Борис Патон. 1. Що не міряється кабінетами?

Такого немає і ніколи не буде більше у світі… Власним життям та науковою діяльністю Борис Євгенович Патон встановив три світових рекорди:
● у світі він був найстарішим за віком президентом державної Академії наук;
● довше за інших науковців планети перебував на посаді керівника Академії наук;
● він залишиться єдиним очільником національної Академії наук, який був її ровесником, адже день заснування Академії наук України та день народження Б.Є. Патона ледь не збігаються.

Автор і співавтор понад 720 винаходів та 500 міжнародних патентів, двічі Герой соціалістичної праці (1969, 1978) і Герой України (1998), володар власного бронзового бюста (1982) – просто вражала і кількість його прижиттєвих відзнак, нагород, посад…

Директор Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України (1953-2020), президент Міжнародної асоціації академій наук (1993-2020), член Ради з питань науки та науково-технічної політики при президентові України (від березня 1996 р.), голова Комітету з Державної премії України в галузі науки і техніки (від грудня 1996 р.), член Державної комісії з питань реформування, розвитку Збройних сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки (від березня 2003 р.), перший заступник голови Національної ради зі сталого розвитку України (з травня 2003 р.). Все? Ні, це лише початок розповіді.

Що із цього калейдоскопічного багатства найбільше вкарбувалося в пам’ять? В інтерв’ю один із патріархів вітчизняної науки відповів так:

- Важко так, начебто зверху, зміряти поглядом власне життя. Я намагаюся дивитися на світ позитивно. Але ось яка парадоксальна штука: залишаються в пам’яті, швидше, якісь труднощі, якісь перешкоди, переломні моменти, напевно. Одне можу сказати точно: життя у мене було насиченим.

*   *   *

Видатний український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії й технології металів Борис Євгенович Патон народився 1 (14) листопада 1918 р. у Києві, Українська Держава, у сім'ї відомого вченого.

Його батько – Євген Оскарович Патон (1870-1953), закінчив Дрезденський технічний університет (1894), а потім – Петербурзький інститут Корпусу інженерів шляхів сполучення (1896), бо диплом німецького університету у Російській імперії… не визнавався. Затим він завідував (1904-1938) кафедрою конструювання мостів Київського політехнічного інституту, що стала третьою в Росії (цю кафедру український вчений сам і створив). Так само як Євген Оскарович створив у 1934 р. у Києві та очолював (1934-1953) науково-дослідний Інститут електрозварювання, трохи згодом поіменований його прізвищем.

Мати, Наталія Вікторівна Патон (у дівоцтві – Будде; 1884-1971), була дочкою російського генерала від інфантерії, героя російсько-турецької війни 1853-1856 рр. Віктора Еммануїловича Будде. Вихованиця Фундуклеївської жіночої гімназії після одруження стала домогосподаркою, котра опікувалася синами – старшим на рік Володимиром (1917-1987), який став заступником начальника Дослідницького конструкторсько-технологічного бюро Інституту електрозварювання АН УРСР імені Є.О. Патона, та молодшим Євгеном.

Перше логічне запитання: чому сини у подружжя народилися пізно, коли Євгену Оскаровичу минуло відповідно – 47 і 48 років? Для нього це був другий шлюб.

В останньому номері за 1892-й рік “Катеринославських єпархіальних відомостей” можна прочитати розпорядження єпархіального начальства, звідки все випливає:

- Катеринославська духовна консисторія оголошує духовенству Катеринославської єпархії, щоб вона, на випадок звернення з проханням про вінчання сина Імператорського консула у м. Бреславлі, Пруссія, Оскара Петровича Патона – Євгена Патона із удовою Євгенією Миколаївною Кисилевською, не вчиняла цього шлюбу, зважаючи на незгоду на такий батька Євгена Патона – О.П. Патона.

*   *   *

Про прізвище також слід окреме слово сказати. Мене переконує версія саме про шотландське походження роду Патонів. Адже варіанти Paton, Patton, Pattoun – типово шотландські прізвища, створені від зменшувальної форми імені Патрік. Його зазвичай ірландці пишуть Peyton, а вимовляють як “Пейтн”, “Петні” або навіть “Потн”. Сьогодні прізвище Патона носять космічні тіла, мости, інститути, вулиці.

Хоч як би там було, але найбільш переконливі дослідники – М.Ф. Дмитрієнко і В.В. Томазов – пишуть, мовляв, у Російській імперії Патони з’явилися у першій чверті XVIII століття. Родоначальником тутешньої гілки став Георг Паттон (Georg Patton), корабельних справ майстер, запрошений Петром І – чи то з Голландії, чи то з Англії. Невдовзі іноземець став придворним кухен мейстром (чин у Російській імперії, що дорівнював лейтенанту гвардії) та мундкохом (головним придворним кухарем).

