських та ветеранських організацій, влада, духовенство, ЗМІ. Довкола майорять синьо-жовті та червоно-чорні прапори. Із кожної сторони лунає: «Слава Україні!», а у відповідь: «Героям слава!».
Пообіді священники проводять поминальну панахиду, присутні приносять до пам’ятника Шухевичу квіти, лампадки. Голосно співають повстанських пісень. А поза спинами присутніх, через дорогу — руїни розстріляного музею. В цьому будинку за часів УПА такі ж слова нашіптували, щоби не почули представники НКВС, чиї «вуха» були всюди.
Чекісти розробили у ніч з 4 на 5 березня 1950 року «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації «Вовка»», тобто Романа Шухевича. Цю операцію очолював генерал міністерства державної безпеки СРСР Павло Судоплатов. 5 березня 1950 року в Білогорщі було залучено понад 700 бійців внутрішніх військ.
Наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху Олеся Ісаюк у 2015 році написала книгу про Шухевича, що згодом видалася авторці неповною. Тому восени 2023 року вийшла друком її нова робота — «Роман Шухевич. Життя легенди». Науковиця розповідає, що «дуель із чекістами» могла б не відбутися саме тут, адже генерал збирався переходити в інший сховок після арешту 2 березня його зв’язкової Дарки Гусяк. Так, він уже надіслав охорону перевірити криївку, але НКВС знайшов його раніше, бо розумів, що діє правило трьох діб: за 72 години всі явки, криївки, паролі будуть змінені.
- Основне значення цієї хати-криївки — вона є частиною нематеріальної спадщини нашої історії. Ми не маємо їх забагато, кожна — порахована. А сьогодні ці руїни — ще й свідки та історичне підтвердження, що війна триває, — зауважує Ісаюк.
Після влучання російського дрона-камікадзе в музей Романа Шухевича вціліли лише частина стіни та підлога. Серед руїн працівники Львівського музею досі знаходять уламки ворожої зброї.
- Ми буквально одночасно зі всіма службами з’їхалися 1 січня і взялися до ліквідації наслідків удару, — розповідає працівник Львівського історичного музею Тарас Рак. — Було багато людей: і комунальники, і волонтери, і просто ті, хто живе поруч. Тут особливо цінного нічого не було, бо все вивезли до сховку ще на початку повномасштабного вторгнення. Нам вдалося відкопати фортепіано, сходинки. Але найбільшою цінністю, найважливішим історичним артефактом був дім, від якого тепер фактично нічого не лишилося.
Найбільше тужить за будівлею донька Романа Шухевича — пані Марія Трильовська-Шухевич. Це місце для неї — особливе, оскільки немає могили батька, до якої можна прийти і помолитися.
- Я відчуваю, що втратила останню ниточку зв'язку з батьком, — каже пані Трильовська-Шухевич. — Ми часто сюди приїжджали з Юрком (син Романа Шухевича, — ред.), як він був живий. А тепер я втратила таке рідне місце. Тут стояло фортепіано, на якому бігали пальці батька, тут були меблі, на яких він сидів, документи, які він перегортав, тримав у руках. Тепер уже нічого того немає. Фізичний зв'язок зник, лишилися тільки спогади і гарна згадка про той музей.
Вона розповідає, що востаннє бачила батька, коли їй було два роки і три місяці.
- Тому маю єдиний спогад про нього, що я сиджу в кухні на вікні і бавлюся його білявим кучерявим волоссям. Обличчя не пам’ятаю, лише ті кучері. Це все, що особисто знаю, решта — з розповідей мами, Юрка, знайомих, родини. Документи читала і, власне, звідти черпала інформацію про батька, — додає пані Марія.
ЯКИМ БУВ РОМАН ШУХЕВИЧ?
Біля зруйнованого музею за ініціативи Центру досліджень визвольного руху та за підтримки Українського культурного фонду розмістили два десятки інформаційних банерів про життєвий шлях Романа Шухевича.
