Мюнхенська конференція: Україна – в центрі уваги

Наприкінці тижня в готелі Bayerischer Hof у столиці Баварії пройде традиційна Мюнхенська конференція з безпеки. Цього року вона стане ювілейною, 60-ю.

Заснована в 1963 році як конференція, де близько 60 учасників з західного блоку обговорювали питання безпекової політики, після завершення холодної війни, а саме з 1999 року, вона стала найбільшим такого року незалежним форумом у світі, який збирає щороку до 600 учасників.

До Мюнхена почали з’їжджатися лідери держав і урядів, парламентарії, а також десятки міністрів оборони та закордонних справ, очільники міжнародних організацій. Тобто, люди, які приймають рішення. А також науковці, експерти, представники громадянського суспільства та лідери бізнесу, не говорячи вже про журналістів. Тобто, ті, хто на ці рішення впливає.

Ідеєю заснування конференції було прагнення запобігти новій великій війні та сприяти розв’язанню регіональних конфліктів. Пройшло понад 60 років, а ситуація з безпекою не просто не покращилась, вона є такою, що загроза Третьої світової війни вже не здається чимось абсолютно нереалістичним.

І розв’язати цю війну в 21 столітті може держава, яка десятиріччями пишається тим, що перемогла фашизм та начебто цілком самотужки завершила найбільш кровопролитну війну століття 20-го. Держава, яка відчайдушно намагається стати імперією і «адаптує» під свої хотєлкі історію.

Не всі гості Мюнхенської безпекової конференції 2007 року почули в промові президента РФ Володимира Путіна те, що він фактично оголошував нову війну Заходу. Тоді ще «холодну». У когось слова кремлівського очільника викликали навіть посмішку. А Путін зовсім не жартував.

ВДРУГЕ БЕЗ РОСІЇ

На нинішню конференцію ані Путін, ані інші офіційні представники держави, яка майже 10 років веде війну проти України та 2 роки – відкриту агресію, не запрошені. Як і минулого року. Втім, будуть кілька представників громадянського суспільства, опозиції, з числа тих, хто мешкає зараз за кордоном.

Повний список учасників заздалегідь, як правило, не оголошують. Життя таке, що плани можуть мінятися чи не щодня. Але деяких гостей голова Конференції Крістоф Гойсген назвав.

Зокрема, він зауважив, що направив запрошення Президенту України Володимиру Зеленському і не виключив, що той прибуде.

В умовах війни візити глави держави та інших керівників як правило не анонсуються зі зрозумілих причин. Але участь Зеленського вже фактично відома. (Німецькі ЗМІ також уже повідомляють про те, що перед Мюнхеном український лідер зупиниться у Берліні).

Можна також говорити про участь у конференції міністра закордонних справ, делегації Верховної Ради України (там не обійшлось без з’ясування відносин), мера Києва Віталія Кличка.

Канцлер ФРН Олаф Шольц буде разом з цілою низкою своїх ключових міністрів.

Найвищою посадовою особою зі США буде віце-президентка Камала Гарріс, також Сполучені Штати будуть представлені главою Державного департаменту Ентоні Блінкеном і, традиційно, величезною делегацією Конгресу від обох партій (яких, очевидно, багато хто буде переконувати в необхідності ухвалити зрештою багатостраждальний пакет допомоги Україні).

Китай відправляє свого шефа дипломатії Ван І.

Як завжди, будуть присутні очільники Європейського Союзу, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг і низка керівників міжнародних організацій.

Окремий привід пишатися – присутність аж восьми нобелівських лауреатів.

Очікуються кілька глав держав і урядів, понад чверть із яких – представники Глобального Півдня, регіону, який останнім часом привертає дедалі більше уваги та за вплив на який почалося прямо-таки змагання.

Організатори запросили представників держав Близького Сходу, зокрема, від Ізраїлю та Палестинської автономії, а відкриє конференцію генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш, який, як і вся ООН, став об’єктом жорсткої критики Тель-Авіва через позицію в палестино-ізраїльському конфлікті.

Родзинка на торті та нововведення – виступ перед стартом форуму музичного колективу, і не будь-якого, а за участі палестинських музикантів, за словами голови конференції Крістофа Гойсгена, – «на знак проти насильства і за примирення».

Меседж конференції – «Давайте жити дружно», лозунг– «До миру через діалог».

«Ми переконані, що конфлікти мають вирішуватися виключно на засадах сили права, а не права сильного, на засадах Статуту ООН», – заявив Гойсген, який був послом ФРН у цій організації.

УКРАЇНА – КЛЮЧОВА ТЕМА

Зрозуміло, що війна в центрі Європи, яка стала головним болем всієї планети, без перебільшення, залишається однією з ключових проблем. Тема обговорюватиметься на лише на головній сцені, а й на різних дискусійних майданчиках на полях форуму.