А ось його нащадки найчастіше вибирали військову кар’єру, хоча винятки також траплялися. Скажімо, син Георга Паттона – Петер-Георг (Peter Georg von Patton; Петро Юрійович Патон; 1734-1809), став… архітектором, котрий працював під керівництвом італійського містобудівника Бартоломео Растреллі (Bartolomeo Francesco Rastrelli; 1700-1771), виконуючи креслення для будівництва Зимового палацу та наглядаючи за поточним виконанням робіт.

Отже, з діда-прадіда тієї фамілії служба в царській армії вважалася родинною традицією. Прадід Бориса Патона, Петро Іванович Паттон (Peter von Patton; 1796-1871) 15-річним юнаком потрапив колоновожатим до свити російського імператора по квартирмейстерській частині (майбутній Генеральний штаб). У складі загону графа Петра Вітгенштейна брав він участь у Вітчизняній війні 1812 р., дослужився до підпоручика, увійшов у Париж, згодом став сенатором Російської імперії і генералом від інфантерії, щедро обсипаним царськими орденами. Рішенням Санкт-Петербурзького дворянського депутатського зібрання від 12 липня 1862 р. разом зі старшими синами – Оскаром і Миколою – його визнали у російському спадковому дворянстві та записали до 2-ї частини дворянської родовідної книги Санкт-Петербурзької губернії.

Його старший син, дід українського академіка – Оскар-Йоганн-Якоб (Оскар Петрович Патон; 1823-1909) народився у військовому поселенні у Вознесенську Херсонської губернії. Військову службу юнак також почав у 15 років – у Головному (Миколаївському) військово-інженерному училищі в Санкт-Петербурзі. Із часом він став російським військовим інженером, дослужився до чину дійсного статського радника, полковника гвардії у відставці та був російським імператорським консулом (1865-1886) в Ніцці, де й народився Євген Патон.

Нагадаю, тоді на французькі курорти Лазурного берега часто навідувалася російська аристократія. Не дивина, що 22 березня 1870 р. у православній церкві в Ніцці хрещеними батьками немовляти стали: восьмирічний Великий Князь В’ячеслав Костянтинович, котрий помер у 16 років, та його… мати – її Імператорська високість, Княгиня Олександра Йосипівна.

У голові не вкладається, як у розпал червоного терору 1930-х рр. Євгену Оскаровичу Патону не пригадали дворянське походження та службу родичів царській сім’ї. Можливо, це сталося тому, що його батько політикою геть не цікавився, а до війни навіть газети не читав...

*   *   *

Тим часом нащадка придворного кухен мейстра Георга Паттона у сьомому коліні, майбутнього генерального директора Міжгалузевого науково-технічного комплексу “Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона” Бориса Патона охрестили 16 лютого (1 березня) 1919 р. у київській церкві Святої Марії-Магдалини (колишня адреса – вул. Політехнічна, 2). До 1935 р. храм, споруджений у 1887 р. у "російсько-візантійському" стилі військовим інженером полковником Вадимом Катериничем на кошти добродійників – Миколи Терещенка та Івана Толлі, прикрашав Шулявку, потім його по цеглині розтягли більшовики.

У лоно віри православної того дня похресника ввели – колега щасливого батька, київський інженер-технолог, надвірний радник Олексій Іванович Толчин та Олександра Оскарівна Матковська з дому Патонів. 

Мене цікавило – чому обрали саме цього хрещеного? Доповідаю:

- Професор КПІ Є.О. Патон читав загальний і спеціальний курси мостів, бо керував загальними і спеціальними проєктами будівництва мостів, тоді як викладач О.І. Толчин керував проєктами дерев'яних і залізних мостів та крокв. Служили вони на механічному та інженерному відділеннях, але одного і того самого інституту.

Більше того, згодом були вони сусідами. У Києві родина Євгена Оскаровича Патона від 1938 р. мешкала у квартирі №21 по вулиці Тимофіївській, 9 (нині – вул. Михайла Коцюбинського, 11), по смерті педагога та науковця офіційно закріпленій у довічне користування сім’ї академіка АН УРСР. А ось надвірний радник Олексій Іванович Толчин із родиною проживав за адресою: Бульварно-Кудрявська вулиця, 38, кв.4 (раніше – вул. В.Воровського).

*   *   *

Тепер – про гени.

Талантами із нами діляться батьки, долю ми обираємо самостійно.