- Він — надзвичайно сильна та важлива особистість, — зазначає один із авторів та ініціаторів виставки, історик Володимир В’ятрович. — Але мене дуже турбує, що в нас такі герої часто подаються, як «забронзовілі». Тобто ти бачиш величну фігуру, але не розумієш, якою він був людиною. Завдання цієї виставки — показати, що Шухевич, з одного боку, — така ж людина, як ми з вами, а з іншого — чоловік, який переступив через все людське і піднявся на Олімп Героя. Тому ми тут бачимо і веселого хлопця, і людину, яка кохала, створювала сім’ю, і спортсмена, і бізнесмена, водночас — патріота, для якого основною метою була боротьба за незалежність. Все це можна поєднувати, як ми бачимо на прикладі Шухевича.
Інформація з банерів вражає цікавинками з життя головнокомандувача УПА. Зокрема, можна дізнатися, як дід Романа Шухевича долучився до створення «Тіней забутих предків»; як квартирант Шухевичів Євген Коновалець вплинув на малого Ромка; за що на майбутнього генерала скаржилися в польській школі; як в'язниця допомогла Шухевичу стати бізнесменом у сфері реклами; чому ніхто не знає, де місце поховання Шухевича й навіщо частину його справи спалили уже за незалежної України.
- Коли ми подивимося на Шухевича, Бандеру, як на звичайних людей, то побачимо, що схожі герої живуть поміж нас. Вони так само заслуговують на нашу підтримку, повагу, захоплення. І щоб захоплюватися тими героями, які нині захищають Україну, точно не треба чекати, щоб вони загинули, — додає В’ятрович.
КОЛИ ВІДБУДУЮТЬ МУЗЕЙ?
- Після 1 січня до мене почали телефонувати і писати люди, що хотіли приїхати в музей, привести школярів, студентів, але виявилося, що вже нема куди, — каже донька Романа Шухевича. — Тому я вважаю, що варто якнайшвидше його відновлювати, бо потім прийдуть якісь інші, більш важливі потреби, і відкладуть ще на пізніше. Я хочу, щоб до наступної, 75-ї, річниці з дня загибелі батька музей вже був відбудований і функціонував. Мені б дуже хотілося, щоб він мав такий вигляд, як у ті часи, коли батько тут переховувався і віддав своє життя.
Про відбудову музею не раз дискутували на сесіях обласної та міської рад. Відкрито рахунок для відновлення. Колеги з інших музеїв проводять благодійні заходи, щоби долучити кошти. Львівська міська рада 5 березня розпочала приймання заявок на участь у всеукраїнському відкритому архітектурному конкурсі на проєктну пропозицію з відновлення Музею генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.
- Для громади Львова дуже важливо відбудувати цей музей, зробити його місцем, куди приходитимуть діти і ветерани, де будуть розповідати і про сучасних борців за Україну. Саме архітектурний конкурс дасть можливість знайти найкраще поєднання всіх цих цілей. Одним із найважливіших місць цього музею була криївка, що розташовувалась на горищі. Тепер потрібно зробити так, щоб доступ до неї мали люди з інвалідністю, щоб всі могли її побачити. Важливо правильно облаштувати весь простір довкола музею. Має бути нове бачення, але при цьому зберегти автентичність, — наголосив міський голова Львова Андрій Садовий.
Він упевнений, що наступного року музей буде відреставрований і почне приймати відвідувачів.
Слід зауважити, раніше мер Львова заявляв, що відбудова музею можлива після перемоги України у війні.
Ми поцікавилися, чому він змінив свою думку.
- Я не змінив, гадаю, що ми до кінця цього року будемо її мати. Я оптиміст, вірю в ЗСУ. Це не буде вже виключно музей, який говоритиме про минуле, він розповідатиме і про сьогодення. Тому що атака 1 січня — це також атака на Шухевича. Росіяни хотіли його вбити навіть мертвого, але їм це не вдасться, тому що є пам’ять. Якщо люди сьогодні мають живі кошти і хочуть тут щось будувати, то велике прохання скерувати їх на зброю для армії. А коли буде відомий кошторис, ми звернемося публічно до громади, щоби зібрати кошти. Думаю, тисячі людей захочуть докластися до цього музею і профінансувати бодай цеглинку, щоб стати частиною цієї історії, — відповів Садовий.