Україна, як повідомив агентству посол України в ФРН Олексій Макеєв, планує насичену програму участі делегації, зокрема двосторонні зустрічі українських посадовців. Можлива зустріч політиків, дипломатів із представниками німецьких збройних концернів, як це вже було на попередній конференції.

Відбудеться також уже традиційний український ланч, організований Ялтинською європейською стратегією (YES).

Як зазначив Гойсген, меседжем конференції має стати підтвердження підтримки України.

Водночас той самий Гойсген, який був радником з безпекових питань ексканцлерки Ангели Меркель тоді, коли напрацьовувалися Мінські угоди, наразі почав натякати на те, що, мовляв, можна було би почати думати про щось «на кшталт» таких домовленостей, адже, за його словами, ідеї-то в них були гарні.

Втім, хоч що б зараз пропонували (окрім зброї, звісно) миротворці від політики, українці, попри складну ситуацію на фронті, не готові домовлятися про мир з Росією на її умовах і вірять у своє євроатлантичне майбутнє. Такі результати опитування представлені в доповіді Мюнхенської безпекової конференції-2024.

Для значної більшості українців (92%) прийнятними умовами для припинення вогню було б лише повне виведення Росією її військ з усіх окупованих територій, включаючи Крим. Лише 2% готові підтримати мир за умови, якщо російські війська залишаться на території України, 14% погодились би на повернення до стану до 24 лютого 2022 року.

Незважаючи на відсутність великих успіхів контрнаступу України, 80 відсотків її громадян вірять у перемогу.

Головною ж ідеєю «Мінська» було запобігти великій війні та, хоч як цинічно це звучить, – тримати регіональний конфлікт якнайдалі від європейців, не заважати їм жити звичним життям.

Не вдалося. Пряме вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року стало жорстким пробудженням, принаймні, для європейських політиків. Не випадково канцлер Олаф Шольц проголосив про «епохальні зміни» (Zeitenwende) вже на третій день після початку повномасштабної війни.

АБО ВСІ У ВИГРАШІ, АБО ВСІ ПРОГРАЮТЬ

Але після сильного струсу, за два роки українські партнери знову, схоже, почали потроху розслаблятися.

Це підтверджує Мюнхенський індекс безпеки, який готується до конференції.

Після минулорічного рекордно високого сприйняття загроз спостерігається загальне їх зниження, зокрема, це стосується загрози з боку Росії та пов’язаних з нею ризиків – включно з використанням ядерної зброї агресором і перебоїв з енергопостачанням. Так, серед країн G7 на перше місце в рейтингу загроз Росію поставили лише Велика Британія і Японія (де стурбованість найбільша). У Канаді та США це відповідно 3-тє та 4-те місця, у Франції – 6-те, в Німеччині – 7-ме (тоді як ще минулого року німці оцінювали Росію як найсерйознішу загрозу), а в Італії – так і зовсім 12 місце.

Втім, як зазначається у щорічній доповіді конференції, у 2024 році Росія витратить на оборону більше 7% свого ВВП, або 29% усіх державних витрат, і масово нарощує виробництво оборонної промисловості. Російська громадськість підтримує або, принаймні, мовчки погоджується з цією стратегією, оскільки багато хто повірив у твердження Путіна про те, що Росія втягнута в ширшу конкуренцію із Заходом, а Україна – лише початкове поле битви. Таким чином, війна стала «організуючим принципом російського життя» і «сенсом існування всієї машини путінізму».

Імперські плани Путіна щодо Східної Європи, яку Кремль вважає своєю виключною сферою впливу на пострадянському просторі, вже не викликають ні в кого сумнівів. Україна є головною жертвою імперських амбіцій Росії підкорити країни «сірої зони», а також основною мішенню для спроб Росії змусити інші пострадянські країни повернутися до своєї орбіти.

Але ж Європа намагається запобігти створенню таких «сірих зон». Принаймні на словах. Питання в тому, чи готові партнери заплатити за це певну ціну.

Якщо світовий порядок, заснований на правилах, а не середньовічних уявленнях, летить у прірву, якщо не врятувати його зараз, не інвестувати в цей порядок, – у програші опиняться усі, в тому числі ті, хто мріє відсидітися тихенько десь у куточку. Невипадково назва цьогорічної доповіді, яка є 10-ю за рахунком – «Lose-Lose?» («Програш-Програш» як протиставлення популярній фразі «Виграш-Виграш» – Win-Win).

«Думаю, ви погоджуєтеся зі мною, що сьогодні, цього року, ми маємо стільки криз, конфліктів і викликів, як рідко – якщо взагалі – траплялося за останні 60 років», – сказав Крістоф Гойсген напередодні конференції.

Ті, хто приймають рішення, можуть якщо не покласти кінець кризам, то принаймні наблизити справедливий мир у багатьох куточках світу. Але для цього насправді потрібна сильна політична воля, а не бажання впасти в популізм у сподіванні сподобатися виборцям. А також готовність говорити одне з одним.

Добру можливість для цього надає конференція у Мюнхені.

Ольга Танасійчук, Мюнхен