Від батька, окрім величезного таланту науковця і дослідника, молодший син отримав цілеспрямованість, твердість вдачі, вимогливість, – у першу чергу, до себе та справедливість до оточуючих.

Від матусі передалися доброзичливість, турбота про людей і практична користь від наукової роботи, така потрібна рідній країні та її громадянам; а ще – прониклива щира усмішка. Не змовляючись, знайомі плескали в долоні:

- Подивіться на молодшенького Патона!.. Як гарнішає його обличчя, коли Борис сміється. Це точно від матері.

*   *   *

Навчався Борис Патон у Київській середній школі №52. Її, стару, давно закрили, а в будинку, де вона колись знаходилася на вулиці Богдана Хмельницького, – приблизно навпроти вулиці Пирогова, – тепер різні установи.

Потім учень перейшов і закінчив Київську трудову школу №79, що колись містилася на площі Спартака, 5, (це – площа біля театру Івана Франка). Тепер там офіс ПАТ “Київенерго”.

Які оцінки додому носив майбутній президент (1962-2020) Національної Академії наук України? Кажуть, усякого бувало: в одній із чвертей підліток нахапав дев’ять “двійок”. Щоправда, не підсумкових, а поточних…

Як Борис пояснив батькові, з якого в усьому брав приклад:

- Розумієш, тату? Закохався…

Взагалі, для них із братом в усьому прикладом для наслідування був батько. Євген Оскарович не стільки надихнув їх наукою, бо сам написав понад 150 праць, скільки визначив шкалу моральних цінностей, якої сини трималися. Наука була простою…

*   *   *

Як пригадував сам Борис Євгенович Патон:

- Батько був для мене взірцем, порадником від найперших кроків, суворим вихователем, підтримкою в усіх життєвих справах – загалом, всім, що зібрано в ємному, душевному слові “батько”. Коли, зрозуміло, існує повне взаєморозуміння між батьком і дітьми, і це щастя випало мені. Батько, або Батя, як позаочі називали його на роботі, був для мене і вчителем, наставником, і безпосереднім науковим керівником. Це зовсім не просто, коли Батя, чиєї строгості, відверто кажучи, побоювалися в інституті всі, – твій керівник. (Кажуть, слідом за Батею патонівці старої школи, щоб зекономити, намагалися писати на зворотній стороні використаного аркуша. – О.Р.). Від нього не чекай поблажок, навпаки. Він був суворішим, суворішим саме до двох науковців, які носили одне з ним прізвище, тобто до брата і до мене. Пам’ятається, якось навіть догану мені вліпив за п’ятихвилинне запізнення (нагадаю, сини жили з батьками, але…; Євген Оскарович діставався роботи службовим авто – на “Лінкольні”, подарованому Микитою Хрущовим, а хлопці – трамваєм; ніякого мажорства. – О.Р.). Та найвимогливіше він ставився до себе самого.

І за всієї цієї граничної вимогливості, інтелігентний Євген Оскарович Патон лаятися геть не вмів. Зовсім. В його лексиконі найміцнішим слівцем було: “Чобіт нечищений”. Особисто я не заздрю Володимиру та Борису: їхні дитинство та юність, тобто час, коли людина лише формується, коли в ній сперечаються життєві орієнтири, з якими доведеться крокувати далі, – промайнули, а перед очима завжди був Батько: безмежно талановитий, озброєний найновітнішими знаннями, високоповажний у суспільстві, в усьому організований і так далі, й тому подібне.

Як? Як, скажіть на милість, можна стати кращим, але залишитися собою?

Це можливо в одному випадку: коли батьківська любов розумна, а не сліпа. Бо розумні батьки якось мимохіть вчать дітей покладатися на власні сили.

- Знаєте, батько ніколи – підкреслюю, ніколи! – не примушував нас із братом займатися наукою. Але у нас завжди перед очима стояв його приклад.

*   *   *

У 1936 р. Борис Патон закінчив десятирічку та за порадою батька вступив на електротехнічний факультет Київського індустріального інституту (тепер – знову КПІ), де навчався за фахом “інженер-електрик”. Чи був він сумлінним студентом? Ректор Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського” Михайло Захарович Згуровський авторитетно стверджує:

- Патон був дуже допитливим студентом і надзвичайно ґрунтовно готувався до занять із головних дисциплін. Наприклад, перед складанням іспиту з нарисної геометрії він розв’язав 600 задач.

Червоного диплому майбутньому інженеру у 1941 р. не видали, бо відмінник на іспиті з марксизму-ленінізму отримав “двійку”! Згодом Борис Євгенович згадував:

- І хоч як я на канікулах гриз граніт марксизму-ленінізму, перескласти іспит вдалося тільки на “четвірку”. Чи з другої спроби мені просто не поставили “відмінно”.

