Саміт Україна - Південно-Східна Європа: Єднання на тлі виборів у США та зростання популізму в ЄС

На прапорі, що майорить над вежами хорватського Дубровника, написано слово «Libertas», що в перекладі з латини означає – «Свобода».

У міждержавній політиці практично не буває нічого випадкового, тож не було випадковим і вибір Дубровника, міста Свободи, як місця проведення вже третього саміту Україна – Південно-Східна Європа.

Взагалі слово «свобода» було лейтмотивом усіх подій саміту. На фінальній пресконференції Президента України Володимира Зеленського і прем’єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича постійно говорилося про свободу і звільнення України та всебічну підтримку Хорватією цього прагнення. В договорі між Хорватією й Україною про стратегічне співробітництво і партнерство, який був підписаний на полях Саміту, вже в преамбулі підкреслювалася відданість обох країн свободі та спільним цінностям, і навіть на окремій пресконференції президента Сербії Александра Вучича ключовою темою були свобода та незалежність України.

Формальними результатами саміту в Дубровнику стало підписання важливого договору про співробітництво та партнерство між Хорватією й Україною та спільної Дубровської декларації підтримки України, учасниками саміту, які були представлені на рівні керівників країн Балкан та Півдня Європи. Але крім формальної частини та двосторонніх зустрічей Зеленського з керівниками Словенії, Албанії, Греції, Північної Македонії, важливим було саме неформальне спілкування. По суті, вже можна говорити про те, що Україна змогла об’єднати балканську спільноту країн, які підтримують Україну, і які вкотре підтвердили, що вони поруч з Україною в її справедливій війні за свободу і незалежність.

Кожна із країн-учасниць саміту, незважаючи на свої, начебто, невеликі в порівнянні з іншими європейськими країнами розміри що ВВП, що територій, вже надали Україні суттєву військову та гуманітарну допомогу. Не завжди ця допомога була явною, але завжди вчасною і важливою, хоч що б це було – чи то модернізовані танки М-55S від Словенії, чи то літаки Су-25 від Північної Македонії, чи то боєприпаси та броньована техніка від Греції, чи суттєва військова допомога від Косова, чи великі пакети допомоги від Хорватії, від мінометів до гелікоптерів, і від машин по розмінуванню до транспортних літаків, і врешті-решт – мінометні снаряди від Сербії.

Але це не було допомогою в одну сторону. Після останнього розширення Євросоюзу в 2013 році зі вступом Хорватії, здавалося, що приєднання сусідніх країн, таких як Чорногорія чи Північна Македонія, чи та сама Сербія, – питання кількох років, але пауза виявилася задовгою. І саме Україна змогла стати тим каталізатором, який суттєво прискорив рух країн Західних Балкан до вступу в Євросоюз. Це неформально визнавали всі учасники саміту, а президент Сербії Вучич прямо про це сказав на своїй пресконференції.

Попри те, що дух ізоляціонізму та прагнення «залишитися в стороні» від війни витав в кулуарах саміту – і це виражалося і в запитаннях, які ставилися главі МЗС Хорватії Радману стосовно негативної позиції президента Хорватії Зорана Мілановича щодо відправки хорватських військових для участі у спільній місії НАТО по підготовці українських збройних сил, і в постійних спробах президента Сербії Вучича уникнути відповіді на пряме запитання щодо підтримки ним санкцій проти Росії – все одно, це прагнення деяких політиків всидіти на всіх стільцях одночасно, було в абсолютній меншості проти колективної позиції учасників саміту.

На Балканах та у Південній Європі надто добре зрозуміли, спостерігаючи за агресією Росії проти України та реакцією міжнародної спільноти, що таке для країни залишитися зараз наодинці зі своїми питаннями і проблемами, тож, вивчивши цей урок, прагнуть до єднання.

Перед нашими державами стоять спільні виклики, серед яких, крім всього іншого, і демографічна криза. Присутність на саміті віцепрезидента Європейської комісії з питань демократії та демографії Дубравки Шуїци – свідчення тому.

Долати такі виклики у часи міжнародних штормів у політиці, на тлі невизначеності результатів виборів у США, та тлі зростання популізму та політики ізоляції в ЄС – краще разом. Це, напевно, головний результат цього, вже третього саміту України і країн Південно-Східної Європи. Україна нарешті почала проводити свою власну, проактивну політику в регіоні, на який постійно старалися впливати як сусіди по Європі, так і глобальні гравці. 

На саміті також багато говорилося про вивчення досвіду України, і навіть в окремому пункті спільного договору між Хорватією й Україною було прописане саме підсилення оборонної спроможності обох країн, що, крім збільшення допомоги Україні Хорватією, має і зворотний рух – Україна допомагатиме Хорватії у розвитку безпілотних систем як у повітрі, так і на морі. Про це на спільній пресконференції з прем’єр-міністром Пленковичем окремо наголосив Президент Зеленський.

Слід також відзначити, що цей візит став історичним, хоча б тому, що Зеленський уперше відвідав Хорватію на посту Президента. Україна однією з перших визнала незалежність Хорватії, що в ті часи Вітчизняної війни Хорватії за незалежність мало дуже важливе і певною мірою критичне значення, адже визнання країни допомагало у подоланні ембарго на продажі їй зброї так необхідного для захисту. Але при цьому Хорватія і Балкани якось завжди залишалися у тіні уваги України. Так, розвивалися якісь проєкти, будувалися якісь взаємовідносини, але українці більше знали хорватський футбол, як, і хорвати навзаєм, аніж історію боротьби Хорватії за незалежність.

А цей досвід, попри різницю в масштабах наших війн, має бути вивчений, і напевно не тільки Україною, хоча для нас, на жаль, дуже актуальним є і практичні навички хорватів у розмінуванні, у реінтеграції територій, що були під окупацією, і врешті-решт, у відновленні справедливості через суд.

Останньою подією візиту Зеленського в Хорватію стало відвідування меморіалу захисникам Дубровника часів Вітчизняної війни за незалежність. Свого часу це прекрасне місто, пам’ятка ЮНЕСКО піддавалося нещадним обстрілам військами сербів з боку моря. Це вшанування пам’яті було додатковим свідченням від України та Зеленського спільності наших шляхів, Хорватії й України, двох країн у Європі, які мають досвід боротьби за незалежність і свободу. І як казали хорватські колеги на Саміті – перемогла Хорватія, переможе й Україна.

Євген Степаненко, Дубровник

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства