Мюнхен-2007: 15 років тому Путін почав світовий біполярний розлад
Однополярний світ більше не влаштовує Путіна – про це він заявив на Мюнхенській безпековій конференції ще в лютому 2007 року. З того часу відбулися події, які не інакше як біполярним розладом президента Росії не поясниш, які зрештою призвели й до розладу в світі.
Промова Путіна тривала тоді трохи понад 30 хвилин і згодом була визнана точкою відліку нової холодної війни між колективним Заходом та Росією, яка, присівши на газові та нафтодолари, потроху «вставала з колін». А зараз увесь світ, і насамперед Україна, відчуває чергове загострення його психозу (чим, власне, і є біполярний розлад). Нагадаємо лише кілька головних мюнхенських тез, з яких усе й почалося.
«Для сучасного світу однополярна модель [гегемонію США] не тільки неприйнятна, а й взагалі неможлива… Ще важливіше, що сама однополярна модель не працює, тому що в її основі немає і не може бути морально-етичної бази сучасної цивілізації», – сказав тоді президент РФ.
Боротьба Путіна за багатополярну модель призвела тільки в Україні до близько 42-44 тисяч загиблих і поранених (дані Верховного комісара ООН з прав людини). Про кількість біженців та переселенців і говорити зайве. У грузинів та сирійців – свої рахунки з московським захисником цивілізаційної моралі.
«Ми бачимо все більшу зневагу до основоположних принципів міжнародного права… Ну кому це сподобається?», – питав Путін 15 років тому.
Уже через сім років після цих слів Росія вдалася до акту агресії проти України в Криму: загарбала та здійснила незаконну анексію території сусідньої країни.
Більшість держав світу, ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ прямо назвали це порушенням норм і принципів міжнародного права. Кремль переступив через свої зобов’язання за Гельсінським актом про непорушність європейських кордонів, Будапештським меморандумом про гарантії безпеки України, Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ, Договором між Україною і Росією про українсько-російський державний кордон та ще десятками двосторонніх і багатосторонніх угод.
«Економічна безпека – це сфера, де всім слід дотримуватись єдиних принципів. Ми готові чесно конкурувати», – пообіцяв тоді Путін.
«Чесна конкуренція» з боку Москви проявилася у «газових», «молочній», «автомобільній», «вугільній», «скляній» та «кондитерській» війнах ще до 2014 року. Саме економічний тиск був приводом для Віктора Януковича не підписувати Угоду про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС у 2013 році, що стало поштовхом до революції.
«Газові війни» з суто російсько-українських згодом переросли у загальноєвропейські. А з недавніх часів вони взагалі стали геополітично-економічною зброєю Кремля, яку він використовує як глобально, так і точково. Наприклад, щоб змусити одну з європейських країн заблокувати приєднання України до кіберцентру при НАТО.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Війна матрьошок»: навіщо Росії газова криза?
«Процес натовського розширення не має жодного стосунку до… гарантування безпеки в Європі. Навпаки, це фактор, який серйозно провокує…».
Власне, це і є головна теза усієї Мюнхенської промови, яку Володимир Путін впроваджує поки що дипломатичним шантажем, підкріпленим постійним переміщенням військ біля українських кордонів.
До речі, за раннього Путіна Москва спокійно прийняла рішення НАТО про розширення у 2004 році. Більше того, сам президент РФ казав про можливість вступу Росії до НАТО. У 2002 році була утворена Рада Росія-НАТО. РФ брала участь у спільних навчаннях з Альянсом, миротворчих операціях. А потім були: Південна Осетія, Абхазія, Крим, Донбас, Сирія...
І Путін жодного разу не згадав свої мюнхенські повчання, що «єдиним механізмом прийняття рішень щодо використання військової сили як останнього аргументу може бути лише Статут ООН».
До прикладу, де в Статуті ООН передбачено право вбити 8300 мирних мешканців Сирії із застосуванням російської авіації?
«Потенційна небезпека дестабілізації міжнародних відносин пов'язана й з очевидним застоєм у сфері роззброєння», – заявив тоді президент РФ у Мюнхені. І так почав боротися із застоєм роззброєння, що витрати Росії на оборону цьогоріч перевищать витрати на… економіку і складуть 3,5 трильйона рублів (приблизно 47 мільярдів доларів).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чим Росію лякає Євросоюз?
Іноземні медіа з приводу тодішньої мюнхенської промови президента РФ писали так.
«Якщо Путін збирався розколоти НАТО, його виступ мав зворотний ефект. Уперше, як мінімум, за десять років високопоставлені політики, дипломати та міністри оборони союзних держав НАТО зуміли об'єднатися проти спільного ворога», – зазначало видання Financial Times.
The Guardian пригадало слова сенатора Джона Маккейна про те, що виступ Путіна був «найагресивнішою промовою російського лідера з часів холодної війни, а деякі його зауваження межували з параноєю».
«Дружба, яка народилася у 2001 році, коли президент Буш уперше зустрів Путіна й подивився в душу колишнього офіцера КДБ, зійшла нанівець, коли Кремль почав придушувати опозицію всередині Росії та використовувати свої енергетичні ресурси, щоб тиснути на своїх сусідів», – констатував Washington Post.
Зараз українці сумно посміхаються, коли чують, що для їхнього об’єднання жоден не зробив стільки, скільки Путін. А американці з європейцями про це казали ще тоді, у лютому 2007-го.
«Своєю єдиною промовою він зробив більше для об'єднання США та Європи, аніж ми самі змогли б зробити за десятиліття», – зазначив тоді американський сенатор Ліндсі Грем. «Ми повинні подякувати президенту Путіну, який ясно і переконливо довів, чому НАТО має розширюватися», – констатував, своєю чергою, тодішній глава МЗС Чехії Карел Шварценберг.
Розширення Альянсу та ймовірний вступ у нього України взагалі вганяє президента РФ у маніакальний психоз. Нещодавно він заявив: «Уявімо, що Україна є членом НАТО і… починає операцію у Криму. Це суверенна російська територія... Нам що, воювати із НАТО? Ну хтось про це хоч щось подумав? Схоже, що ні».
Схоже, що так, – людина таки втратила зв'язок із реальністю. Це, до речі, дуже поганий симптом. Доведено історією. Одна людина, яка також свого часу виступала у Мюнхені, але за 84 роки до Путіна, якось сказала: «Лише безідейні і недоумкуваті люди можуть вважати, що державні кордони на нашій землі є чимось навіки непорушним і таким, що не підлягає змінам».
Ні до чого хорошого це не привело. Ані для цієї людини, ані для усього людства.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