Талановитому винахіднику відкривалася дорога у велику науку, про що свідчила успішно захищена 22 червня 1941-го року дисертація на тему “Аналіз роботи зварювальних головок і засобів їхнього живлення при зварюванні під флюсом” (1945). Але все переграла війна… Того дня випускники КПІ нічого не розуміли…

Йдучи з вулиці Михайла Коцюбинського на захист диплому, Борис Патон із одногрупниками крокували в Політех, але на площі Перемоги (тоді – Євбаз) потрапили під… бомбардування!!! То пілоти “Люфтваффе” намагалися зруйнувати авіаційний “Завод №43” (нині – Державне підприємство “Антонов”), який тоді знаходився за заводом “Більшовик” на вулиці Гарматній… На щастя, трохи не поцілили. Були київські студенти ще необстріляними, і того дня побігли ховатися від бомб у підворіття, хоча за всіма правилами слід тікати на відкритий простір.

*   *   *

За розподілом перспективний випускник мав їхати на Ленінградський суднобудівний завод імені А.О. Жданова: ну, там, знаєте, білі ночі, розведення мостів, поезія… Довелося вирушити на суднобудівний завод “Червоне Сормово” Наркомтанкопрому СРСР – у місто Горький (нині – Нижній Новгород), де з початку липня 1941-го по січень 1942-го українець працював інженером електротехнічної лабораторії.

Тут, вперше у Радянській Росії, ще у 1920 р. почали збирати вітчизняні танки; ясна річ, скопіювавши трофейний французький “Renault FT-17”. У роки німецько-радянської війни Завод №112, очолюваний директором Юхимом Еммануїловичем Рубинчиком (1903-1991), виробляв… танки Т-34; усього в 1942-1945 рр. було випущено близько 12000 машин. До цього призвела… трагедія.

По-перше, у спекотне літо 1941-го гітлерівська армія майже повністю знищила танки, що стояли на озброєнні в Радянської армії. По-друге, за масовим призовом та добровольцями – із танкобудівних заводів пішли на фронт більшість досвідчених робітників. По-третє, кадрових інструментальників замінили жінки та підлітки. Як наслідок, якість зварювання танкового корпусу на виробництві геть погіршилася, що призвело до ще більших… втрат бойових машин на полі бою.

Всякого тоді передіялося. Як згодом пригадував академік Б.Є.Патон:

- Німці долетіли і до Горького... Бомбили ГАЗ, “Червоне Сормово”. Ми, військовозобов’язані, мали скидати з дахів “запальнички” (запальні бомби, – О.Р.). Два бомбардування я на даху просидів... Одна бомба впала поряд із нашою електротехнічною лабораторією. Величезна воронка залишилася...

*   *   *

Майбутня Перемога вимагала рішучих дій. У лютому 1942 р. наказом наркома танкової промисловості СРСР В.О. Малашева молодого спеціаліста Б.Патона відрядили на Уральський вагонобудівний завод імені Ф.Е. Дзержинського до Нижнього Тагіла, де він раптом став… молодшим науковим співробітником Інституту електрозварювання АН УРСР.

Перепрошую, але ніякої помилки тут немає. Бо саме сюди, у місто Свердловської області, з Києва евакуювали колектив Інституту електрозварювання під керівництвом академіка Євгена Оскаровича Патона.

Гадаєте, тато службову автівку надіслали? Ні? Тоді як їхалося?

Коли із Горького, на третій полиці пасажирського поїзда, Борис Патон дістався до Нижнього Тагіла, довелося його від вошей відмивати... Що було, те було.

Перед ними стояло інше завдання, державної ваги – створити кращий середній танк ІІ Світової війни, яким став вітчизняний Т-34. Яка була, так би мовити, технологічна база? До війни “Уралвагонзавод” виготовляв… вагони-цистерни.

Виконуючи бойовий наказ, патонівці поставили перед собою два непідйомні завдання: а) розробити новий вид зварювання, якого ще не було в світі; б) створити автоматизований апарат зварювання, до якого ще ніхто не додумався.

*   *   *

А тепер усе це змасштабуйте на умови військового часу.

Довелося не просто багато працювати, а гарувати за себе і того хлопця, який тебе захищав в окопах, пітніти за себе і підлітка, котрий поруч падав з ніг від утоми, трудитися за себе і ту жінку, яка після виснажливої зміни мала дати раду дітям, що зачекалися на матір із роботи…

Трудилися Патони, батько та два сини, на межі фізичних сил і людських можливостей, а мешкали? Уп’ятьох в одній кімнатці. Родини та сестри Наталії Вікторівни Патон – Ольги Вікторівни. Аби проштовхнутися, зранку зібрані розкладачки виставлялись у коридор, а на ніч вносилися до кімнати. Так гартується характер.