Родина Шухевичів у відповідь нарікає, що такий підхід призведе до затягування процесу, адже завдяки цифровій візуалізації музею, яку створили ІТ-фахівці, можна вже відбудовувати без додаткових проєктів.
- Що таке проєкт? От є розроблений проєкт ще з 2007 року на пам’ятник Романові Шухевичу у Львові, але його так ніхто і не споруджує, в міській раді про це взагалі не згадують. І я боюся, що так буде і з цим музеєм. Ми не хочемо ніяких проєктів і різних видумок, а хочемо, щоб музей був відбудований таким, як він був. Це місце для нас завжди було як могила Шухевича, тут були сходи, на яких пролилася його кров, — каже дружина Юрія Шухевича, пані Леся.
Вона додає, що є й фінанси на відновлення музею.
- Деяка частина стін ще стоїть… Це просто треба відбудувати. Єдине — для початку робіт має дати дозвіл міський голова. Але він починає тягнути час. Ми вже навіть думаємо собі, може, без дозволів зробити? Буде штраф, буде суд, — зате буде музей, — зауважує пані Леся.
Зруйнований музей з дороги загороджений великим банером зі світлинами Романа Шухевича, надписом великими літерами «Місто відновить музей» та інформацією про конкурс на найкращий архітекторський проєкт. На банері також написано: «Саме в цьому будинку разом із сім’єю колись проживав Роман Шухевич». Але, як зауважив В’ятрович, командир УПА перебував тут лише з охоронцями і звʼязковими, адже переховувався від чекістів.
- Із сімʼєю він не жив з 1940 року, тому що присвятив своє життя боротьбі за свободу, — каже В’ятрович. — Важливо зрозуміти місце і роль самого Романа Шухевича в історії України. Це людина, яка створювала Українську Повстанську Армію, кинула виклик двом потужним тоталітарним системам — нацистській та комуністичній у той час, коли здавалося, що боротьба є абсолютно безнадійною… І такі особистості, як Роман Шухевич, наголошують нам, що боротися все одно треба.
Довідково: Роман Шухевич («Тур», «Дзвін», «Тарас Чупринка», «Вовк») — головний командир УПА, генерал-хорунжий, Голова Бюро Проводу ОУН (б).
Народився 30 червня 1907 року у Львові, закінчив Львівську академічну гімназію та Львівську політехніку. Був активним членом «Пласту», обдарованим музикантом і спортсменом. До підпілля приєднався у 1925 році як член УВО. Член ОУН від часу її заснування. Організатор замаху на совєтського консула у жовтні 1933 року. В червні 1934 року заарештований та ув’язнений у концтаборі «Береза Картузька», звинувачений на Львівському процесі ОУН 1936 року. Після звільнення з ув’язнення заснував рекламну фірму ФАМА. Був членом штабу Карпатської Січі.
Після початку Другої світової доклав зусиль задля здобуття незалежності України. Після розколу ОУН у 1940 році підтримав Степана Бандеру. Призначений військовим референтом. У 1941 році — командир батальйону «Нахтігаль». Після примусового розпуску батальйону восени 1941-го перебував у Білорусі як командир охоронного батальйону.
На початку 1943-го, уникнувши арешту, повернувся у підпілля. У травні 1943-го очолив Бюро Проводу, у листопаді став головним командиром УПА. Наступні сім років очолював українське антисовєтське підпілля.
5 березня 1950 року загинув у селі Білогорщі на Львівщині внаслідок військової операції чекістів. Посмертно його відзначено Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу та Золотим хрестом заслуги. Місце поховання невідоме.
Людмила Гринюк, Львів
Фото Анастасії Смольєнко
