Про це йшлося на пресконференції в Укрінформі на тему «Голодомор-геноцид українців 1932-1933 рр. та масові штучні голоди 1921-1923 рр., 1946-1947 рр.: методики та висновки комплексних судових експертиз».

“У 2021 році під час наукових міжнародних конференцій, присвячених темі голодів та голодомору 1932-1933 років, було представлено результати комплексних судових експертиз, зроблених останніми роками у контексті кримінальної справи, що вивчає виконавців голоду 1932-1933 років. Ці експертизи вийшли далеко ширші за проблематику початку 1930-их років, оскільки було представлено цілковито нові методики, нові підрахунки. Вони показують Голодомор-геноцид у широкому контексті загальної радянської політики”, - зазначив доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету ім. І.Франка Андрій Козицький.

Він зауважив, що дослідження кількості жертв Голодомору скрізь у світі ускладнене у зв’язку з тим, що організатори геноциду завжди приховують, фальсифікують статистичні дані. І попередні дослідження відбувалися в той спосіб, що порівнювалися цифри до геноциду і після геноциду. Але проблема полягала в тому, що переписи в Україні відбувалися в 1926 році, згодом у 1937 і 1939 роках, тобто геноцид потрапив у дуже великий часовий відтинок між ними. Треба було реконструювати, скільки людей могло бути в 1932-1933 роках, і згодом - як змінилася ситуація між 1933 і 1937 чи 1939, враховуючи, що ці цифри також були фальсифіковані, особливо перепис 1937 року.

За словами Козицького, методика, яку виконали науковці Інституту регіональних досліджень НАНУ на чолі з Романом Теслюком, вперше була запропонована французьким дослідником польського походження Мареком Шлівінським, який дослідив кількість жертв у Камбоджі. "Він усю країну поділив на регіони, характерні за певними обставинами, де кількість жертв геноциду під час режиму “червоних кхмерів” була приблизно однакова, підрахував дуже детально, до однієї людини в невеликому районі, який є репрезентативний для цього району, а тоді екстраполював цю цифру на усі райони. Методика Теслюка полягала в тому, що територія України так само була поділена на такі регіони, було досліджено дуже детально в кожному репрезентативному регіоні кількість смертей, було визначено відсоток, і цей відсоток використано для того, щоб підрахувати загальну кількість жертв. Це вдруге у світі було зроблено і вперше в Україні”, - розповів Козицький.

Він зазначив, що цифра у 10,5 мільйона жертв, яку показало дослідження, вже називалася, і навіть у 1930-их роках. Однак є дослідники, які цієї цифри не визнають, вважають, що вона має бути суттєво меншою, зокрема під час першої експертизи 2010 року було названо майже 4 мільйони.

“Сучасне дослідження показує набагато більшу цифру, але вона не з’явилася нізвідки, вона вже фігурувала. І ми абсолютно об’єктивно говоримо про цифру у 10,5 мільйона жертв. Це включно з тими українцями, які померли за межами України, наприклад, на Кубані”, - сказав Козицький.

Він зазначив, зокрема, що у Північному Казахстані були компактні поселення українців - 300 тисяч - і вони теж дуже постраждали від голоду, подальші дослідження можуть показати смерть українців і в інших регіонах.

“Ще один важливий момент - якщо раніше жертвами геноциду розглядали тих, що померли в Україні від голоду, то зараз розглядаються усі вбивства, зокрема і розстріли, і смерть депортованих... І це правильно. Євреї не розділяють своїх жертв під час Другої світової війни на тих, хто загинули в концтаборах, в гетто чи просто від голоду, ховаючись від нацистів”, - підкреслив науковець.

Як повідомив докторант Інституту регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАНУ Роман Теслюк, науковці Інституту розробили власну методику і на власній джерельній базі провели дослідження відповідно до запиту статистико-криміналістичної експертизи.

“Дослідження включало територію УСРР і Північнокавказький край, проводилось вибірковим методом, коли було вибрано райони в різних частинах, областях, природних зонах. Ми дуже детально дослідили ці райони і, розрахувавши відсоток втрат у них, перенесли їх на інші території. На Кубані ми так дослідили Слов’янський район, власне, взяли частку українського населення. І за подібним методом так само розрахували втрати по Кубані — 45 відсотків”, - пояснив Теслюк.

Він поінформував також, що науковці Інституту наразі досліджують інші райони, подібні між собою за втратами. “Так само ми хочемо дослідити райони компактного проживання українців, зокрема, на півночі Казахстану, так званий “сірий клин”, і на Поволжі - “жовтий клин”. Ми орієнтуємося на дані перепису 1926 року, коли в РСФСР було понад сім мільйонів українців. Перепис 1937 року показав набагато меншу кількість. Власне, це покаже, що найбільші втрати були там, де компактно проживали українці — хліборобська нація, з якої викачували ресурси, щоб зробити законослухняною”, - підкреслив він.