На роботі батько сантиментів не розводив, а спуску не давав. Буквально першого дня сина-електрика Євген Оскарович віддав у “науку” до досвідчених… колег-зварювальників. Напучання в лабораторії пролунали стислі:

- Борисе, вчися зварювати. Ось – дріт, ось – шматки металу. Флюс, бачиш, у відрі... За потреби товариші допоможуть, підкажуть. Адже за деякий час доведеться тобі самому вчити інших. Пам’ятай про це. І – найголовніше: коли із заводським народом з’їси пуд солі, одразу второпаєш, що йому потрібно від науки.

*   *   *

До всього ж, діяти належало швидко – на шальках терезів лежало саме існування СРСР. Створений у найстисліший термін технологічний процес був для світової практики революційним і називався – автоматичне зварювання закритою електричною дугою під флюсом. Поясню, якщо хтось КПІ не закінчував…

За простого електричного зварювання міцність шва, який поєднує дві металеві частини, слабшає через окислення киснем із повітря. Як результат численних експериментів, батько і сини Патони знайшли такий склад порошку, що, розплавляючись у момент зварювання, не допускав повітря до шва двох поєднуваних деталей.

Окрім того, українські винахідники створили апарат, який зварював великі фрагменти танкового корпусу автоматично і виконував це увосьмеро швидше, аніж кваліфіковані робітники. Більше того, запропоноване патонівцями обладнання дозволяло ним користуватися будь-якій жінці чи підлітку, які легко могли зварювати просто незламну радянську крицю. Причім – не стаючи на численні ящики, щоб дотягнутися до потрібної точки роботи.

У найважчий для Країни Рад період радянсько-німецької війни відкриття, зроблені в Інституті електрозварювання АН УРСР, із Нижнього Тагілу були негайно поширені на всі танкобудівні заводи. Доволі швидко фронт почав отримувати у вісім разів більше танків, ніж раніше.

*   *   *

Як згодом досить сухо зазначалось у службовій характеристиці Б.Є. Патона:

- Під час перебування Інституту на Уралі він особисто очолив велику роботу з удосконалення та спрощення апаратури для автоматичного зварювання. Створена ним принципово нова схема управління дуговими автоматами значно полегшила та прискорила впровадження автоматичного зварювання в роки Великої Вітчизняної війни. Під його керівництвом та за безпосередньої участі були змонтовані десятки зварювальних автоматів на танкових та інших військових заводах. За цю роботу тов. Патон Б.Є. у вересні 1943 г. Указом Верховної Ради СРСР був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1945 р. – медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

Якою у цифрах була допомога українських учених сибірському підприємству?

Вона просто вражає: Уральський вагонний завод починав із трьох танків на добу, а дійшов до 35 машин. Чому?

Бо до грудня 1944-го на всіх підприємствах Танкограду працювало не три, а 133 автомати АСЗ (самохідні зварювальні апарати “Патони”). У підсумку, вирішальну танкову битву на Курській дузі – з 5 липня по 23 серпня 1943 р. – Червоній армії вдалося виграти, і далі гітлерівська армада котилася лише у прірву.

*   *   *

Знаєте, якими силами в роки радянсько-німецької війни, в евакуації до Нижнього Тагіла київський Інститут електрозварювання виконав надважливе державне завдання? Окрім батька та синів Патонів, у штаті було вісім старших наукових співробітників, стільки ж – молодших та два інженери. 18 ІТРівців – подумайте над цим числом, і не патякайте більше про 28 панфіловців…

А ще – завдяки розробці революційного виду зварювання та новітньому обладнанню – інтенсифікація виробництва прискорилася вдесятеро! Раніше на одну й ту саму операцію кваліфікований зварювальник “Уралвагонзаводу” витрачав близько 20 годин. За допомогою зварювального автомата АСЗ – став виконувати за дві (!) години.

І – останнє: за роки російсько-німецької війни загальна довжина “патонівського шва” склала 6000 кілометрів.

До кінця Другої світової війни у гітлерівській Німеччині танки зварювали вручну.

*   *   *

А тепер – звідки ноги ростуть у побєдобєсія… У Радянському Союзі – найбільш непередбачуваному союзі планети – будні та свята визначала Партія.

Власною волею. Як Богородиця…

Три роки, до 1948-го, День Перемоги був неробочим днем, але Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 р. як вихідний його скасували!.. Натомість, аби не дратувати питущий пролетаріат зникненням приводу до істеричного святкування, неробочим зробили… Новий рік.

Минуло майже два (!!!) десятиліття, і лише новий генсек – Леонід Брежнєв, ювілейного, 1965-го року повернув у СРСР День Перемоги як свято, тобто офіційно неробочий день.

Тепер в Орді нікого не муляє незручне для еРеФії запитання:

- Чому “День Перемоги”, який “порохом просякнув”, у Совдепії не святкували цілих 20 років?

Радянська влада на чолі з Горцем побоювалася реальних ветеранів: психічно спустошених, фізично понівечених. 1418 днів і ночей отой “порох” вони по окопах вдихали. Коли ж у 1965 р. кількість живих фронтовиків, справжніх учасників бойових дій, зменшилася настільки, що більшістю стала кількість ветеранів каральних підрозділів, різних інтендантів, тилових пацюків, маркитантів та банщиків, – Велику Перемогу почали обережно використовувати в цілях офіційної пропаганди.

За наступні півстоліття підконтрольне Кремлю 9-те Травня перетворилося на помпезний шабаш побєдобесія, аби дати привід для самоствердження нащадкам радянських головорізів – офіцерів НКВС, топ-чиновників КПРС і ВЛКСМ. Деяких прошитих комуністичною ідеологією фронтовиків почали використовувати в якості живих музейних експонатів, котрі затято пропагували Совок і пост-Совок.

*   *   *

Тим часом Борис Патон власним прикладом піднімав рівень вітчизняної науки.

У січні 1946 р. він став старшим науковим співробітником, а подальші чотири роки – завідував електротехнічним відділом Інституту електрозварювання АН УРСР, де вивчалися електрофізичні процеси дугового зварювання, створювалися та досліджувалися нові джерела живлення.

Як певний підсумок, у 1947 р. друком вийшла монографія Б.Є. Патона “Зварювальні голівки та їхнє живлення струмом”. Паралельно науковець дописав у 1952 р. докторську дисертацію “Дослідження умов стійкого горіння зварювальної дуги та її регулювання”. Перед тим, звісно, довелося у листопаді т.р. вступити до лав КПРС.

Давалася взнаки сувора школа батьківської педагогіки.

Про вимогливість Євгена Оскаровича Патона до підлеглих ходили легенди. Траплялося, він стояв на мармурових сходах Інституту з годинником у руках і мовчки розглядав захеканих працівників, які вбігали у фойє. О 8:55 безкомпромісний директор розвертався і крокував сам, аби хвилина в хвилину стати до роботи.

*   *   *

Справа дійшла до того, що запрошений на якусь нараду в ЦК Компартії України академік Євген Патон – трохи послухав теревені, зібрав портфель і зі словами: – Мені тут нічого робити. Працювати слід! – поїхав в Інститут.

Такий приклад наслідував і молодший син. Попри те, що радянсько-німецька війна закінчилася, фронт світової науки рухався далі. У 1948-1949 рр. Борис Патон керував розробкою нового способу напівавтоматичного (шлангового) зварювання під флюсом, за що був у 1949 р. відзначений Сталінською премією.

Окрім іншого, у 1948 році змінився сімейний стан Б.Є. Патона, він одружився на інженерці-експериментаторці Інституту механіки імені С.П. Тимошенка НАН України Ользі Борисівні Миловановій (1921-2013). У подружжя народилася дочка Євгенія (1956-2009), котра також стала науковцем, щоправда, мікробіологом: вона завідувала лабораторією Інституту клітинної біології та генетичної інженерії Національної Академії наук України та була обрана членом-кореспондентом НАНУ.

*   *   *

Виразно проявлялися й організаційні здібності…

У 1950-1953 рр. Борис Євгенович обіймав посаду заступника директора з наукової роботи, а по смерті батька очолив 12 серпня 1953 р. Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона АН УРСР. Йому дуже хотілося бути схожим на Батю, як за часте звертання “батенька” патонівці поважно називали Євгена Оскаровича.

Ось коли знадобилося конвертувати сподівання молодості про свій шанс у житті в незламний гарт, здобутий у роки війни:

- Після смерті батька мені довелося досить рано (Є.О. Патона поховали 13 серпня 1953 р., а знамениту установу він, 34-річний, напередодні вже прийняв в управління. – О.Р.) взяти на себе відповідальність за великий колектив. Без права на помилку і на відпочинок. Оскільки ти знаєш, що за тобою стоять люди, які на тебе покладаються. Вони бачать у тобі опору, підтримку. Не маєш права їх підвести.

Урочистого відкриття 5 листопада 1953 р. свого дітища – мосту Патона, Євген Оскарович, на жаль, не побачив, бо не дожив трохи менше трьох місяців до яскравої події. Але головний містобудівничий СРСР знав: він уже готовий! І це тішило.

Мене тривожить інше: задуманий до Другої світової, збудований одразу після, зварний міст Патона довжиною 1543 метри розраховувався на проходження 10 тисяч авто на добу! Сьогодні за день ним мчить удесятеро (!!!) більше. Яка різниця?

За нормами і правилами міст – навіть Патонівський – має працювати, ну, років 80. Тобто, залишилося щонайбільше 12 років. А далі що?

Аби як мегаполіс, Київ не задихався у щоденних корках, йому потрібні ще – мінімум – п’ять мостів. А вони навіть не будуються. Розумієте, про що я?

*   *   *

Як Борис Патон опинився в інтелектуальній еліті Радянського Союзу?

Сталося це завдяки батьковим зв’язкам. Образно кажучи.

Ось як Борису Євгеновичу запам’ятався початок роботи над космічними проєктами:

- Практично від самого початку космічної ери Інститут електрозварювання брав участь у розробці та здійсненні ряду проєктів, пов’язаних із космосом. Та кардинально все змінилося після одного телефонного дзвінка. Тоді я підняв слухавку та почув: “З вами говорить Сергій Павлович Корольов. Я знав вашого батечка, коли навчався в Київському політехнічному”.

Він саме так і сказав: “батечка”. І – продовжив викладати:

- А від вас, Борисе Євгеновичу, хочу отримати допомогу.

Виявляється, на честь запуску першого успішного супутника в 1957 р. на проспекті Миру в Москві вирішили поставити 107-метровий монумент “Підкорювачі космосу” – таку собі стелу зі з’єднаних… зварюванням титанових листів.

Познайомившись із проєктом, переможцем конкурсу, на яких подавалося понад тисячу робіт, Перший побоювався, що під літнім сонцем конструкція загостриться, і її, зрештою, “поведе”. Тоді український вчений Сергію Павловичу пообіцяв:

- Розберемося і все зробимо, як слід. – Збудована в 1964 р., стела, між іншим, і досі стоїть. Потім вони неодноразово зустрічалися з С.П. Корольовим у Москві.

*   *   *

Наскільки глибоко молодший син запам’ятав батьківську науку, продемонструю ще на прикладі. На початку 1960-х рр. один з відвідувачів, уважно розглядаючи службовий кабінет Бориса Євгеновича у знаменитому Інституті, здивувався невеликим розмірам і скромності інтер’єру. Довільно у нього вихопилося:

- Вам слід мати просторіший кабінет. – На це Б.Є.Патон відповів:

- Таким він був у батька, таким залишиться і в мене.

На посаді директора Інституту електрозварювання імені Є.О.Патона АН УРСР Борис Євгенович Патон пропрацював першу річну декаду, і підлеглим та колегам-науковцям стало зрозумілим: він – гідний продовжувач справи батька. Яскравим тому свідченням стало обрання вченого 27 лютого 1962 р. на посаду президента Академії наук УРСР, а 29 червня 1962 р. – академіком АН СРСР за спеціальністю “металургія і технологія металів”.

Відволічемося на ліричний, але яскравий відступ.

У Радянському Союзі – найбільш непередбачуваному союзі планети – переможців та переможених призначала Партія. Так сталося і навесні 1965 р., коли у газеті “Правда”, цьому віснику Бермудського трикутника КПРС, публікацію про здобутки радянської науки проілюстрували світлини двох академіків – Бориса Патона та Андрія Туполєва (1888-1972). Мовляв, саме вони допомогли СРСР виграти війну моторів, якою ІІ Світову війну бачив великий стратег, маршал Михайло Тухачевський.

Експерти стверджують, а я до них лише приєднуюся: це суща правда. Адже успіх вітчизняних технологій у радянсько-німецькій війні визначили – патонівське автоматизоване зварювання і танковий дизель В-2, створений на Харківському паровозобудівному заводі імені В.О. Малишева, евакуйованому на Урал.

Щоправда, російські автори не люблять згадувати той факт, що 21 жовтня 1937 р. авіаконструктора А.М. Туполєва заарештували, звинувативши у… шкідництві. Як і більшість директорів авіазаводів. 28 травня 1940 р. ВКВС СРСР дали йому 15 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав і конфіскацію особистого майна. Отож, на початку війни доктор технічних наук Туполєв працював у Закритому КБ НКВС – ЦКБ 29 ( “Туполєвська шарага”), як… в’язень, хоча згодом його звільнили, а судимість зняли.

*   *   *

Мені здається, що тут уже викладені пояснення, чому Б.Є. Патон склався як науковець. Час запитати: а чому він склався, як керівник – навіть не Інституту, а такої національно важливої інституції як НАН України? Дивовижним чином Борис Євгенович вихоплював і бачив суть, а значить – вчасно ставив найперше завдання. У випадку з Національної Академією наук, це були фундаментальні дослідження.

Ясна річ, усіх фактів не перерахувати, бо не згадати. Утім, кілька видатних відкриттів, здійснених за каденції президентства Б.Є. Патона, у світі прогриміли.

Уявляйте… Перша в СРСР штучна ядерна реакція – проведена на ядрі атома літію в Харківському фізико-технічному інституті (тепер – Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна). Далі – отримання важкої води. Затим – перший український радіолокатор. Дослідження нервових клітин, теорія неорганічного походження нафти і газу, теорія диференціальних систем з імпульсною дією, створення теорії просторів із позитивними і негативними нормами, класифікація періодичних функцій, створення і застосування теорії матричних задач, визначення екстремальних задач теорії наближення і таке інше. Звичайно, перша в континентальній Європі ЕОМ.

Можете погортати – до сторіччя Академії була видана ціла книга – “100 видатних досягнень учених НАН України” (320 стор.; вид-во “Фенікс”, Київ; 2018); за кожним іменем – великі звершення української науки.

*   *   *

У першій половині 1960-х рр. доклали патонівці руку і до інтенсивного видобутку нафти та газу, що завдяки потоку нафтодоларів – швидко перетворило СРСР на супердержаву. Це стало можливим, по-перше, коли у повоєнні роки в Західному Сибіру були відкриті понад 500 родовищ нафти, газу і газоконденсату; найбільші – Уренгойське, Бованенківське, Самотлорське, Мамонтівське, Федорівське, Приобське. Дійшло до того, що у 1975 р. Радянський Союз видобув майже 500 млн тонн “чорного золота” й обігнав багаторічного чемпіона з нафтовидобутку – США.

Отже, з-за Уралу в жменях нафту носити не будеш…

Тож для транспортування в західні регіони СРСР і за кордон потрібно було спорудити потужні магістральні газо- і нафтотранспортні системи. І це – по-друге… Перед Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона АН УРСР держава поставила гігантське ​​завдання – полегшити умови праці зварників, механізувати та автоматизувати процес зварювання труб, що могло значно підвищити темпи будівництва і якість зварних з’єднань.

У стислі терміни в Києві були знайдені сміливі технології та створені унікальні системи багатофакторного управління процесом контактного зварювання оплавленням – так звані комплекси внутрішньотрубних контактних машин “Північ”. Надалі саме вони широко використовувалися під час будівництва більшості магістральних трубопроводів зі сталей різної міцності.

Щоб ви уявили обсяг робіт, скажу: за допомогою контактного зварювання упродовж 40 років було прокладено понад 200 тис. км магістральних трубопроводів, рахуючи 30 тис. км – в умовах Крайньої Півночі. Патонівці створили також оригінальну систему автоматичного зварювання неповоротних стиків труб самозахисним порошковим дротом із примусовим формуванням шва – комплекс “Стик”. Розробки в галузі технології зварювання, обладнання та порошкових дротів захищені патентами багатьох країн світу та сьогодні використовуються у більш як 30 країнах світу.

*   *   *

За науково-технічного супроводу Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона АН УРСР фактично були побудовані понад 10 тис. км головних магістральних газо- і нафтопроводів з труб великого діаметру – до 529 мм, серед яких – газопроводи “Дружба”, “Середня Азія - Центр”, “Уренгой-Помари-Ужгород”, “Шебелинка-Ізмаїл” , “Хіва-Бейнеу”, “Ямал-Західний кордон”, “Ямал-Поволжя”. І це, не рахуючи нафтопроводів і продуктопроводів. Так що, до певної міри, індустріалізація Західного Сибіру – справа рук не Москви, а Києва.

Послухайте, що про внесок Б.Є. Патона сказав знаний фахівець у галузі нафтогазового комплексу, професор Микола Костянтинович Байбаков (1911-2008), котрий 22 роки очолював Держплан СРСР:

- Як директор Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона, Борис Євгенович Патон справив величезний вплив на прогрес нафтогазового будівництва та на розвиток нафтової і газової промисловості колишнього Радянського Союзу... За його безпосередньої участі формувалося вітчизняне виробництво електрозварних труб. Незаперечним також є його вплив на формування всієї зварювальної політики в нафтогазовому комплексі... Найважливіше, що всі ці технології, обладнання, зварювальні матеріали доводилися до якнайширшого впровадження.

(Закінчення буде)

Олександр Рудяченко